Повага
Image default
  • Головна
  • Статтi
  • Стамбульська конвенція: що стоїть на заваді ратифікації?
Статтi

Стамбульська конвенція: що стоїть на заваді ратифікації?

Стамбульська конвенція вже давно стала об’єктом різноманітних залякувань та маніпуляцій. За словами представників антигендерних рухів, вона нібито здатна суттєво зашкодити суспільству та підірвати його моральні устої.  Доволі гучні звинувачення, чи не так? 

У той час, як Стамбульська конвенція передусім покликана боротися проти насильства над жінками. Зокрема вона зобов’язує країн-підписанток криміналізувати фізичне, психологічне й сексуальне насильство, примусовий шлюб, переслідування тощо. Також визначний той факт, що документ передбачає покарання за сексуальні домагання. Але за словами противників, Стамбульська конвенція нібито просуває гендерну ідеологію, пропагує гомосексуальність та руйнує традиційні родини.

«Повага» разом із експертками з’ясовувала, звідки «ростуть ноги» цих залякувань та маніпуляцій, чому міфи про конвенцію такі живучі, а також хто в них вірить і чому це шкідливо. 

Міф № 1. Стамбульська конвенція «нав’язує гендерну ідеологію»

«Зазвичай проти конвенції виступають учасники й учасниці так званого антигендерного руху. Здебільшого це представники релігійних або ультраправих організацій. Крім того, використовуючи свої медійні ресурси та різноманітні маніпуляції страхами умовної «більшості», вони намагаються створювати видимість загальної непідтримки конвенції. Їхні аргументи обертаються навколо основної тези про те, що Стамбульська конвенція нав’язує так звану «гендерну ідеологію». Враховуючи, що велика частина людей не знає, що таке гендер, лякалки про ідеологію чи пропаганду доволі гарно працюють», – розповіла координаторка з росту та активізму в Amnesty International в Україні Дзвенислава Щерба.

Дзвенислава Щерба

Так, минулого року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до влади з вимогою не ратифікувати Стамбульську конвенцію. Мовляв, вона не принесе жодної користі, а тільки підірве моральні устої українського суспільства. Аналогічну точку зору підтримують деякі українські політики. Наприклад, депутати Івано-Франківської міськради звернулися до Верховної Ради із закликом не ратифікувати Стамбульську конвенцію. За їхніми словами, цей документ несе загрозу сімейним цінностям. І це не перший такий випадок. Раніше схожі заяви висували Львівська, Одеська та Рівненська облради.

«Правлячі еліти дуже зневажливо ставляться до пересічного громадянина, до його розумових здібностей, до того, якими методами варто досягати його любові та популярності. Тому для своїх маніпуляцій, для гучних гасел часто використовують правові питання. Стамбульська конвенція не стала винятком. Тут зокрема використовують такий штамп російської пропаганди, як «пропагування гомосексуалізму». Немовби пропаганда може змінити сексуальну орієнтацію. Це наскільки далеко від науки та медичних досліджень, що важко не запідозрити маніпуляцію», – розповіла практикуюча психологиня, журналістка й телеведуча Лариса Волошина.

Міф № 2. «Пропаганда ЛГБТ+»

До речі, про штампи. Так звана пропаганда ЛГБТ+ – це один із популярних закидів у бік Стамбульської конвенції. За словами Дзвенислави Щерби, у документі поняття сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності зустрічаються лише один раз. Там зазначено, що конвенція спрямована на захист усіх громадян без винятку. Як зазначає експертка, насправді це дуже важливий момент. Адже представники й представниці ЛГБТ-спільноти також можуть потерпати від насильства і при цьому не отримувати потрібного захисту.

«Перші, кого лякає Стамбульська конвенція, так це гомофобів. І вони настільки готові поринути у свою гомофобію, що відмахуються, наприклад, від проблеми насилля над дітьми. Це при тому, що в Україні величезна кількість дітей потерпає від насилля в родині. Щороку ми чуємо про жахливі випадки загибелі маленьких дітей від рук батьків чи опікунів. І ці люди вдають, буцімто такого явища немає. Або воно не суттєве порівняно з їхньою гомофобією», – зазначила Лариса Волошина.

Лариса Волошина

Зокрема протидія ратифікації позиціонується як боротьба за суспільну мораль і традиційні цінності. Ну а гомофобія – просто зручний гачок, через який заходить уся ця маніпуляція, переконана експертка. Взагалі частина політиків полюбляє боротися з так званою «пропагандою гомосексуалізму». Усе під егідою захисту дітей, родин та суспільної моралі.

Так, депутати вже вдруге намагаються зареєстрували проєкт закону проти «пропаганди гомосексуалізму та трансгендеризму». На думку авторів, зазначена «пропаганда» несе загрозу національній безпеці країни, порушує право на свободу слова та віросповідання та є «не менш небезпечною, ніж пропаганда комунізму і фашизму». І, звісно, призводить до руйнації сім’ї, не без цього. Остання редакція проєкту відзначилася ще й тим, що до переліку додали педофілію. Цей законопроєкт уже розкритикували юристи та правозахисники. За їхніми словами, там політики вдаються до банальної підміни понять. Адже ці явища аж ніяк не можна ставити в один ряд. Це вже не говорячи про відверто дискримінаційний характер цього законопроєкту.

Міф № 3. Стамбульська конвенція «руйнує родини»

«Не може родина триматися на насиллі, не можуть бути цінністю тортури, побої та залякування однієї людини іншою. Це дуже дивна філософія. Це такий прояв аморальності – відсутності моралі взагалі. Я неодноразово стикалася з цим під час своїх лекцій. Якось учительки молодших класів прийшли на факультет психології вчитися заочно. Я підняла питання про ювенальну юстицію. І була здивована, коли вони почали говорити, що це зло, що це неправильно, що «нам це не потрібно». А саме ці жінки спілкуються з величезною кількістю дітей, вони бачать прояви насильства в родинах. І як це відображається на їхній поведінці, настрої, навчанні та життєвих успіхах», – розповіла Волошина.

До речі, про ювенальну юстицію. Вона стала об’єктом маніпуляцій ще задовго до Стамбульської конвенції. Людей лякали, що держава втручатиметься в родинні стосунки, що дітей навчатимуть доносити на батьків за найменші образи, що їх за будь-яку дрібницю забиратимуть із цілком благополучних та адекватних родин. А натомість віддаватимуть на усиновлення гомосексуалам (!). 

За словами Волошиної, наше суспільство схильне замовчувати таку проблему, як домашнє насильство. Мовляв, якщо ми цього не бачимо, якщо це не виноситься назовні, то цього ніби й немає. Тому цю тему часом сприймають так дискомфортно.

«У суспільній свідомості жінка, яка є об’єктом насилля, нібито сама винна. Я це називаю вульгарною психологією. Коли відповідальність за своє життя дорівнює визнанню своєї провини. Я не думаю, що жінка, яка усвідомлює відповідальність за своє життя та життя дітей, якій треба шукати способи порятунку від насильника, має почати цей шлях із визнання власної провини. Це якраз позиція співчуття до агресора, а не до потерпілої», – Волошина.  

Але закидами про руйнування родини справа не обмежується. Противники конвенції також наголошують, що документ спрямований проти чоловіків. Хоча це звинувачення так само не має жодного підґрунтя, зазначає Дзвенислава Щерба. 

Змінити пострадянську мораль

«Противники Стамбульської конвенції чомусь виносять за дужки все, що стосується насильства в родині. Натомість ми бачимо, що до Верховної Ради час від часу потрапляють якісь дивні законопроєкти про традиційну родину. Але захист родини пролягає не в тому, щоб заборонити слово «гендер». Це абсолютно наукове визначення, яке означає ту чи іншу статеву приналежність. Не можна одночасно говорити про традиційну родину та заперечувати союз між чоловіком і жінкою, заперечувати поняття гендеру як соціальної статі», – говорить Лариса Волошина.

За її словами, Стамбульська конвенція — це вкрай важливий документ для України. Як у будь-якій іншій пострадянській країні, у нас сімейне насилля не сприймається серйозно навіть правоохоронними органами. Мовляв, це ваші сімейні справи, розберіться самі. І щоб змінити цю пострадянську мораль, із українським суспільством треба довго та ретельно працювати. Річ у тому, що будь-який тоталітарний режим намагається позбавити людину відчуття свободи, розчинити її в колективній спільноті, де жодного «я» не існує. Радянський режим у цьому сенсі не став винятком, наголошує експертка. Він так само диктував, що треба злитися з колективом. Адже існування окремого «я» було вкрай небезпечною справою. Звісно, той режим уже відійшов у минуле, але наслідки ми бачимо й дотепер.

«Я повертаюся одностатевих шлюбів, якими лякають поборників моралі. Сам факт того, що хтось може бути іншим, викликає ненависть у колективної спільноти. У цьому полягає небезпека закликів протидіяти будь-яким правовим конвенціям, які якраз захищають від дискримінації ті чи інші спільноти, які захищають від насильства в родині. Бо там закрита атмосфера, де людина, яка потерпає від насилля, не може захистися самотужки», – розповіла Волошина.  

За її словами, все це – рудименти радянської тоталітарної ідеології. Вона диктувала, що не можна виносити щось назовні. Це міг бути як факт побутового насильства, так і прояв сексуальної орієнтації. Водночас ігнорувати проблему насильства стає все важче. Бо кожен і кожна може зіткнутися з цим на роботі, коли колежанка вкотре приходить із синцями на обличчі. Або у власному домі, коли чує за стіною крики та звуки побоїв.

Вихід зі Стамбульської конвенції лише погіршить ситуацію

«Противники ратифікації наголошують, що буцімто українське законодавство й так містить пункти щодо протидії домашньому насильству. Але попри наявні зміни та покращення, це лишень півкроки. Стамбульська конвенція натомість створює системний механізм із превенції та протидії насильству. Вона також передбачає міжнародні зобов’язання для країни в сфері протидії гендерно зумовленому насильству, чого зараз немає. Крім того, згідно з конвенцією, передбачена відповідальність за сталкінг та сексуальні домагання. Чого, на жаль, зараз також немає», – зазначила Дзвенислава Щерба.

Відмова від цих зобов’язань значно погіршує ситуацію в сенсі протидії насильству. Цього року Туреччина вийшла зі Стамбульської конвенції попри протести громадян. Цей процес, до речі, проходив під соусом того ж таки «захисту традиційних цінностей». 

За словами Щерби, відмова від конвенції лише погіршила ситуацію з насиллям у країні. Наразі все більше й більше жінок потерпають від гендерного насильства. І не отримують належного захисту. Таким шляхом хоче піти й польська влада. Зокрема цього року у Варшаві ухвалили законопроєкт, який ще більше наблизив країну до виходу зі Стамбульської конвенції.

«Так, під впливом антигендерних рухів у Польщі ведуться дискусії про скасування Стамбульської конвенції з використанням аргументів про загрозу для родини. Загалом у цій країні істотно погіршилася ситуація з правами людини, враховуючи нещодавню заборону абортів та кампанію «Зона, вільна від ЛГБТ». Це вже створює загрозу для жінок і ЛГБТ-людей у країні. Тож вихід зі Стамбульської конвенції лише погіршить ситуацію», – наголошує Дзвенислава Щерба.

Юлія Гуш,

фото Марії Матяшової з Маршу жінок

Схожі записи

Про що говорять феміністичні тату. Історії 10 жінок (фото)

Право на працю: як українки з інвалідністю дають собі раду?

Юлія Гуш

Міністр юстиції Польщі заявив про намір вийти зі Стамбульської конвенції: що відбувається?