Повага
Image default
Статтi

Спроможні й успішні: культура як осередок жіночого лідерства

Цей текст я взялася писати, міркуючи про одне своє враження. Це відчуття того, що навколо мене в царині культури працює чимало неймовірних жінок на лідерських позиціях. Я сама як виконавча продюсерка Радіо Культура щодня стикаюся з ними. Вони керують як потужні лідерки.

Але чи справді культура – один із осередків жіночого лідерства? Можливо, ідеться лише про якусь «бульбашку» мого сприйняття. Аби звірити годинники, я вирішила поспілкуватися з колегами та розпитати про їхні враження від лідерської роботи в культурі.

Олеся Островська, генеральна директорка «Мистецького Арсеналу»

Про культуру як жахливе/чудове місце роботи для жінок

Я не дуже думаю в таких категоріях. Якби я робила вибір між сферами, у яких хотіла би працювати – варто було би порівняти їхні особливості.  Але в моєму житті не було моменту вибору в саме такий спосіб. Я мала природну траєкторію – ішла за своїм інтересом.

Робота в культурі – це ще й відповідь на низку інших запитань. Хто читає? Хто ходить у музеї? Хто планує інтелектуальне дозвілля сім’ї? Хто відповідає за освіту дітей? Дослідження показують, що все це роблять жінки. Отже, сфера культури загалом – частина цього ландшафту. Нею займаються жінки. Тут не йдеться про «важливі» чи «неважливі» питання. Наприклад, освіта дітей – стратегічний виклик. Але чи українські сім’ї, внаслідок усіх історичних передумов, здатні до стратегічного планування освіти своїх дітей?

Жінки в культурі, як і в інших царинах, стикаються з сексизмом. У більших містах, можливо, це буде не так жорстко, також легше може бути на середніх позиціях, де загалом працює більше жінок. На вищих позиціях, де треба мати справу з урядовцями, може бути  жорсткіша ситуація. Але все дуже залежить від конкретного середовища, у якому працює жінка. Якщо міряти «середню температуру», то з проблемою сексизму стикається кожна жінка.

Про те, чи існує солідарність між жінками-лідерками

У культурі працює багато жінок, тому немає потреби будувати специфічну мережу взаємної підтримки як реакцію на тиск. Цей тиск є, але він інакше розподілений – у культурі є «кишені», де він мінімальний.

Я не відчуваю якоїсь саме жіночої солідарності, але відчуваю солідарність іншого типу – вона не пов’язана з гендером. Наприклад, це солідарність між фахівцями одного підходу, які підтримують одне одного. Так само солідарні люди з одним досвідом, одним баченням розвитку. Між лідерами існують мережі.

Натомість ланки підтримки «жінка – жінці» існують на рівні лідерок із урядових кіл та інших сфер. Раптом виявилося, що покоління жінок 30+ зацікавилися жіночим питанням і темою жіночої солідарності. Це не та ситуація, що була п’ятнадцять років тому – у ті часи гендерна тематика була радше екзотикою. Це було суто академічне питання, що не функціонувало на рівні реального уряду.

Чи справді в царині культури працює більше жінок на лідерських позиціях?

Думаю, так, але за одним винятком. Там, де йдеться про консервативні та більш регульовані сфери, що мають сильний зв’язок із радянською спадщиною – там більше чоловіків на керівних посадах. Це може бути урядування, академічна культура… Значно менше чоловіків працює в менш контрольованих, менш зарегульованих царинах, які мали менше підтримки протягом останніх десятиліть.

Яким чином в уряді всіх цих культурних людей представляють чоловіки? Був рідкісний виняток, коли міністерство культури очолювала жінка, але це не було успішним лідерством.

Ольга Гончар, культурологиня, директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору»

Про культуру як жахливе/чудове місце роботи для жінок

Я не працювала ніде, крім царини культури, тому не можу сказати, як і що відбувається в інших сферах. Я працюю на тому місці, де хочу. Вважаю, що мої компетенції цьому відповідають.

Для мене це питання можливості працювати там, де я хочу, робити те, що я хочу. Я працюю за фахом, за дипломом. Завжди хотіла працювати в музеї та довго до цього йшла. Для мене це історія про те, чи розумієш ти, чого хочеш, і чи йдеш туди, куди хочеш.

Я завжди намагалася створювати собі умови для роботи. Коли мені чогось бракувало, я придумувала, як це створити. Наприклад, у музеї не було офісу – і ми почали його шукати, поки не знайшли. Коли нам бракує техніки, і ми придумуємо, як її дістати – пишемо грант, купуємо. Це про умови праці та про комфорт.

Про те, чи існує солідарність між жінками-лідерками

Я б не хотіла ділити на чоловіків і жінок. Мені більше йдеться про те, наскільки людина відкрита до солідарності, наскільки лідер здатний підтримати іншого лідера партнерством, не влаштовуючи змагання.

Можна сказати, що серед моїх подруг є керівниці різних установ, які мене дуже підтримують. До них я можу звернутися по пораду, та й сама відкрита й допомагаю всім, чим можу. Водночас по пораду я можу звернутися й до чоловіків-колег – тут важить, чи ці люди взагалі відкриті до солідарності, чи не є вони токсичними чи зверхніми.

Чи справді в царині культури працює більше жінок на лідерських позиціях?

Не знаю, чи хтось проводив таке дослідження – мені було б цікаво почитати його результати. Я пригадую культурні інституції у Львові, де я працюю, і серед їхніх керівників є й жінки, і чоловіки – це керівники та керівниці музеїв, театрів та інших установ. Департамент культури у Львові зараз очолює чоловік.  

Юлія Ваганова, в.о. генеральної директорки Музею Ханенків

Про культуру як жахливе/чудове місце роботи для жінок

Як у будь-якій іншій сфері, робота в культурі може бути і прекрасною, і жахливою. Питання, чи це твоя сфера і твоя робота, чи ти маєш драйв.

Але складність полягає в накладанні двох стереотипів. Перший – гендерний стереотип щодо роботи жінки – можливості кар‘єри, серйозності підходів. Другий – ставлення до важливості/неважливості сфери, фінансових можливостей заробітку.  

Можливо, впливає також відкладений і не одразу помітний результат. Адже зміни в культурі потребують більше часу – ми можемо побачити їх за 5-10-20 років. А ті, хто аналізують такі зміни, не завжди ходять далеко в історію.

Додатково поділюся, що мені було досить складно уникнути стереотипу жінка-мати-домогосподарка, який гальмує й кар’єру, і час на відновлення. Але, дивлячись навколо, я розумію, що по-перше, це частково стереотип від суспільства в мені самій, із яким я внутрішньо маю працювати. Бо часто я сама собі кажу: «я мати, і тому це моя домашня робота». І по-друге, є жінки, які не є мамами, але їхній шлях не легший.

Про те, чи існує солідарність між жінками-лідерками

Я відчуваю внутрішню солідарність і захоплення тими, хто долає стереотипи та досягає успіху, коли справа, підходи, людина близькі мені за цінностями. Це не залежить від статі. Це ґрунтується більше на подоланні стереотипів щодо культури і її значення, хоча дорогою, звісно, постійно долаємо й гендерний стереотип.

Якщо ж говорити про жіночу солідарність, то для мене  частіше це сестринство. Так, воно важливе, часто непомітне, крихке, але дає багато підтримки.

Чи справді в царині культури працює більше жінок на лідерських позиціях?

Думаю, ми частіше помічаємо жінок-лідерок, це все ще додаткова перемога. Я не знаю, чи їх більше, це питання статистики. Але таке лідерство мені видається сталішим. На вході ми ніби маємо менший зовнішній тиск щодо стандартів, але більшу внутрішню вимогливість, встановлення власних високих стандартів.

Ставлення до культури потроху змінюються, і тут ми можемо говорити, що стандарти ми задаємо, відповідно й несемо більшу відповідальність. А це і є ознаки лідерів та лідерок.

Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва «Vivat»

Про культуру як жахливе/чудове місце роботи для жінок

Я думаю, що жахливе або прекрасне місце роботи стосується не культурної індустрії як такої, а конкретних організацій. І, залежно від психологічного клімату, цінностей організації тощо, людина визначає, чи комфортно їй працювати в певній структурі. І це не залежить від гендерної приналежності.

Однак маю визнати, що справді в нашій культурній індустрії більше жінок. Думаю, такий стан речей пов’язаний із гендерною нерівністю: жінки погоджуються на менші зарплати порівняно з чоловіками, а в нашій індустрії не така висока маржинальність, не настільки великі бізнеси й, відповідно, більше жінок. Із іншого боку, жінки більш емпативні, а в нашій індустрії ця якість – одна з наріжних.

Про те, чи існує солідарність між жінками-лідерками

Я не можу володіти об’єктивною точкою зору щодо солідарності між жінками-лідерками на нашому ринку, але особисто я активно підтримую всіх своїх дівчат-колежанок, розуміючи, як важко жінкам підніматися кар’єрними сходами.

Кілька років тому я була членкинею жіночої делегації в ООН. Ми зустрічалися з учасницями передвиборного штабу Гілларі Клінтон. Вони розповіли, що Мадлен Олбрайт, яка також активно підтримувала Гілларі Клінтон, сказала фразу, що стала згодом знаменитою: «Для жінки, яка не допомогла іншій жінці, є особливе місце в пеклі!»

Чи справді в царині культури працює більше жінок на лідерських позиціях?

Без статистики складно коментувати дані про те, наскільки переважають жінки-лідерки саме в культурній сфері. Думаю, жінок-лідерок чимало в кожній сфері. Але саме наша індустрія дозволяє жінці розкритися, проявити себе, заявити про себе та стати видимою.

Надія Парфан, кінорежисерка, кураторка культурних проєктів

Про культуру як жахливе/чудове місце роботи для жінок

На ринку праці є така штука, як гендерна сегрегація. Вона полягає в тому, що в менш оплачуваних сферах працює більше жінок. Однією з таких сфер є культура. Вона жахлива в тому, що тут низька оплати праці. Ця царина фемінізована, бо чоловіки не погоджуються працювати за ці гроші та взагалі не вважають це роботою.

У культурному секторі досі можна зустріти стереотип, що жінка, яка тут працює, працює за ідею або вона дружина чи донька олігарха, у якої немає фінансових проблем. Це погано, бо робота в царині культури – це така ж робота, як і в паливно-енергетичному секторі, ІТ, фінансах чи агро. Вона має гідно оплачуватися.

Було б добре, аби робота в культурі була гендерно збалансованою, щоб там працювали всі, а не лише ті, хто погоджується працювати за менші гроші, бо інших не пропонують.

Водночас культура – добра царина роботи, бо люди культури часто є людьми прогресивних поглядів, близькими до ідей гуманізму та рівності. Тому в цій сфері є певна чутливість до питань материнства та поєднання робочого та особистого життя жінки-матері. Попри прекарність, ця царина дозволяє балансувати та поєднувати різні ролі.

Також культура – це чудово, бо це ціннісна сфера, тут створюють справжню цінність. Це не прибуток заради прибутку, а щось важливе. Культура покращує суспільство та наше життя. Чудово вміти з цим працювати та переживати особливі види радості. У цьому сенсі жінки на передовій – вони завжди трохи більше дбають про майбутнє й про те, який слід ми залишимо в культурі.

Про те, чи існує солідарність між жінками-лідерками

Загалом так, але я би сказала, що в нас як спільноти є загальна криза довіри та брак солідарності. На цьому тлі я відчуваю, що між жінками більше солідарності та підтримки. Бачу, що є більший потенціал для солідарності, але є над чим працювати. Наприклад, у нас досі немає інституційних підстав для солідарності – професійних асоціацій, мереж, закритих або відкритих клубів, куди б жінки могли входити та підтримувати одна одну.

Чи справді в царині культури працює більше жінок на лідерських позиціях?

Для мене поняття лідерства проблемне. Ми багато про це говоримо, але я сама для себе не можу відповісти, хто така лідерка, що таке лідерство. Це дуже ідеологічне поняття. Модно і круто мати лідерські якості, звідусіль кажуть, що їх треба розвивати. Але з тим, що таке лідерство, треба розібратися.

В емпіричному сенсі я би сказала, що лідерство в культурі часто є вимушеним лідерством. Жінки в культурі мусять нести багатошарові торти й бутерброди відповідальності, і це не завжди добре. З іншого боку, жінки в культурі – точно спроможні лідерки. Якби вони не були спроможними, то нічого б не було.

Ірина Славінська

Схожі записи

Знецінення, вигорання та «релігійні заморочки» — інтерв’ю з гендерно-чутливим гінекологом Кирилом Венцковським

Як праворадикальні групи зривали дискусію про самих себе

Виховання в стилі «Авада Кедавра»