Повага
  • Головна
  • Колонки
  • Як кулінарний блог заволік мене в море мізогінії й дезінформації
Колонки

Як кулінарний блог заволік мене в море мізогінії й дезінформації

Після заборони російських соцмереж усі жартували, що фейсбук перетворився на «аднакласнікі». Сюди перекочували кітчеві картинки, фотошоплені дива, мізогінні анекдоти, архаїчна дезінформація на зразок тієї, що «вакцини викликають аутизм». Хоча я погоджуюся з тезою про нездоровий простір фейсбуку, але сторінку тут маю. Себто живу, як усі – в «інформаційній бульбашці». Моя стрічка цензурує сексизм, антивакцинаторство, фейки. Натомість переповнена дописами про прилаштування тварин, культуру й доказову медицину. Якщо ж запливає сміття, то методи переважно радикальні.

Так от, я з дитинства люблю готувати. Коли почала у три роки читати, то між медичними енциклопедіями й фотосинтезом вивчила напам’ять радянські «До святкового столу» Дарії Цвєк і помаранчево-зелену «Рецепты венгерской народной кухни». У фейсбуці-інстаграмі зрідка публікувала кулінарні дописи з фото: розмальовані імбирні пряники «олені», «тиждень грузинської кухні», «напекла в неділю хліба»…

Але стався локдаун 2020 року. І помалу мене вмовили створити сторінку для своєї кухні. Таки дуже помалу: у липні створила, проте лише в листопаді почала вести її регулярніше. А що все життя я дослідниця-журналістка-аналітикиня… – людина, яке пише тексти – то назва знайшлася миттєво: «Кулінарний записник Христини Семерин».

Новий досвід кулінарної блогерки

Довго можу розповідати факти з життя блогу. Про безкінечні «стікери» в коментарях і десятки запитань у приват, «де знаходиться моє кафе?» Але загалом усе нормально. Було.

Найцікавіше почалося недавно, коли фейсбук зробив ребрендинг блогів (після його фантастичного зникнення 4 жовтня). Нові опції не вразили зручністю. Мій блог під тисячу підписниць і підписників став окремим акаунтом. Тобто тепер на нього треба перемикатися з основної сторінки.

І тут я пережила жахи середньостатистичної людської стрічки новин.

Тут треба нагадати про дивну політику фейсбуку. Соцмережа чомусь думає, що кулінарна сторінка автоматично цікавить ЛИШЕ авдиторію 50+. Точніше – її специфічну частину. Моя чистенька інфобульбашка загубилася в хаосі публікацій. Почалося все з нав’язливої реклами сторінки Олега Винника. Бігме, ніколи цим персонажем не цікавилася (за винятком мемів, звісно). Що не оновлю – стрічка забита рекламою й рекомендаціями дивних блогів на зразок «живу в Аланії, продаю масажери з Європи», цілителів і, простибоже, російських співаків. Уже ретельно перевірила: на жодну зі схожих сторінок не підписана й ніколи підписана не була. Не слідкую, не вподобую, не читала й не бачила. Але їх тільки більшає.

Зараз заходжу у блог набагато рідше, бо навіть ота процедура switch займає зайвий час. Стрічку вирішила не гортати. Але за пару днів після горе-оновлення прийшло сповіщення, що група «Рецепти салатів» (здається, так) змінила назву на «Жіноча територія».

«Гм, – подумалося мені, – спасибі, фейсбуче, я це точно мусила знати». Наступного разу дописів від Жіночої території було більше половини в усій стрічці.

«Ґаздиню видно по чистоті на сходах»

З’ясувалося, що ця спільнота з понад 250 тисяч підписниць може похвалитися величезною активністю, яка соціальним сторінкам українських ЗМІ навіть не снилася. І таких спільнот у фейсбуку сотні, якщо не тисячі.

Я гортала Жіночу територію з круглими очима й дослідницьким інтересом. В’язані церкви, Олег Винник у квітах, гумор про слово «яйця»… Зрідка пледи і пластмасові лотки, але щодня – анімації янголів, Ісуса з голубами й Божої Матері, біля яких усе сиплеться сніг і світяться крила. Кулінарних рецептів катма – зате є рецепти життя. Я майже змирилася з тоннами «плюсиків» у коментарях, репостами російських фейків і піксельними фотографіями, які б’ють по очах фотошопом. Ще тут засилля реклами псевдозасобів на зразок «за тиждень виросло волосся на метр» чи «ставте 222 у коментарях, якщо хочете схуднути – розкажу, як». І це при живій та дуже активній адмінці групи!

Не пам’ятаю як, але під одним дописом мене порвало. Якась пані запропонувала поділитися мудрістю, яка дісталася від матері-батька чи бабусь-дідусів. Підписницям тема, як завжди, сподобалася. Зацікавило й мене, бо знаю ці сумнівні народні знання про «жіночу долю». Коментарі загалом розділилися на чотири групи. Першу, найбільшу, старші вчили молитися.

Друга частина жінок публікувала прислів’я про те, що не можна довіряти подругам. «Найкраща подруга зробить найгіршу пакость у житті»; «Казала бабуся, якщо маєш свій секрет розказати подружці, то краще розкажи подушці». Цю римовану «мудрість» із подушкою я побачила в кількох людей одночасно.

Третя – що не можна говорити правду чоловікові. Багато з них додавали: від чоловіків потрібно ретельно ховати суми витрачених грошей. Навіть приховувати куплене. «Від чоловіка вкради, перед чоловіком поклади», – пише одна з жінок. І підкреслює, що завжди приховувала від чоловіка покупки, хоча купувала потрібні для сім’ї речі. Інша коментує: «Вище колін юбку не піднімай – тобто жінка чоловіку все розповідати не повинна». Ще одну жінку мама вчила не розповідати поганого про чоловіка іншим людям, бо вони засудять, а «тобі з ним жити». Були й ті, що ділилися мудрістю підтримувати порядок: адже «ґаздиню видно по чистоті на сходах».

Жіноча територія в соцмережах залишається простором мізогінії, дезінформації й низькопробного контенту

У четверту категорію я зарахувала жінок із геть непевними коментарями. Наприклад, одна пані писала, що дітей треба любити лише так, аби вони про це не знали. А друга жінка під шістдесят із активним акаунтом і розкішною аватаркою з Італії розповіла неймовірну «бабусину мудрість»: «Як сука не схоче, то кобель не скоче (то тим, хто підгулює)». Коми, звісно, вона не ставила. Зважте на контекст («весела жіноча розмова» у фейсбуку). І на те, що я вже вбила купу часу на перечитування цього шлаку. Від імені свого блогу я попросила її не вживати мізогінне «прислів’я». Адже ним усе ще люблять виправдовувати домагання і зґвалтування.

Звісно, у моєї опонентки знайшлися залізні аргументи. Зокрема: «секс у 21 столітті ніхто не відміняв», порада знайти психотерапевта й нагадування, що так «у старі часи старі бабці казали».

А я задумалася над тим, що поза інформаційною бульбашкою життя залишається тим самим. Скільки б ми не говорили про рівність і не боролися зі стереотипами, зміни на низовому рівні йдуть дуже повільно. Жіноча територія в соцмережах залишається простором мізогінії, дезінформації й низькопробного контенту. І це може боляче вдарити по голові. Наприклад, коли надумаєш вести кулінарний блог у фейсбуку.

Христина Семерин

Схожі записи

Що не так з програмою «Чому так?» на каналі «112 Україна»

#шопосексизму в пості «ЧЕСНО»

Ана Море

Ти на роботу йдеш чи заміж?