Автор Левчина Вероніка 
Паспорт ДНР — це документ, який з 2015 року видавали органи самопроголошеної Донецької народної республіки на територіях, що перебували під їхнім контролем. Він слугував внутрішнім посвідченням особи і підтвердженням «громадянства» цієї невизнаної утворення. На відміну від українського чи російського паспорта, цей папір ніколи не мав міжнародного визнання і з 1 грудня 2024 року остаточно втратив навіть ту обмежену силу, яку йому надавали на окупованих територіях.
Сьогодні, у середині 2026-го, паспорт громадянина ДНР існує лише як архівний артефакт і юридичний спогад. Його власники вже давно змушені були або отримати російський паспорт, або жити з українськими документами в умовах постійного тиску. Розберемося, як цей документ з’явився, чим відрізнявся, як змінювався і що з ним сталося після «приєднання» до Росії.
Як і коли з’явився паспорт громадянина ДНР
Перші бланки почали видавати в березні 2015 року. До цього моменту на підконтрольних територіях продовжували користуватися українськими паспортами. Самопроголошена влада швидко зрозуміла: без власного документа складно будувати хоча б видимість окремої державності. Тож з’явилася бордова книжечка з гербом ДНР і написом російською мовою.
Видача йшла повільно. За оцінками, які циркулювали на початку 2021 року, паспортами ДНР володіли не більше 15 відсотків населення контрольованої частини Донеччини. Багато хто отримував його лише під тиском — щоб влаштуватися на роботу, отримати пенсію чи просто не мати проблем з місцевою «міліцією». Український паспорт при цьому часто залишався в шухляді, бо без нього виїхати на підконтрольну Києву територію було майже неможливо.
У 2019 році ситуація різко змінилася. Указ президента Росії про спрощене отримання російського громадянства для жителів «ДНР» і «ЛНР» зробив місцевий паспорт своєрідним квитком у російське громадянство. Саме через нього тисячі людей проходили процедуру натуралізації.
Зовнішній вигляд і технічні особливості
Паспорт ДНР мав класичну бордову обкладинку. Зверху — напис «ДОНЕЦКАЯ НАРОДНАЯ РЕСПУБЛИКА», по центру — герб з двоголовим орлом і прапорами, знизу — слово «ПАСПОРТ». Усі записи велися виключно російською. Серія починалася з цифр 93, далі йшли дві цифри року випуску бланка і шестизначний номер.
Термін дії був стандартним для пострадянських внутрішніх паспортів:
- від 14 до 20 років — діяв до 20-річчя;
- від 20 до 45 років — до 45-річчя;
- після 45 років — безстроково.
Фотографії вимагали 35×45 мм на матовому папері. Документ містив сторінки для реєстрації місця проживання, сімейного стану та інших відміток. На відміну від сучасних біометричних паспортів, жодних чипів чи електронних елементів у ньому не було — звичайна паперова книжечка з водяними знаками середньої якості.
Як отримували паспорт ДНР на практиці
Процедура виглядала простою лише на папері. Людина мала звернутися до сектору міграційної служби місцевого «МВС» із заявою, українським паспортом (або свідоцтвом про народження), фотографіями, адресною довідкою і квитанцією про сплату «республіканського збору». Іноді вимагали ще й довідку з місця роботи та відомості про реєстрацію станом на квітень 2014 року.
На практиці все залежало від настрою чиновника і черги. Хтось отримував документ за кілька тижнів, хтось чекав місяцями. Після 2020 року тиск посилився: бізнес зобов’язували приймати на роботу лише з паспортом ДНР, пенсіонерам погрожували припиненням виплат. Багато хто оформлював документ «про всяк випадок», тримаючи український паспорт як запасний варіант.
Визнання документа: хто і коли його приймав
Міжнародне визнання паспорта ДНР було мінімальним. Його офіційно приймали лише на території самої «республіки», «ЛНР», у Росії (з лютого 2017 року) та в Абхазії. Жодна країна-член ООН, крім Росії та кількох її союзників, не розглядала цей документ як дійсне посвідчення особи.
Україна з першого дня вважала паспорт ДНР недійсним папірцем, виданим окупаційною адміністрацією. Використання такого документа на підконтрольній території могло стати підставою для перевірок і, у певних випадках, для звинувачень у колабораціонізмі. Європейські країни та США також не визнавали його для в’їзду чи будь-яких офіційних процедур.
Після «приєднання» ДНР до Росії у вересні 2022 року ситуація змінилася кардинально. Самопроголошена республіка формально перестала існувати як окреме утворення. Паспорти ДНР перетворилися на тимчасовий перехідний документ.
Перехідний період і остаточне скасування
Спочатку російська і місцева влада кілька разів продовжували строк дії вже виданих паспортів ДНР. Укази 2023 і початку 2024 років відсували дату «смерті» документа спочатку до кінця 2023-го, потім до 31 грудня 2024-го. Але в листопаді 2024-го з’явився указ № 581, який різко скоротив цей термін до 1 грудня 2024 року.
З цієї дати паспорти громадянина ДНР, адресні довідки та інші «республіканські» документи, видані до 1 березня 2023 року, офіційно втратили силу на території, яку Росія вважає своєю. Людям запропонували (а часто й змусили) отримати паспорт громадянина Російської Федерації. Без нього стало неможливо отримувати пенсії, влаштовуватися на роботу, користуватися мобільним зв’язком чи навіть потрапити до лікаря.
Цікаві факти про паспорт ДНР
- Перший паспорт видали в березні 2015 року, майже через рік після проголошення «республіки».
- Серія завжди починалася з «93» — це був своєрідний код території.
- На піку видачі, за різними оцінками, документами ДНР володіли від 300 до 500 тисяч людей, але точної офіційної статистики ніколи не публікували.
- Багато хто зберігав і український, і «республіканський» паспорти одночасно, називаючи це «подвійною страховкою».
- Після 1 грудня 2024 року навіть російські банки і державні установи перестали приймати старі бланки ДНР як посвідчення особи.
Актуальний статус у 2026 році
Станом на літо 2026 року паспорт ДНР — це повністю недійсний документ. На окупованих територіях його вже не видають і не приймають. Єдиним дійсним внутрішнім посвідченням особи там вважається російський паспорт. Ті, хто відмовлявся його отримувати, зіткнулися з серйозними обмеженнями: відключенням мобільного зв’язку, відмовою в медичному обслуговуванні, проблемами з пенсіями і роботою.
З точки зору українського законодавства нічого не змінилося. Паспорт ДНР залишається недійсним. Якщо людина виїхала на підконтрольну територію і має лише цей документ, їй доведеться проходити процедуру встановлення особи та оформлювати український паспорт через Державну міграційну службу. Процес не швидкий, але цілком реальний — особливо якщо збереглися інші українські документи чи свідки.
Для тих, хто вже отримав російський паспорт, ситуація складніша. В Україні такий документ розглядається як доказ набуття громадянства держави-агресора. Це може створювати проблеми при перетині кордону, оформленні соціальних виплат чи навіть при працевлаштуванні в окремих сферах.
Практичні наслідки для людей
Люди, які прожили ці роки з паспортом ДНР, опинилися в пастці подвійної реальності. З одного боку — тиск окупаційної влади, з іншого — страх перед українським законодавством. Багато хто виїжджав через треті країни, щоб потім оформити українські документи. Інші залишалися і пристосовувалися.
Якщо ви або ваші близькі мали паспорт ДНР, варто пам’ятати кілька важливих речей. По-перше, сам факт його отримання автоматично не означає кримінальної відповідальності — усе залежить від конкретних обставин і дій. По-друге, українські міграційні органи мають чіткі процедури для відновлення документів людям з тимчасово окупованих територій. По-третє, російський паспорт, отриманий в окупації, не позбавляє людину українського громадянства з точки зору Києва, але створює додаткові юридичні ризики.
Документ, який колись здавався символом «нової державності», за десять років пройшов повний цикл: від амбітного проекту до повного забуття. Сьогодні він лежить у шухлядах як нагадування про те, як швидко змінюються правила гри, коли територія стає полем геополітичної боротьби. І саме тому питання паспорта ДНР досі викликає стільки емоцій і юридичних запитань у тих, хто з ним зіткнувся.