Повага
Image default
Книжкова полиця Статтi

Уривок із книги Ірини Славінської «#Майже_доросла»

У книжках про дорослішання для дівчат бракує реальних життєвих порад: як прийняти своє тіло, домовитися про що завгодно з батьками, вибрати професію, стати впевненішою у власних силах. Книжка Ірини Славінської виправить таку прикрість.

По-дружньому, згадуючи власний досвід та переживання, авторка допомагає дівчатам знайти себе в цьому світі, краще його зрозуміти та навчитись активно пізнавати. Не обов’язково вміти шити чи куховарити, а ось знати, як діяти у випадку аб’юзивних стосунків, як розпізнати небезпечні ситуації й правильно їх вирішувати, усвідомлювати свої права й особисті кордони — необхідно задля збереження свого фізичного та психічного здоров’я. Ти вже доросла, час озброїтися справді важливими знаннями.

«Повага» із дозволу видавництва публікує уривок із книжки.

Дурницi, якi нам розповiдають

Як я вже писала, щодня я часто гніваюся через те, що бачу в медіа та соцмережах. Там можна почути, побачити, прочитати чимало дурниць. Вони засмічують уявлення про життя… і часто минає чимало часу, поки вже в дорослому віці жінки й чоловіки розуміють, що все насправді не так, як вони собі думали.

Як розпiзнавати дурницi?

Виконай reversibility test, тобто тест-перевертання, тест-дзеркало: спробуй фразу про те, якою має бути «справжня дівчина» чи «справжня жінка», перетворити на фразу про «справжнього хлопця».

Справжня жінка — берегиня сімейного вогнища. = Справжній чоловік — берегун сімейного вогнища.

Мрія будь-якої жінки — вийти заміж. = Мрія будь-якого чоловіка — одружитися.

(Окремо слід сказати про те, що не всі жінки й не всі чоловіки можуть одружитися зі своїми другими половинками — партнерками й партнерами:… такої можливості в Україні поки що не мають гомосексуальні жінки й чоловіки. Проте це вже інша історія.)

Пригадаймо ще декілька таких дурниць, і поміркуймо, як їх перемогти!

Дівчатам немає сенсу добре вчитися чи опановувати складну професію, тому що головне — вдало вийти заміж

Я сподіваюся, що тобі такого не говорять ні родичі, ні сусіди, ні вчителі. Та якщо говорять, ось декілька контраргументів.

• І жінка, і чоловік мають бути однаково захищені на випадок надзвичайної ситуації. На жаль, буває так, що з рідними може трапитися біда. Погодься, це чудово проілюстрували пандемія COVID-19, окупація Криму та війна на Донбасі, а також давніші екстремальні історичні події (світові війни, епідемія грипу «іспанки» тощо). Тому, якщо в родині сталося щось страшне, то і дружина, і чоловік повинні мати ресурс, щоб забезпечити життя сім’ї.

• Важливий пункт — про насильство вдома. Одне з його облич — економічне насильство, коли жінку позбавляють можливості вільно розпоряджатися грошима. Можливо, ти чула історії про те, що тій чи тій жінці чоловік «не дає грошей» на певні потреби і що слід «попросити» кошти навіть на дуже необхідні витрати. Насильнику набагато важче взяти контроль над грошима жінки, якщо вона працює та сама заробляє. Мати власні кошти та особистий недоторканний запас грошей — це ще й питання безпеки.

• Навіть якщо жінка тимчасово не працює (наприклад, вирішила чи була змушена більше часу присвятити дітям та роботі вдома), важливо зберегти професію. Або опанувати її, якщо раніше не випадало нагоди. Не хочу лякати, але подивися на пункт 1

• Така ж історія з розлученнями. Буває, що шлюб не працює і потрібно розійтися. Якщо так уже сталося, добре мати змогу самостійно про себе подбати — мати професію, що може тебе прогодувати.

• У середній родині на прожиття потрібен заробіток двох дорослих, які працюють. Так не лише в Україні — це глобальна тенденція. Можна погуглити більше: існує низка досліджень на цю тему.

• Більш кваліфікована робота краще оплачується. Менш кваліфікована робота оплачується гірше. Саме тому є сенс знайти свою справу (про це ми теж поговоримо в окремому розділі) та стати в ній компетентною фахівчинею.

• О, а ще вихід заміж чудово поєднується з особистим кар’єрним зростанням. Загалом всесвіт чудово переживе і рішення про одруження та створення сім’ї, і рішення бути одиначкою-холостячкою. Між цими двома полюсами — широкий спектр різних варіантів. Обирати тобі.

Жінкам можна платити менше, тому що чоловіки утримують сім’ю

• Правда в тому, що в Україні чимало школярів і школярок живуть у сім’ях, що не схожі на стандартні «мама, тато і я». Часто це сім’ї, де діти живуть лише з мамою. Про це 2018 року розповідала Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики України: «Три мільйони дітей проживають у неповних сім’ях, переважно з мамою та бабусею». Це означає, що в Україні є щонайменше три мільйони дітей, сім’ї яких утримує або тільки мама, або тільки тато, або тільки якийсь інший родич (можливо, ти живеш саме в такій родині?). До речі, Лариса Денисенко написала на цю тему чудову книжку «Майя та її мами».

• Справедлива зарплатня для жінок — запорука справедливого життя для їхніх родин.

• Рівна оплата за рівну роботу для жінок і чоловіків — це справедливо.

• 2020 року різниця середньої зарплатні українських жінок і чоловіків складала 21 %. Тобто на кожну зароблену чоловіками гривню жінка заробляє лише 79 копійок. На жаль, це глобальна тенденція. На щастя, різні країни світу — і Україна теж — думають про те, як подолати таку несправедливість.

Дівчинка має бути красива, це головне

• Можливо, але хто й чому обирає, що таке красиво? Колись давно стандартом краси могли вважатися туго перетягнуті корсетом талії жінок або високі підбори чоловічого взуття…. Так само колись давно штани для дівчат вважалися непристойним одягом. Проте чи можемо ми сьогодні уявити своє життя без джинсів?

• Бути красивою — значить передбачати чийсь погляд на себе. У чиїх саме очах треба бути красивою? Тільки у твоїх власних.

• Здоров’я — на першому місці.

• Згодом у твоєму житті може виникнути важливий виклик — етикет і так званий дрескод, тобто одяг, який вважається доречним у певних ситуаціях. На вручення Нобелівської премії чоловіки й жінки приходять у вечірньому вбранні, а на тренування в спортзалі — у спортивних костюмах. У першому випадку вважатимуться недоречними джинси (хоча я бачила цікаві сукні з джинсової тканини та експерименти з вечірніми образами, скомбінованими з кросівками); у другому — парфуми чи взуття на підборах.

• До речі, останнім часом дрескод і рамки щодо «доречного» чи «недоречного» дуже змінюються. Головна риса цієї еволюції — можливість кожної людини мати вибір. Наприклад, на церемонії престижного Каннського кінофестивалю, згідно з дрескодом, жінки мають приходити лише на підборах,… але відомі акторки почали вголос обурюватися такій нерівності, тому що несправедливо тільки жінок змушувати ходити в незручному взутті. Та й чоловіки все частіше експериментують з костюмами та альтернативами звичним брюкам. Комусь до вподоби етнічні мотиви шотландських кілтів чи алжирської джелаби, а хтось експериментує із чоловічими вечірніми сукнями чи спідницями. Погугли відому фотосесію культового музиканта Іµµі Попа для Dior, у контексті якої він сказав важливі слова:

«МЕНІ НЕ СОРОМНО БУТИ ОДЯГНУТИМ «ЯК ЖІНКА», ТОМУ ЩО Я НЕ ДУМАЮ, ЩО БУТИ ЖІНКОЮ — СОРОМНО»

• Дуже важливо — осмислити власні межі. Це тільки твій вибір. Носити чи не носити підбори, голити чи не голити волосся на різних частинах тіла, фарбуватися чи не фарбуватися — думай, вирішуй та обирай. Ніхто не може тобі диктувати й наказувати.

• Це ОК, якщо ти ще до чогось не готова. Наприклад, я давно міркую, чи не зробити ще кілька дірок у вусі…, але трохи боюся. Ніхто мене не квапить. Коли буду готова — обов’язково це зроблю.

• Якісь зміни зовнішності можуть бути пов’язані з додатковими витратами. Наприклад, бажання зробити тату може не відповідати фінансовим можливостям родини. Якщо так сталося, не біжи в підпільний салон до непрофесійного майстра (є ризик не надто стерильних інструментів, до того ж, може бути, потім доведеться знову інвестувати гроші в те, щоб вивести наслідки невдалого експерименту). Можливо, краще дочекатися моменту, коли зможеш сама заробити на цю забаганку, — і зробити щось справді круте.

Дівчина має чекати та не виявляти зайвої ініціативи, щоб не налякати справжніх лицарів і принців

• Насправді важить безпека та довіра. У довірливих і безпечних стосунках можливе все: і виявляти ініціативу, і діяти, і боятися, і сумніватися, і вагатися. Якщо страшно, що «половинка» засміє чи засудить, то чи справді це «половинка»?

• Кожна людина має право на вибір. Не забирай у рідних, друзів і коханих право самостійно зробити вибір. Не вирішуй за них, чи вони за певні вчинки або слова тебе засудять або розлюблять. Будь собою, будь відвертою з тими, кому довіряєш. Дай близьким можливість познайомитися з тобою справжньою.

• Хто саме не хоче твоєї ініціативи? Чому? Зазвичай, на це запитання дорослі чи однолітки відповіді не мають.

• Є сенс чекати, поки прийдуть результати іспитів або тестів, так. Немає сенсу чекати реалізації своїх мрій. Варто діяти для здійснення бажаного.

• Чи можна першій сказати, що хтось подобається? Якщо сама цього хочеш, то чому б і ні.

• Точно не варто чекати подачок. Купи вже собі той довбаний букет (до речі, є навіть книжка з такою назвою) і не зітхай, хто кому які квіти має дарувати. Важить не це.

• Яких дій хочеться й чому? Чесно поговори із собою та подумай: це для себе? Чи для того, щоб вразити подружку?

• Ти в самої себе — на першому місці. Єдина, неповторна та прекрасна. Люби себе, дбай про цю дорогоцінну людину

Жінка — берегиня, вона має дбати про домашнє вогнище. Дівчата повинні допомагати мамі, учитися бути

• Затишок і комфорт не самозароджуються.

• Мама, бабуся, сестра, ти — не обслуга. Затишок у домі — спільна справа.

• Якщо ти живеш вдома, маєш власну кімнату — значить, це не готель, де є прибиральники чи покоївки, які прибирають за тебе. Якщо ти сама не наводиш лад у своєму життєвому просторі, то хто наводить? Чому? Скільки це коштує? Спробуй погуглити, скільки коштують послуги прибирання. А послуги кухаря на замовлення? Подумай, скільки непомітної та безплатної праці роблять твої близькі.

• Ця репліка стосується і тебе, й інших родичів. Спробуй подумати, як вдома розподілено працю. Чи цей поділ справедливий? І я запитую не про те, чи любиш ти мити посуд. Це запитання про справедливість.

• Прибирати чи мити посуд дуже нудно й дуже не хочеться. Серед моїх знайомих немає тих, хто любить хатню роботу. Хтось із них вважає за доцільне замовляти послуги прибирання. Хтось із них виконує хатню роботу разом із близькими — ділячи між собою завдання.

• Про хатню роботу можна домовлятися. Я не люблю мити посуд, але люблю готувати — і саме так свого часу ми вдома домовилися ділити обов’язки на кухні (що не заважає моєму чоловікові час від часу готувати чудовий плов, а мені час від часу мити посуд). Ненавиджу мити підлогу, але добре даю раду з пилососом. Не дуже добре вмію витирати пил, але чудово наводжу лад у шафі та розкладаю білизну після прання. А ще ми колись домовилися не прасувати. Те, що треба попрасувати, прасуємо перед тим, як одягнути, — кожен собі. Про всі ці особливості ніхто не може здогадатися, бо люди не читають думок. Спробуй про це поговорити з близькими. Спробуй домовитися про комфортний для всіх поділ обов’язків.

• Ніхто не народжений для хатньої роботи. Ні хлопці, ні дівчата не мають якихось вроджених ознак добрих господарів і господинь. Проте доглядати за домом можна навчитися. Якщо хлопців, наприклад, не вчити прибирати, прасувати, мити посуд, готувати їжу, вони цього знання не опанують. І навпаки: якщо опанують, у них (і в тебе) є можливість жити в домі, де обов’язки розподілено справедливо.

• Спробуй допомогти долучитися до хатньої роботи тим, хто не дуже до неї долучається. Іноді люди просто не розуміють, що чимось можуть допомогти. Дружня підказка чи запрошення доєднатися до роботи — дуже цінний досвід. Либонь, брат, дідусь, тато чи дядько навіть не здогадувалися, що хатню роботу можна брати на себе не лише 8 березня. Допоможи їм усвідомити, що вони вміють мити посуд чи добре ліпити вареники (саме це мені подобалося робити з бабусею, попри те, що не люблю працювати з тістом;… наші цікавезні розмови були головною радістю тих годин, які ми разом провели з тістом у руках).

• Ти несеш відповідальність за простір, у якому живеш. Так само, як важливо сортувати сміття, щоб наша планета — наш дім — вижила, важливо й підтримувати лад вдома, у квартирі чи будинку, де ти живеш. Можна почати з порядку у власній кімнаті, помитої за собою тарілки й чашки, винесеного на переробку сміття, зі звички раз на тиждень експериментувати й щось готувати на кухні. Це розвантажить твою маму (якщо саме на ній більшість хатньої роботи), і це водночас жест солідарності та підтримки всіх жінок.

Що робити, якщо хтось із родичів або друзів говорить ці чи інші дурниці? Усе залежить від контексту.

Бувають ситуації, коли простіше вдати, ніби ти трохи недочуваєш, і пропустити повз вуха недоречні міркування. Я особисто так роблю, коли щось подібне висловлюють незнайомі люди, яких я бачу вперше і востаннє в житті.… Наприклад, не маю сил сперечатися з кожним таксистом, тому зазвичай мовчу або навіть надягаю навушники, щоб показати неготовність до діалогу.

Буває і навпаки: є ситуації, коли варто почати діалог і разом поміркувати, що й до чого. Я так роблю у випадках, які стосуються найрідніших, друзів, роботи чи навчання. Мені важливо знати, що колеги поділяють мої цінності. Так само важливо знати, що найближчі люди знають, що для мене значиме.

Про це варто прямо говорити з рідними. Ніхто не прочитає твоїх думок і не здогадається, чим ти живеш, про що мрієш. Мені особисто найпростіше було повідомляти про якісь значимі для себе речі через спільний перегляд фільмів на певну тематику. Особливо добре вибирати фільми, грубо кажучи, «для сімейного перегляду», що можуть поєднати разом за спільним переглядом одразу декілька поколінь (до речі, у списку «Кінозал» на попередніх сторінках є саме такі, що допоможуть поговорити про важливі речі в сімейному колі). Можеш спершу переглянути їх сама, щоб пересвідчитись. А ще я волію про такі значимі речі говорити лише з найближчими. Немає сенсу витрачати багато часу та енергії на тих, кого насправді немає у твоєму житті.

Найсмішніше, що буває таке, що люди поруч із тобою просто не знають, про що говорити,… і тому заповнюють порожнечу банальними фразами чи стереотипними дурницями. Пригадую, коли я була твого віку, мало посиденьок з дорослими обходилися без чергових фраз про «як успіхи у школі» та «чи ще не знайшла собі хлопця». Людям насправді байдуже, але вони не знають, що ще сказати. Моя улюблена суперзброя для саме таких ситуацій — іти на випередження та самій ставити запитання, завдяки яким інша людина зможе більше розповісти про себе. Запитайте про те, як ростуть на дачі помідори, чи вдалася минула лекція, що там сесія в університеті, що пишуть у новому номері газети чи журналу, які тонкощі цього рецепта, а також запитайте про те, як справи в дітей, онуків, племінників або домашнього улюбленця…. Важливо: ці запитання мають бути щирі й без образливого підтексту. Ми — істоти соціальні та самозакохані. Тому допоможи людині, яка не знає, про що поговорити, розповісти про найцікавіше — про її власне життя. І послухай її відповіді, там може бути щось цікаве. Я кажу це цілком серйозно. Вміння уважно, «включено» слухати іншу людину, чути її слова та мотиви, намагатися зрозуміти її внутрішній світ — одна з найцінніших навичок, які можуть знадобитися в житті.

Звичайно, це не стосується ситуацій, коли є небезпека для життя та здоров’я, але про це ми поговоримо трохи згодом.

Схожі записи

Уривок із книги Ольги Герасим’юк «Я повернулася. Люблю» 

У Раді попередньо підтримали законопроєкт щодо протидії сексизму в рекламі

Українка уперше виграла справу про домашнє насильство в Європейському суді з прав людини