Оксана Байрак про війну в Україні: позиція режисерки та її наслідки

Оксана Байрак, режисерка, продюсерка та телеведуча, протягом десятиліть створювала емоційні мелодрами, які чіпляли за серце мільйони глядачів. Її стрічки про складні жіночі долі, заборонене кохання та сімейні драми йшли на українських і російських телеканалах, збираючи високі рейтинги. З початком повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року ім’я цієї жінки раптово опинилося в центрі гострої суспільної бурі. Замість чіткого засудження агресії Байрак ухилялася від прямих оцінок, а згодом у розмовах і коментарях почала повторювати наративи про «братські народи» та вину України у конфлікті. Ця позиція призвела до розриву з багатьма колегами, публічних звинувачень у зраді та остаточного переїзду до Росії, де вона продовжила роботу під псевдонімом.

Сьогодні, у 2026 році, розмова про Оксану Байрак і війну в Україні вже давно вийшла за межі простого скандалу в шоу-бізнесі. Вона стала символом глибшої проблеми — як творчі люди, які роками будували кар’єру на емоціях і співчутті, можуть обирати мовчання або виправдання агресії. Її шлях від одеської режисерки до фігури, яку багато хто називає зрадницею, показує, наскільки тонкою буває межа між особистими переконаннями, професійними інтересами та моральним вибором у часи війни.

Хто така Оксана Байрак і як вона прийшла до кіно

Оксана Іванівна Байрак народилася 16 лютого 1964 року в Сімферополі. Закінчила педагогічний університет імені Драгоманова за спеціальністю корекційна педагогіка, кілька років працювала логопедом, а потім круто змінила життя. У 1991 році вона отримала диплом режисера Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Уже під час навчання зняла перший повнометражний фільм «Круїз, або Розлучна подорож» разом із Олександром Копєйкіним.

У 1999 році Байрак заснувала власну кіностудію Studio Bayrak. Саме там з’явилися десятки російськомовних мелодрам і серіалів, які стали її візитною карткою. Серед найвідоміших робіт — «Аврора» (2007), яка навіть номінувалася від України на «Оскар» у категорії найкращого іноземного фільму, «Снігове кохання, або Сон зимової ночі», «Жіноча інтуїція», «40+, або Геометрія почуттів», «Ніщо не трапляється двічі». Її картини завжди були про сильних жінок, які переживають зради, втрати й знаходять сили йти далі. Глядачі бачили в ній людину, яка розуміє біль і вміє його знімати красиво.

Паралельно Байрак активно працювала на телебаченні. Вона вела програми на «Інтері» та СТБ, була членом журі шоу «Майданс», а з 2017 року стала авторкою і ведучою ток-шоу «Откровенно с Оксаной Байрак» на російському каналі «ТВ Центр». Ця програма ще більше закріпила її статус людини, яка говорить про особисте, інтимне і складне. Саме тому її позиція щодо війни стала для багатьох особливо болючою — здавалося, що людина, яка стільки років знімала про співчуття, мала б однозначно стати на бік тих, хто страждає від агресії.

Політичні погляди до 2022 року: корені позиції

Погляди Оксани Байрак формувалися задовго до повномасштабного вторгнення. У 2006 році вона балотувалася до Верховної Ради під четвертим номером у списку проросійської партії «Партія політики Путіна» (пізніше «Русь Єдина»). Партія не пройшла до парламенту, але сам факт участі вже тоді викликав питання у частини українського суспільства. Байрак ніколи не приховувала симпатій до російського культурного простору і вважала поділ на «наших» і «їхніх» штучним.

Під час Революції Гідності 2013–2014 років режисерка відкрито критикувала протести. Вона називала події на Майдані вандалізмом і хаосом, а після анексії Криму фактично перенесла основну професійну діяльність до Росії. У липні 2018 року в Instagram Байрак залишила коментар, у якому натякнула, що українська армія «знищує своїх людей на Донбасі». У жовтні 2020-го вона різко відреагувала на українськомовний дубляж одного зі своїх серіалів, написавши, що в такі моменти хочеться сказати «геть усім націоналістам».

Ці епізоди не були випадковими. Вони складалися в чітку картину людини, для якої російськомовний культурний простір залишався природним і пріоритетним. Коли у січні 2022 року Сніжана Єгорова відкрито підтримала Путіна, Байрак стала на її захист і назвала критиків «гієнами». Уже тоді багато хто в українському кіносередовищі зрозумів, що чекати від неї іншої позиції під час великої війни не варто.

Лютий 2022 року: Одеса, волонтерство і мовчання

24 лютого 2022 року Оксана Байрак зустріла в Одесі. Вона публічно заявила, що залишається зі своїм народом, закликала здавати кров і допомагати волонтерам. У перші тижні війни режисерка критикувала тих, хто тікав за кордон, називаючи їх «пацюками». Багато хто сприйняв ці слова як сигнал підтримки України. Проте вже тоді помітили важливу деталь — Байрак жодного разу прямо не назвала Росію агресором і не засудила вторгнення.

У розмовах із колегами вона почала говорити зовсім інше. Акторка Наталка Денисенко згадувала, що Байрак заявляла: Україна винна у війні, а українці та росіяни — «братні народи», які мають бути разом. Коли Денисенко спробувала поставити пряме запитання, режисерка її заблокувала. Подібні історії розповідали й інші актори. Дмитро Гладкий пізніше публічно зізнався, що отримав від Байрак повідомлення про війну, яке його настільки розлютило, що він її заблокував.

Літо 2022-го стало переломним. Після вибуху на Кримському мосту Байрак написала в Instagram, що поговорила з мамою в Криму і назвала тих, хто радів руйнуванню мосту, «дурнями» і «свинями». Цей пост викликав хвилю обурення. Для багатьох українців, які щодня втрачали близьких під російськими обстрілами, такі слова звучали як знущання.

Переїзд до Росії та робота під псевдонімом

До 2023 року Оксана Байрак остаточно перебралася до Росії. Там вона продовжила знімати мелодрами для федеральних каналів, зокрема для «Росія-1». Щоб уникнути зайвої уваги, у титрах деяких проєктів почала фігурувати під псевдонімом Фрося Касьян. Один із серіалів, який вона зняла в цей період, викликав скандал в Україні, бо в ньому знімалися й українські актори, які потім публічно пояснювали, що не знали про участь Байрак або працювали за старими контрактами.

Паралельно режисерка час від часу з’являлася в соцмережах із заявами про те, що вона «найбільша патріотка України». Вона співала «Червону руту», публікувала архівні фото з Одеси і говорила, що обов’язково повернеться. Ці заяви звучали особливо дивно на тлі того, що вона продовжувала жити і працювати в країні-агресорі, отримуючи гонорари в рублях і знімаючи для пропагандистських каналів.

Станом на 2025–2026 роки Байрак проживає переважно в Росії, зокрема згадувала Санкт-Петербург. Вона рідко коментує війну напряму, але коли з’являються такі коментарі, повторює старі тези про «братські народи» і власний патріотизм. Українські медіа продовжують називати її зрадницею, а частина колишніх колег публічно заявляє, що ніколи більше з нею не працюватиме.

Цікаві факти про Оксану Байрак у контексті війни

Деякі деталі її біографії та поведінки під час війни особливо яскраво ілюструють внутрішні суперечності. Ось кілька фактів, які рідко потрапляють у короткі новини, але багато говорять про людину.

• Фільм «Аврора» 2007 року, який Байрак знімала ще як український проєкт і який номінувався на «Оскар», зараз майже не згадується в її російських інтерв’ю. Натомість акцент робиться на роботах, знятих уже після 2014 року.
• Під псевдонімом Фрося Касьян вона зняла щонайменше один повнометражний серіал для російського телебачення, де головні ролі грали актори, які раніше активно знімалися в українських проєктах.
• У 2023–2024 роках Байрак кілька разів публікувала сторіс з геолокацією Одеси, хоча фізично перебувала в Росії. Це викликало хвилю жартів і мемів про «віртуальне повернення».
• Деякі її колишні актори зізнавалися, що до війни Байрак у приватних розмовах відкрито казала, що вважає українську мову «нав’язаною» і ніколи не зніме повністю україномовний фільм.
• Незважаючи на всі скандали, частина її старих мелодрам досі залишається в ротації на українських телеканалах і стрімінгах, хоча вже з поміткою про позицію режисерки.

Ці деталі показують, наскільки складною і суперечливою виявилася фігура Байрак для української культури. Її творчість досі живе окремим життям від її політичних заяв.

Реакція українського суспільства та колег

Реакція на позицію Оксани Байрак була майже одностайною в професійному середовищі. Акторка Катерина Тишкевич у 2025 році публічно розповіла, як «здала» інформацію про Байрак до СБУ, бо вважала її дії небезпечними. Наталка Денисенко прямо назвала поведінку режисерки зрадою і запропонувала не пускати таких людей назад без перевірки. Дмитро Гладкий, Антон Батирьов (який знімався у неї вже в Росії) та багато інших колишніх партнерів по знімальному майданчику або заблокували Байрак, або відкрито дистанціювалися.

У соцмережах її ім’я стало синонімом «перевзування». Особливо боляче сприймали той факт, що людина, яка роками знімала про жіночу силу і гідність, у критичний момент обрала бік сили. Для старшого покоління глядачів, які виросли на її мелодрамах, це стало справжнім розчаруванням. Молодша аудиторія сприймала історію Байрак більш іронічно, створюючи меми про «Фросю Касьян» і «найбільшу патріотку з рублями».

Водночас частина людей намагалася знайти виправдання. Вони казали, що Байрак — дитина Криму, що вона завжди була російськомовною, що в неї там родина. Але ці аргументи рідко спрацьовували. Бо поруч були десятки інших кримчан і російськомовних українців, які чітко засудили агресію і стали на захист України.

Хронологія ключових подій

Щоб краще зрозуміти, як саме розвивалася позиція Оксани Байрак, варто подивитися на ключові дати. Ця таблиця зібрана на основі відкритих джерел і публічних заяв режисерки та її колег.

Дані таблиці базуються на інформації з uk.wikipedia.org та публікацій unian.ua. Вони показують, що позиція Байрак не з’явилася раптово у 2022 році, а формувалася поступово протягом майже двадцяти років.

Чому ця історія важлива досі

Історія Оксани Байрак виходить далеко за межі однієї людини. Вона змушує замислитися, наскільки глибоко російська культурна м’яка сила проникла в український простір до 2014 і навіть до 2022 року. Багато хто роками дивився її мелодрами, не замислюючись, що за красивими кадрами стоїть людина з дуже конкретними політичними симпатіями. Коли війна розставила все на свої місця, виявилося, що емоційний зв’язок із глядачем не завжди означає моральну близькість.

Для українського кіно ця історія стала жорстким уроком. Після 2022 року індустрія значно чіткіше почала ставитися до питань лояльності. Контракти з людьми, які відкрито підтримують агресора або мовчать про його злочини, стали майже неможливими. Багато акторів і режисерів, які раніше спокійно знімалися в Росії, публічно покаялися або назавжди закрили для себе цей напрямок.

Водночас ім’я Байрак продовжує з’являтися в новинах щоразу, коли вона робить нову заяву про патріотизм або публікує фото з російських локацій. Частина суспільства вже втомилася від цієї теми і сприймає її як ще один приклад «перевзування». Інша частина вважає, що про таких людей треба говорити постійно — щоб нові покоління розуміли, як виглядає зрада не в абстрактних гаслах, а в конкретних біографіях.

Оксана Байрак і далі знімає свої мелодрами. Десь у Росії під іншим ім’ям з’являються нові серії про кохання, зради і прощення. А в Україні її старі фільми дивляться вже зовсім іншими очима — з гірким післясмаком і питанням, яке так і залишилося без відповіді: як людина, яка стільки років розповідала про силу духу, змогла обрати слабкість у найважливіший момент історії своєї країни.