Чимало українців «розкидало» по світу. Більшості з них довелося звикати до іноземних традицій і, врешті, освоювати ази відповідного спілкування з особами протилежної статі. «Повага» поцікавилася, що дивує і вражає дівчат, які виросли в Україні та з дитинства сприймали українські норми щодо стереотипної поведінки чоловіка і жінки.
Юлія Штратман, живе 1,5 роки у Швейцарії:
На перший погляд тут все, як у нас. Нічого особливого в око не впадає. Але чим довше живеш у Швейцарії, тим більше «прозріваєш». Так, в історії з двома колегами і «походом на каву» все піде за таким сценарієм: вони мило поп’ють кави разом, розплатиться кожен за свою і жінка навіть не задумається, що десь півтори тисячі кілометрів на схід такий хлопець моментально отримав би репутацію скнари…
Хоча примітно, що якщо чоловік цікавиться жінкою вже як потенційною парою, то у ресторанах він навпаки настоюватиме на тому, щоб заплатити за вас.
Варто зауважити, що швейцарців, як національності, не існує, бо народ країни складають корінні німці на півночі, французи на заході, італійці на півдні та ретроромани в горах. Збірна така солянка з народів.
Щодо ставлення до жінок тут, то визначальним є той факт, що в одному зі швейцарських кантонів жінки отримали виборче право лише у 1991 році. Неймовірно, але факт…
Хоча зараз поступово у різних галузях жінки починають «наздоганяти» чоловіків. Стереотип «жінка вдома з дітьми, чоловік – на роботі» існує, але поширений у більшості сімей іноземців. Швейцарки намагаються вийти на роботу з декрету якомога раніше. Та й взагалі з народженням дітей чекають до років 30, а як успішна кар’єра – то й до 35-40.
Найприємніше, що тут чоловіки вміють робити компліменти, які – як тут кажуть – ні до чого не зобов’язують. Такі компліменти чую часто, вони так само не несуть ніякого смислового навантаження, як і та вічна всюдисуща посмішка, яку місцеві вдягають зранку перед виходом з дому і носять весь день. Це належить до культури спілкування. Той, хто робить вам комплімент, може забувати за вас через півгодини. Хоча може це й краще, ніж ті часті хтиві висловлювання, які можна почути від українських чоловіків…
Але зізнаюсь чесно: навіть ці швейцарські посмішки з часом приїдаються, бо не завжди вони щирі, але треба відповідати – інакше подумають, що тебе вдома ввічливості не навчили…
Найбільша різниця тамтешніх і наших жінок – це ставлення до одягу. Якщо не враховувати дівчаток-тінейджерів і «дискотечних тусовщиць», ніхто не вдягне взуття на підборах просто так в магазин чи навіть в центр погуляти. Найбільше, що цінують в одязі це зручність. Естетика на другому місці. Естетика в нашому розумінні. Тому мега-якравим одягом та 15-сантиметровими шпильками ти скоріше відлякаєш чоловіка, ніж привабиш.
Цей феномен, до речі, дуже «заразний». Через рік-два ти вже автоматично переходиш на кеди, пересідаєш на велосипед, а босоніжки на підборах взуваєш 2 рази на рік – на балет і на чиєсь весілля.
З власного спостереження: ніхто не зверне на тебе увагу в трамваї, якщо в тебе в светрі дірка. Але на тебе оглядатимуться, якщо при температурі -5°C на тобі будуть спідниця і підбори. Тут конкуренції в боротьбі за увагу чоловіка нема. Напевне, через те, що тут багато чоловіків.
Уляна Корзун, живе у Швеції 3,5 роки:
Перше, що дуже «кидається в очі» в Швеції – це кількість татусів з візочками на вулиці. В Стокгольмі їх маса. Швеція вже давно практикує залучення чоловіків до виховання власних дітей. В той же час для шведської жінки не є дивним взяти в руки шуруповерт чи посунути важкі меблі…
Зазвичай, місцеві чоловіки «не ведуться» ні на які жіночі хитрощі. Часом складається враження, що їм важко проявляти якісь емоції і що вони дуже скуті. Тому щось на кшталт «очима постріляти» до когось з них може доволі скептично, а то й презирливо сприйнятися. .. А в робочому колективі – це взагалі нонсенс.
Розумієте, тут, в Швеції на кожному кроці можна побачити хлопчика, який грається посудкою чи лялькою у візочку, або дівчинку з літаком чи машинкою в руках. З самого дитинства їх привчають, що батько повинен брати активну участь у вихованні дітей та допомагати дружині по господарству. А дружина , в свою чергу, може повноцінно займатися кар’єрним зростанням. Багато родин вже маючи сімейні стосунки все одно всі витрати розподіляються на дві рівні частини.
В Швеції існує міністр з питань гендерної рівності: для дотримання принципів рівності в різних сферах життя – від освіти до працевлаштування.
Інна Науменко, живе у Німеччині 1,5 роки:
У німців дуже чітка межа у відносинах між просто знайомими, друзями, коханими, чоловіком чи дружиною, чи пересічними людьми, яких ти не знаєш.
Якщо люди не знайомі, то чоловік ніколи не здогадається поступитися місцем в транспорті дівчині-жінці-дамі-бабусі, не допоможе піднести важких сумок. Вони настільки цінують особистий простір, що просте запитання «Чи можу я Вам чимось допомогти?» може сприйнятися, як натяк на некомпетентність людини.
Наприклад, я сама якось запитала у жіночки, чи допомогти їй піднести сумки, а вона подивилася на мене і каже : «Що? Я виглядаю вже такою кволою?». Або днями ми в рамках соціального експерименту їздили по місту в інвалідних візках, щоб зрозуміти: людина у візку відчуває себе ще пригніченіше, коли кожні 5 хвилин тобі хтось пропонує допомогу або бажає швидкого одужання. Навіть от таким чином у Німеччині намагаються пояснити людям, як не варто «принижувати» людину зайвою увагою.
Теж стосується і спілкування чоловіки та жінки. Зайва поблажливість чоловіка до жінки може сприйнятися як образа, але аж ніяк не залицяння. Просто знайомі, колеги, друзі жіночої статті на рівні з чоловіком як рахунки оплачують в ресторанах, так і лампочки вкручують, не чекаючи допомоги. Німці-чоловіки чекають рівної оплати рахунку/квитків, навіть коли чоловік сам вас запрошує на каву/чай чи в кіно/театр.
Якщо ж це пара – то тут все по-іншому. До речі, частіше всього німці зустрічаються роками, бо ані жінки, ані чоловіки не поспішають створювати сім’ю і народжувати дітей. Кажуть: мають пізнати один одного краще. В такому випадку чоловіки дарують квіти і оплачують рахунки в ресторані.
Не зважаючи на те, що тут сила-силенна іноземців, і загалом іноземців недолюблюють, німці цінують слов’янських жінок. Принаймні, так мені казали місцеві чоловіки. Німецька жінка виховується вільною особистістю, вона буде відстоювати свою незалежність, а слов’янки м’якіші сімейних стосунках, бо нас вчать з дитинства, що чоловік в сім’ї – голова.
До речі, ще одне спостереження. Для мене, в першу чергу, було незвично, як в дитячий садочок вже практично сивий чоловік приводить трирічного сина, а забирає дитину жіночка років 45. Але тут це нормально. Моїй колезі по роботі 30 років. Вона каже, що не може собі уявити, що в неї могло б вже бути трирічне дитя. А в нас би сказали, що вже наче й час.
Дуже поважаю те, що молоді люди заручаються, а потім самі заробляють собі на весілля. А не так, як часто у нас – батьки ще не встигли кредит виплатити, як їх «діти» вже розлучилися. Точнісінько так і з житлом – намагаються переїхати жити окремо, знімаючи собі квартиру. Взагалі тут молода людина десь у років 19-25 покидає «сімейне гніздо» і переходить на свої харчі…
До речі, жарти на тему білявок тут теж популярні. Стереотипно їх вважають “особливими” і наївними.
У Німеччині надзвичайно толерантно ставляться до одностатевих пар. У всяких ток-шоу на кшталт «4 весілля» пари ч+ч чи ж+ж беруть участь разом з гетеросексуальними. А щодо толерантності, розкажу історію з власного досвіду.
На моїх семінарах є двоє керівників: хлопець-юрист і дівчина-соціальний педагог. Так ми весь час підозрювали, що той хлопець – гей, бо завжди «вимитий-надуханий», носить все випрасуване і стильне, вегетаріанець, з цікавими думками в голові. А дівчина виглядала як типова німкеня, хоча вона й з американським корінням. Якось за спільним обідом хлопці (16-20 років) почали висміювати Кончіту Вурст. Керівник вивів їх на розмову і був дуже злий, бо має багато друзів серед геїв, хоча він сам, як виявилося, традиційної орієнтації. А керівничка показала нам фото, де одягнена як чоловік. Сказала, що то була вечірка для трансвеститів і мовчки пішла…
В той момент в мене в голові все перемішалося, бо думала, що знаю своїх керівників достатньо добре. Я завжди була налаштована: родина складається лише з чоловіка і жінки. Але після того випадку в моїй голові виникла гіпотеза: «Якщо існує дружба між чоловіком і жінкою, то так само може існувати кохання між двома чоловіками або жінками…»
Катерина Мариняк, живе у Польщі 5 років:
Стосунки між чоловіком і жінкою у Польщі можна охарактеризувати однією фразою: «Давай дружити». Тут особливо ніхто не зациклюється на джентльменській темі, наприклад. Місцем ніде особливо не поступаються, в чергах не пропустять, двері не відкривають.
Жінки тут часто нарікають на відсутність належної уваги з чоловічого боку. Як казала одна колега: на пачку цигарок 12 злотих не шкода, а на трояндочку за 10 – зась… На побаченнях, до речі, тут все категорично рівноправне. Будь-яке замовлення ділиться наполовину і оплачується порівну.
Що ж до робочих стосунків, то зарплати чи премій за «красиві очі» польські керівники не платитимуть. Хоча чоловікам на аналогічній посаді і платитимуть більше.
Польщу я називаю “Воротами між Сходом та Заходом”. З одного боку поляками ще далеко до німців, в яких стосунки чоловіка та жінки – це рівноцінне партнерство. Але польський менталітет дуже відрізняється від нашого, де жінка на 90 відсотків асоціюється лише з “берегинею сімейного вогнища”. Польські жінки все більше прагнуть самостійності і уникають просити допомоги в чоловіків, особливо в професійному середовищі.
