Повага
Image default
  • Головна
  • Статтi
  • Свекруха вижене з хати: Як старі побутові установки передаються через покоління
Статтi

Свекруха вижене з хати: Як старі побутові установки передаються через покоління

Раніше від жінки очікували, що вона передусім буде хорошою господинею –  вмілою, працьовитою та догідливою. Будь-які відхилення від цього світлого образу викликали нищівну критику. Адже від жіночих умінь залежав не тільки добробут родини, а й її власна доля. 

Нині наше життя істотно змінилося, а от вимоги до жінок суттєвих трансформацій не зазнали. Частина з них усе ще змушена тягнути на собі весь побут та всіляко догоджати родині. І це все після восьмигодинного робочого дня. 

«Повага» досліджувала, звідки «росте» коріння цих стереотипів, через які жінки потерпають і досі. 

Господинею ніхто не народжувався

Як розповіла етнологиня та докторка історичних наук Олена Щербань, українку-господиню виховувати змалку. Уже в семирічному віці дівчинку вперше закосичували. Це означало, що вона вже не маленьке дитятко. Наставав час освоювати нові господарські обов’язки. А їх було немало. Семирічна дівчинка пасла гусей, могла легко заганяти корову, а в деяких випадках її доїти. Вона багато допомагала мамі по господарству: замітала, мила посуд, доглядала менших братів та сестер. 

Олена Щербань

«Це була абсолютна норма. Дослідники також фіксували випадки, коли в семирічному віці дівчинка вже готувала їсти в печі. Бо була сиротою та не мала матері. Господиню виховували з дуже раннього віку. І одразу на думку спадає вислів «жіноча доля – хто її розкаже, жіноча доля – хто її збагне». Я зараз не драматизуватиму, що українська традиційна історія майорить такою важкою жіночою долею. Насправді народитися жінкою в багатьох культурах світу – це важко», – розповіла Олена Щербань.

Суспільство очікувало, що жінка буде хорошою господинею. Але господинею ніхто не народжувався, тому необхідні навички треба було виховувати ще з раннього віку. Вважали, що ідеальна дівчинка має бути моторною, працьовитою, привітною й завжди усміхненою. Побутували навіть вирази на кшталт «хорошу корівку видно по теличці, а хорошу господиню видно по дівчинці». Тому матері старалися якомога раніше навчити доньок усім побутовим навичкам. 

Нероба-донька – горе в сім’ї

Хороша дівчинка мала справляти приємне враження на оточуючих: бути охайною, доглянутою, набожною, лагідною – як до членів родини, так і до чужих людей. Їй не прощали лінощів у будь-яких проявах. До того ж, у неї завжди був приклад власної матері. Дівчинка змалечку бачила, як та веде господарство. І, відповідно, брала з неї приклад. Свою роль у вихованні відігравав образ майбутньої свекрухи. З покоління в покоління дівчат лякали: погано прибиратимеш або невдало готуватимеш, то свекруха влаштує «солодке» життя. 

За словами етнографині, батьки дівчинки боялися осуду. Бо якщо молоду невістку вважатимуть неробою, то це може кинути тінь на всю її сім’ю. Мовляв, коли молодиця ледарка, то її мати така сама. І бабця. Тому щоб убезпечитися від такого негативу, рідня й починала залякувати. Всі розуміли, що якщо дівчина не зможе впоратися зі своїми побутовими обов’язками, то це викличе велике невдоволення у свекрухи. А незадоволена свекруха може попсувати життя молодій жінці.

«Це була підготовка. Мовляв, готуйся, дитино змалку. Бо життя важке. Жінка має бути господинею, чистухою, порядною, стриманою в усіх своїх проявах, плодючою, догідливою для чоловіка та родини. Це був момент виховання характеру, виховання покірності. Щоб легше було жити», – зазначила Щербань.

Невістка – беззахисна чужинка

За традицією, молода дружина назавжди покидала батьківську домівку й переходила в дім чоловіка. Там вона мала не тільки давати раду численним обов’язкам, а й усіляко догоджати самому чоловікові та його батькам. А особливо – свекрусі, яка могла перекласти на молоду всю неприємну та важку роботу. У найгіршому становищі була молодша невістка, яка опинялася внизу сімейної ієрархії. Під час ведення господарства невістка мала орієнтуватися на свекруху. Вважалося, що хороша молодиця не має вставати пізніше та лягати раніше, ніж старша жінка в родині. Або відпочивати, коли та ще не завершила хатніх справ.

Українська дослідниця Світлана Подолюк зазначає, що саме слово «невістка» підкреслює її статус чужої людини. Бо вона чужорідна для нової родини, «не вість-хто». В обрядових текстах можна натрапити на образ невістки як беззахисної чужинки, яка втратила підтримку власної сім’ї. Тому опинившись у домі чоловіка, вона мала змінити свій норов та пристосовуватися до нових умов. Бо життя у свекрухи може бути дуже важким. У частині текстів трапляється різке протиставлення рідної матері та свекрухи. Мати – добра, лагідна, турботлива, у неї дівчина не знає проблем та турбот. А от у свекрухи вона має тяжко працювати й не сподіватися на жодні послаблення.

Не плач, дівонько, у матюнки,

Ще наплачешся у свекрухи

Через пороги ступаючи,

Її роботу переймаючи

Не йди, Гальочко, туде,

Там тобі бида буде.

Там хата суковата,

А сим’я вовкувата.

Реальність попередніх поколінь

Упродовж ХХ століття наш побут істотно змінився. Але в деяких родинах продовжували залякувати свекрухою. За легендою, ця страшна жінка не терпіла жодних недоліків. І якщо погано прибрати оселю чи приготувати недостатньо смачну вечерю – вона обов’язково дасть прочухана. Або взагалі з хати вижене.

Антоніна Оксанич

«Усе це було реальністю попередніх поколінь. Свекруха справді могла вигнати невістку з хати. Зараз це може звучати смішно, але тоді молодій невістці було страшно. І вона мала щосили допомагати свекрусі, у хаті якої жила. Господарство було дуже складно тримати через відсутність побутової техніки. Розподілення на жіночі та чоловічі обов‘язки було пов‘язане з фізичною силою. Тоді такий гендерний розподіл був раціональним. За останні десятки років світ змінився, важку фізичну працю взяла на себе техніка. Але при цьому залишилися гендерні стереотипи – як моделі, сформовані в дитинстві», – розповіла дитяча та сімейна психологиня Антоніна Оксанич.

Нині більшість молодят намагаються одразу мати власне житло та жити окремо від батьків. Але залишаються родини, де свекруха може «інспектувати» молоду дружину. Чи добре вона прибирає в оселі? Чи смачно годує її синочка? Такі перевірки часом виливаються в безкомпромісну критику, сварки та скандали. Нарікати на «погану господиню» може й сам чоловік. Бо його з дитинства привчали, що вся хатня робота – це суто жіноча справа. 

Ми запитали підписниць пабліку «Фемінізм УА» про нелогічні та деструктивні побутові традиції, з якими їм доводилося стикатися протягом життя. Як виявилося, деякі люди досі чіпляються за звичаї позаминулого століття. 

«Якось я почула, що свекруха говорила про свою невістку, яку не любила. У невістки виявили рак шлунка. І старша жінка казала, що це все через те, що вона не готувала, як нормальна господарка. Мовляв, усе на пельменях сиділа. І як добре, що її син недовго помучився з цією неробою. Коли я запитала, що заважало її синові готувати і смачно годувати молоду дружину, та відповіла, що не чоловіча це справа. А того, що невістка працювала й заробляла значно більше за синочка, свекруха, звісно, не знала… чи не хотіла знати», – пригадує Світлана.

«Бідний твій чоловік, бідна родина»

«Пам’ятаю, що багато повчань від моїх батьків зводилося до умовного «мужика»: «вчись готувати – мужика треба ж годувати», «вчись прибирати – інакше мужик від тебе піде», «ти повинна те та се, інакше ж якому мужику ти будеш потрібна». Маму мою досі жалію, коли згадую, як вона вбивалася вдома. Працювала на рівні з татом – тобто з 9-ї до 18-ї. А вдома тато сидить та тєлєк дивиться, мама вечерю готує і все йому під ніс ставить. Він їсть, вона забирає, миє посуд. Сама на кухні тихенько та швиденько вечеряє. Вранці встає о шостій чи раніше, щоб подати нам сніданок. На вихідних білизну виварює, готує щось, прибирає, по магазинах бігає. Зараз розумію, що вона на тій кухні майже жила. Так шкода її, прямо до сліз», – розповіла Олена.

Процес виховання не закінчувався на тому, що треба смачно готувати та якісно прибирати. У деяких родинах були особливі, додаткові правила. В одних було прийнято мити підлогу навколішки, крихітною ганчірочкою. Бо швабра – для ледарок. В інших потрібно було ретельно подрібнити овочі для салату. Бо якщо не дрібно – то «для свиней» приготовлено. Десь було табу на побутову техніку, десь жорстко засуджували купівлю напівфабрикатів. Бо хороша господиня має все робити вручну.

«Я багато працюю, втомлююся, тому не часто маю змогу готувати їжу самостійно. Хоча й люблю. Але через брак часу й сил часто користуюся послугами доставки. Коли я про це комусь говорю – переважно зустрічаю осуд. Бо як це я сама не готую? Мовляв, я лінива, що за жінки такі пішли, що тобі важко вареників наліпити, пирогів напекти, борщу зварити тощо. Бідний твій чоловік, бідна родина. Ці ж самі тези я зустрічала й на адресу інших жінок», – розповіла Марина.  

Від восьмигодинного робочого дня ніхто не звільняв

«Від бабусі-росіянки постійно чула приказку «субота – баб’я робота». Ніби чоловіки до побуту не мають жодного стосунку. Я розумію часи, коли батько з синами йшов у поле чи в ліс на весь день. Але коли жінка робить однаковий внесок у добробут сім’ї, а після роботи одному – диван і телевізор, а іншій – хатня робота, то це вже переходить усі рамки. Мама довго не дозволяла купувати в дім швабру. Бо підлогу треба мити лише руками й лише нахилившись у три погибелі. Купівлю напівфабрикатів чи готової їжі у нас на Рахівщині (Закарпаття) засуджують досі. Мовляв, вона годує сім’ю купованими варениками – жах!» – каже Вікторія.

Під час свят жінки досі печуть таку кількість тістечок, що сім’ї разом із усіма гостями не з’їсти. Нехай частина може опинитися на смітнику, але присутні обов’язково мають відмітити 3-5 видів смаколиків разом із сухим печивом. М’ясні закуски також треба робити самостійно. Бо гості одразу ж зрозуміють, що їм подали щось куплене.

«Але основне – від восьмигодинного робочого дня ніхто жінок не звільняє. Це все – на шкоду собі, своєму відпочинку і здоров’ю. Ну і гаманцю, звичайно. Дуже бісить, коли в деяких традиційних сім’ях жінка майже не сидить за столом. Бо до свята вона мусила нагодувати кілька гарячих страв. Вона постійно бігає на кухню, а її ґазда сидить чинно з гостями й робить дуже складну роботу – розливає по келишках і кричить «ну, що ще там у нас із гарячого має бути?» Мій чоловік, а часом і свекруха, роблять зауваження, коли я даю синові завдання, які, на їхній погляд, є «жіночою» роботою», – зазначила Вікторія.

До речі, в деяких родинах і донині існує чіткий розподіл на «чоловічу» та «жіночу» роботу. Там не прийнято вчити синів прибирати, куховарити, дбати про свій одяг. Вважається, що спочатку це турбота матері та сестри, а вже потім – дівчини чи дружини.

Малюки не ділять справи на «чоловічі» та «жіночі»

«Такий перекіс, звісно, з самого дитинства призводить до формування стійких гендерних стереотипів про «чоловічі» чи «жіночі» обов’язки. Діти виростають та будують власні родини, спираючись на стереотипи, закладенні вихованням. Світ технологій змінився швидше, ніж традиції та стереотипи. Сьогодні жінки працюють та заробляють на рівні з чоловіками, а от домашнє господарство та виховання дітей ще часто асоціюється з «жіночими» справами», – розповіла Антоніна Оксанич.

За словами психологині, слова на кшталт «ти ж дівчинка» чи «ти ж хлопчик» були дуже типовими декілька поколінь тому. Вони не тільки не приносили жодної користі, а й формували в дітях комплекси та стереотипи поведінки. Як зазначає експертка, свої перші побутові навички дитина може освоювати ще з 2-3 років. Незалежно від статі вона може прибрати за собою, скласти іграшки, а згодом – допомогти батькам приготувати їжу чи накрити на стіл. Малюки радо навчаються побутовим справам, вони для них не діляться на «чоловічі» та «жіночі». Це спочатку роблять самі батьки, а вже потім – саме суспільство.

«Для того, щоб змінилися гендерні стереотипи, потрібно декілька поколінь. Це не швидка справа. Більше того, потрібні соціальні програми, соціальна реклама та цензура на сексистську рекламу. Ще 100 років тому в США було нормою рекламувати щось для домашнього господарства з меседжем «для ідеальної господарки». Феміністки боролися проти такої реклами, і так дуже поступово змінювали соціальні стереотипи», – зазначила Антоніна Оксанич. 

Юлія Гуш

Схожі записи

Фемінізм на барикадах: жінки та громадянський протест

Право на працю: як українки з інвалідністю дають собі раду?

Юлія Гуш

Тищенко назвав депутатку «дівчинкою, яка посміхається під час війни»