Повага
Image default
Жінка в історії Статтi

Жінки-воячки, 9 місяців та «плямочки фемінізму»

Як висвітлювала «жіноче питання» українська друкована преса 30-х років

У 1934 році в Івано-Франківську впродовж п’яти днів (23-27 червня) проходив Перший світовий жіночий конгрес, участь у якому взяли понад 10 тисяч жінок із заходу України та з-за кордону. Про цю подію писала чи не вся тодішня преса. А літературно-мистецька газета «Назустріч», яку в межах проєкту «Екземпляри ХХ» за підтримки Українського культурного фонду досліджує культурно-видавниче медіа «Читомо», присвятила конгресові цілий номер.

Літо 1934 року в Станиславові

Сонячне проміння несміливо пробивається крізь молоді листочки дубів у парку цісаревої Єлизавети. Ось-ось розквітнуть липи. Простір міста, зігрітого чи не першим червневим теплом, наповнюють розмови про прийдешній жіночий конгрес – масштабну подію, організовану «Союзом українок» і приурочену до 50-річчя Товариства руських жінок у Станиславові. Як це буде? Скільки приїде жінок? Де вони житимуть? Чи запросили Ольгу Кобилянську? Про неї вже давно нічого не чути… 

Осінь 2021 року

Перед моїми очима – пожовклі сторінки літературно-мистецької газети «Назустріч», відскановані та дбайливо зібрані на робочому столі у теці «міжвоєнна преса». Число 12. Я розглядаю ці шпальти, зупиняю погляд на контрастних зображеннях українських письменниць та акторок. Зауважую надпис великими літерами «Жінка-вояк», серед авторок бачу імена Олени Степанів та Дарії Віконської. Поступово моя свідомість занурюється в атмосферу того часу, проймається очікуванням знакової феміністичної події. Жовта барва зникає, ось я вже посеред гомінкої вулиці Сапіжинської, вслухаюся у звуки міста… То як це буде?

«Назустріч – жіночому конґресові»

Про Перший український жіночий конгрес у Станиславові галицька преса почала писати від самого початку 1934 року. Найбільше матеріалів про майбутній захід публікував часопис «Діло». Але також різноманітні статті – як схвальні, так і досить негативні – з’являлися на сторінках «Мети», «Громадського голосу», «Нової зорі», «Вістей» тощо. З наближенням конгресу кількість таких матеріалів дедалі збільшувалася. І вже в червні редакція львівського двотижневика «Назустріч» вирішує число 12 повністю присвятити жінкам та розміщує на першій шпальті промовистий заголовок «Назустріч –жіночому конґресові». 

Незважаючи на те, що часопис так майстерно переносить на 87 років у минуле та начебто одразу демонструє своє позитивне ставлення до конгресу,  про сам з’їзд із цього випуску дізнатися складно. Лише крихти інформації, ніби між іншим, розкидані по декількох текстах. У статті «Кобринська обвинувачена у шпигунстві» читаю, що жіночий конгрес у Станиславові «має дати огляд орґанізованих сил, праці і досягнень українського жіноцтва, головно галицького». Цікаво, що про Кобринську, засновницю Товариства руських жінок, до 50-річчя якого й організували жіночий з’їзд, «Назустріч» вирішила згадати саме в контексті сумнівного факту з її біографії. З невеличкої замітки дізнаюся про те, що на конгрес з Праги приїде відома українська диригентка, учениця Олександра Кошиця Платоніда Щуровська-Росиневич. А завдяки інтерв’ю Ольги Кобилянської переконуюсь, що письменниця, якій на той час вже за 70, щиро вітає ідею проведення конгресу, хоча досі нічого не чула про полеміку довкола нього. Оце й усе.

«Покласти» жінок на «належне місце»?

Здавалося б, на першій шпальті під заголовком «Назустріч жіночому конґресові» мала би знайти свій прихисток уся актуальна інформація про час та місце проведення події, її програму та інші засадничі речі. Натомість там стаття французького письменника Андре Моруа «Жіноцтво», якою автор задає доволі неоднозначного, навіть контроверсійного звучання всьому номеру. В одному абзаці Моруа запевняє, що «коли якась жінка, лікарська помічниця в лічниці, говорить зі своїм чоловіком-лікарем, то яка є ріжниця між тими двома умами? Хіба тільки та, що один це мужчина, а другий жінка». І додає, що «Молода дівчина може щодо найменших подробиць брати участь у тому самому інтелектуальному житті, що й молодий хлопець». Однак далі письменник стверджує, що «жінки можуть бути щасливі тільки у світі почувань», люб’язно зауважує, що «справжня творчість жінки – це дитина». І просить усе це не сприймати як спробу приниження, мовляв, він просто хоче «покласти» жінок на «належне місце».

Яким є це «належне місце» на думку часопису «Назустріч», зрозуміти вдається не одразу. З одного боку, напередодні конгресу газета публікує об’ємні оглядові матеріали про українських письменниць, музиканток, художниць та акторок, нібито констатуючи вагомий внесок жіночої статі у розвиток того чи іншого виду мистецтва. Але з іншого – для літературно-мистецького видання такий ракурс виглядає природно, тому про прихильність до феміністичних ідей тут радше не йдеться. 

«Маленькі плямочки фемінізму»

Однак також «Назустріч» у числі 12 подає колонку Олени Степанів – першої у світі жінки, офіційно зарахованої на військову службу у званні офіцерки. Степанів міркує над тим, чому жінки хочуть служити у війську, та згодом робить висновок, що таке прагнення властиве не всім, і це, зрештою, стосується обох статей. Головне – мати право вибору. Така позиція першої у світі офіцерки виглядає цілком сучасно та профеміністично. Подібне можна сказати і про статтю Михайла Рудницького  «Від Еви до еманципантки», і про вже згадане інтерв’ю Кобилянської – однієї з найвідоміших феміністок в українській літературі. 

Ці матеріали у певний спосіб співіснують з «Жіноцтвом» Андре Моруа, але не тільки. Тут і замальовка «Маленькі плямочки фемінізму», у якій одна пані побивається через втрату недосяжного п’єдесталу, де раніше жінки стояли «випещені, прибрані, наче ляльочки» і де їх «подивляли… обожали… пожадали… а тепер?».  А тепер – жодної недосяжності, жодної таємниці. І як з цим бути, адже у рубриці «Усі крапки над і» пан Лезинський чітко говорить, що «Жінка – наче твір мистецтва. Він тільки тоді добрий, коли має щось недоповіджене і таємне…». Увесь цей смуток, спричинений фемінізмом, у статті мовознавця Василя Сімовича переходить у звинувачення українських жінок в неналежній культурі мови. Бо, як відомо усім, «брак такої культури серед нашого жіноцтва відбивається неґативно на молодому поколінні».  Але справа не тільки у дітях – «своєю мовою жінка заражує ціле довкілля, легковаження справ мови жінкою передається товариству, в якому вона повертається». 

«Вони признають тільки одну свою природну одиницю часу – дев’ять місяців»

Щоб все це не виглядало аж надто суворо, «Назустріч» пропонує читачам декілька рядків мудрості про жіночу стать – звучить майже як народна, та все ж має свого автора – письменника Василя Софроніва. Ось одне з найцікавіших його тверджень: «Жінки ніколи не є точні. У них не існують такі одиниці часу як секунда, мінута, навіть година. У найскритшій глибині свого «я» вони признають тільки одну свою природну одиницю часу – дев’ять місяців»

Поєднання в одному монотематичному випуску настільки світоглядно різних матеріалів видається надміру хаотичним. Ніби редакція не мала достатньо часу або ж внутрішньої потреби, щоб сформувати чітку, послідовну позицію, а тому номер, присвячений жіночому конгресові, – це просто будь-які тексти, у яких хоч раз вживається слово «жінка»

Матриця, яка накладається і на сьогоднішні реалії

Однак це хибне враження. Переглядаючи ще раз пожовклі шпальти, зупиняю погляд на контрастних зображеннях українських письменниць та акторок, зауважую надпис великими літерами «Жінка-вояк», серед авторок бачу імена Олени Степанів та Дарії Віконської, а поруч із ними – заголовки про «плямочки фемінізму» і «таємну жінку», шаржі і зауваги про «дев’ять місяців»… і поступово усвідомлюю, що число 12 часопису «Назустріч» – справжній документ епохи. Ретельно зафіксована картина викривленого світу, у якому ніхто не зважає на його викривленість. Матриця, яка накладається і на сьогоднішні реалії, адже зараз, як і 87 років тому, присутність жінок у різних сферах суспільного життя не є підставою говорити про «перемогу фемінізму», аж ніяк не свідчить про досягнуту рівноправність.

Більше про газету «Назустріч» читайте в матеріалі «Читомо».

Алла Пушкарчук

Схожі записи

«Нас не пускали на поле, щоб не зурочити» — історії успіху харківських футболісток

Чи йдуть жінки в Парламент-2014? Огляд списків ВО «Батьківщина» та партії «Сильна Україна»

Як має виглядати гендерно збалансований матеріал. Поради від Поваги