By Левчина Вероніка 
Російський баражуючий боєприпас V2U з’явився на фронті на початку 2025 року і швидко став одним із найбільш обговорюваних зразків ударних безпілотників. Його головна особливість — здатність самостійно шукати, розпізнавати та атакувати цілі за допомогою штучного інтелекту, майже не покладаючись на супутниковий сигнал чи постійний зв’язок з оператором.
Апарат зібраний переважно з китайських і західних цивільних компонентів, має розмах крила 1,2 метра, масу близько 12–15 кг і бойову частину до 3,5 кг. Електрична версія літає близько години зі швидкістю 60 км/год, а модифікація з двигуном внутрішнього згоряння досягає дальності близько 100 км. Саме ці характеристики зробили V2U помітним фактором на Сумському, Харківському та інших напрямках.
Нижче зібрано перевірені дані про конструкцію, механізми роботи, модифікації та способи протидії, щоб як початківці, так і досвідчені фахівці отримали повну картину без спрощень і перебільшень.
Від перших спостережень до масового застосування: хронологія появи V2U
Перші зображення апарата, який пізніше отримав позначення V2U, з’явилися у вересні 2024 року під час заходу в Казані. Бойове застосування українські джерела фіксують з лютого 2025 року, спочатку епізодично на Сумському напрямку. До травня–червня кількість пусків помітно зросла, а окремі групи з 2–7 апаратів уже діяли скоординовано.
До кінця 2025 року дрон фіксували на різних ділянках фронту, включно з Харківщиною. На початку 2026 року зафіксовані удари по об’єктах у промислових зонах. Виробник офіційно не названий. Аналіз трофеїв показує, що збірка відбувається з готових іноземних вузлів, а програмне забезпечення постійно оновлюється на основі бойового досвіду.
Важливо розуміти: V2U не є масовим «Ланцетом» у класичному розумінні. Це дорожчий і більш автономний інструмент, який росіяни застосовують вибірково проти цінних цілей або в умовах сильного радіоелектронного придушення.
Серце системи: як Nvidia Jetson Orin і комп’ютерний зір роблять дрон незалежним від РЕБ
Обчислювальний блок побудований на китайській платі Leetop A203 або A603, у яку встановлено модуль Nvidia Jetson Orin американського виробництва. Саме цей модуль забезпечує роботу алгоритмів розпізнавання об’єктів і прийняття рішень. На борту зберігається база зображень місцевості та типових цілей на твердотільному накопичувачі ємністю 128 ГБ.
Навігація здійснюється переважно методом комп’ютерного зору. Камера знімає місцевість, система порівнює кадри з попередньо завантаженими картами і коригує маршрут. Додатково використовується лазерний далекомір (лідар), інерціальна система та геомагнітний датчик. GPS-модуль є, але за даними ГУР МО України, його роль другорядна — саме через активну роботу українських засобів РЕБ.
Завдяки такій схемі апарат може продовжувати політ і шукати цілі навіть після втрати супутникового сигналу та каналу управління. Режим FPV через LTE залишається резервним: модем Microdrive Tandem-4GS-OEM-11 дозволяє оператору втрутитися, якщо зв’язок є. У повністю автономному режимі дрон самостійно обирає об’єкт, що відповідає завантаженим шаблонам, і виконує атаку.
У нашій практиці аналізу трофеїв ми стикалися з випадком, коли апарат після втрати GPS продовжив політ по візуальних орієнтирах і вийшов у район цілі з похибкою менше ніж 100 метрів. Це підтверджує, що візуальна навігація вже працює на оперативному рівні.
Технічні параметри та бойова частина — цифри, які варто знати
Основні характеристики, підтверджені кількома незалежними джерелами, виглядають так:
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Розмах крила | 1,2 м | Схема «літаюче крило» |
| Стартова маса | 12–15 кг | Залежить від комплектації |
| Корисне навантаження | до 3,5 кг | Переважно бойова частина |
| Крейсерська швидкість | 60 км/год | Електрична версія |
| Тривалість польоту | до 1 години | Батарея 34 А·год |
| Дальність (електро) | 40–80 км | Залежить від режиму |
| Дальність (ДВЗ) | до 100 км | Модифікація з бензиновим двигуном |
| Запуск | Пневматична катапульта | Багаторазова |
Дані узагальнені за матеріалами ГУР МО України та відкритих експертних оцінок 2025–2026 років.
Бойова частина найчастіше — КОФЗБЧ-3 масою близько 2,9 кг. Це кумулятивно-осколково-фугасний запалювальний заряд на основі октогену з додаванням алюмінію. Він ефективний проти легкої бронетехніки, автомобілів і укріплених позицій. Деякі екземпляри несли комбіновану бойову частину масою близько 3 кг.
Ударна версія проти розвідника: що змінилося в лінійці
На літо 2025 року з’явилася розвідувальна модифікація. Вона відрізняється відсутністю частини хвостових стабілізаторів і наявністю парашутної системи посадки. Після виконання завдання апарат може повернутися або приземлитися для повторного використання даних.
Ударна версія залишається одноразовою. Кольорове маркування на крилах, за окремими спостереженнями, використовується для ідентифікації апаратів у групі. Це вказує на елементи ройової взаємодії, хоча повноцінна координація без радіозв’язку поки що виглядає обмеженою і базується переважно на візуальному розпізнаванні сусідів.
Обидві версії використовують ту саму обчислювальну платформу. Різниця полягає в програмному забезпеченні та наборі датчиків. Розвідник, як правило, несе додаткові батареї замість частини бойового навантаження.
Порівняння з Lancet і західними аналогами: де V2U виграє і програє
Класичний Lancet має більшу масу бойової частини в окремих модифікаціях і відпрацьовану тактику застосування, але сильніше залежить від каналу управління та супутникової навігації. V2U виграє в умовах щільного РЕБ завдяки візуальній навігації та автономному пошуку цілей.
Порівняно зі Switchblade 600 американського виробництва V2U поступається в дальності та точності наведення в деяких сценаріях, проте значно дешевший у виробництві через використання цивільних компонентів. Західні системи зазвичай мають жорсткіші обмеження на автономне прийняття рішення про атаку, тоді як російський апарат, за даними українських розвідників, може самостійно обирати об’єкт із завантаженої бази.
Слабке місце V2U — відносно низька швидкість і помітність на малих висотах. Українські FPV-перехоплювачі вже неодноразово збивали такі апарати. Крім того, якість навчання нейромережі безпосередньо впливає на кількість помилкових спрацьовувань.
Практична протидія: чек-лист для підрозділів і цивільних у зоні ризику
Повна автономність ускладнює класичне глушіння, тому акцент зміщується на фізичне знищення і маскування.
- Вчасно виявляти запуск. Пневматична катапульта дає характерний звук і візуальну сигнатуру. Спостережні пости мають фіксувати такі події.
- Використовувати FPV-перехоплювачі. Найефективніший спосіб на сьогодні — атака дроном-мисливцем на підльоті.
- Маскувати техніку і позиції. Оскільки система порівнює зображення з шаблонами, зміна силуету, теплової картини та розташування зменшує ймовірність розпізнавання.
- Не залишати техніку на відкритих майданчиках у зоні досяжності 50–80 км від лінії зіткнення.
- Контролювати радіочастотний спектр LTE. Хоча основний режим автономний, резервний канал через мобільний зв’язок іноді використовується.
- Аналізувати уламки. Кожен збитий апарат дає дані про оновлення програмного забезпечення та компоненти.
Для цивільного населення в прифронтових районах головне правило залишається незмінним: при повітряній тривозі або повідомленні про БПЛА негайно переходити в укриття. Автономні апарати не розрізняють військових і цивільних об’єктів з абсолютною точністю.
Поширені помилки в оцінці загрози V2U
Перша помилка — вважати, що дрон повністю невразливий до РЕБ. Візуальна навігація працює, але потребує якісних карт місцевості. Якщо карти застарілі або район сильно змінений бойовими діями, точність падає.
Друга — переоцінювати ройові можливості. Поки що групи з кількох апаратів більше схожі на одночасний пуск з елементами візуальної координації, ніж на повноцінний рій із розподілом ролей.
Третя — ігнорувати наявність FPV-режиму. Навіть «розумний» апарат іноді керується оператором через LTE, особливо на етапі кінцевого наведення. Це створює додаткове вікно для радіоелектронного впливу.
Четверта — вважати, що всі компоненти російські. Насправді більшість електроніки китайська або західна, що робить систему залежною від імпорту і вразливою до санкційного тиску в довгостроковій перспективі.
Питання, які найчастіше виникають у фахівців
Чи може V2U працювати повністю без будь-якого зв’язку?
Так. Автономний режим передбачає політ за візуальними орієнтирами і самостійний вибір цілі з попередньо завантаженої бази. Зв’язок через LTE є резервним.
Яка реальна дальність у бойових умовах?
Електрична версія найчастіше застосовується на дистанціях 40–70 км. Модифікація з двигуном внутрішнього згоряння дозволяє працювати на відстані близько 100 км, але таких пусків менше.
Наскільки точне розпізнавання цілей?
Залежить від якості навчання нейромережі та актуальності бази зображень. Система добре знаходить характерні силуети техніки, але може помилятися на замаскованих або нетипових об’єктах.
Чи є сенс глушити LTE-канал?
Так, як додатковий захід. Це не зупинить автономний політ, але ускладнить можливе втручання оператора і збір телеметрії.
Чи з’являться масові аналоги з подібними можливостями?
Технологія вже поширюється. Аналогічні рішення з візуальною навігацією та модулями на кшталт Jetson з’являються і в інших країнах. Питання лише в масштабах виробництва та якості алгоритмів.
V2U демонструє, як швидко цивільні технології штучного інтелекту переходять у військову сферу. Його поява змушує переглядати підходи до протиповітряної оборони на тактичному рівні: акцент зміщується з глушіння каналів управління на фізичне перехоплення і зниження помітності цілей. Подальший розвиток лінійки залежатиме від доступу до компонентів і здатності росіян масштабувати виробництво без критичної втрати якості.