Повага
Image default
Жінка в історії Статтi

Революція Гідності: Жінка в культурній пам’яті Майдану

У культурній пам’яті Революції Гідності зафіксовані як численні образи жінок і жіночих ініціатив Майдану, так і нові тенденції: зміну патріархатного дискурсу в бік рівності статей, плюралізму ідентичностей і самовираження, формування гнучких гендерних ролей. 

Між гендерними стереотипами й боротьбою за рівність

Перший мій засновок стосується факту, що протести 2013–2014 років підкреслили нерівність в українському суспільстві й активізували його трансформації. Соціологиня Тамара Марценюк пише про гендерованість Майдану, у полі якого зіткнулися патріархатний (із властивими йому інструментальними «чоловічими» та емоційними «жіночими» ролями) й егалітарний (конструктивістський) дискурси гендерних ролей.

У гендерному ракурсі Майдан характеризують через політики виключення жінок (разом із обмеженням жінок у громадянських правах), мілітаризацію, побутову мізогінію. Прагнення жінок самостійно обирати рольові альтернативи й гетерогенність революції проявилися через низові й мистецькі ініціативи.

Плакат Андрія Єрмоленка

За оцінками на 2019 рік в Україні жило більше 17 мільйонів чоловіків проти 20 з гаком мільйонів жінок. Розрив не катастрофічний. Виділяти жінок у контексті Євромайдану доводиться тільки через досі стійкі патріархатні явища. Адже закономірно, що жіноча й чоловіча участь у революції були однаково важливі. Троє жінок: Антоніна Дворянець, Ольга Бура та Людмила Шеремет – пішли в Небесну Сотню. Дві загиблі старшого віку, одна молодша – такі факти ще й ламають ейджистські стереотипи про жіночий активізм.

Жіноча Чота 16 сотні Самооборони Майдану розмальовує вантажівки правоохоронців (початок лютого 2014 року)

Загалом назва Революції Гідності засвідчила суспільні зрушення в бік демократичних цінностей, людської гідності й поваги до різноманіття. Дослідниця Тамара Злобіна назвала період після Майдану «гендерним розпадом» і «гендерною еклектикою». Відповідно, мій другий засновок: культурна пам’ять Революції Гідності парадоксально об’єднує стереотипні патріархальні репрезентації жінок (як-от, берегині, матері Майдану, красуні) і неконвенційні явища, форми та зразки, що презентують розрив із традиційними гендерними патернами.

Традиціоналістський дискурс жінки в культурній пам’яті Майдану

Розглянемо традиційний, чи радше традиціоналістський дискурс жінки в культурній пам’яті Майдану. Він пов’язаний із малопрестижною обслуговувальною й репродуктивною працею й відповідними закріпленими ролями, категоріями (об’єктивованої) краси, слабкості, емоційності як фемінної риси, маргіналізації, невидимості та виключеності з політичного поля.

Жіноча віктимність

Постер «Отстань, страна огромная…»

Традиційний культурний модус жінки під час війни чи лиха – віктимність. Персоніфікація нації, України в образі скривдженої, зґвалтованої, побитої жінки – типова. «…Чимало постерів зображували жінок у національній символіці (з віночком і жовто-блакитними стрічками), оповитих колючим дротом чи зі сльозами на очах. Україна поставала як жінка, що перебуває в «нещасливих стосунках із Росією» (постер «Отстань, страна огромная…»), навіть із Путіним…». 

Материнський образ

Акція «Українки проти рабського майбутнього» (19 січня 2014 року)

Інший модус – «вагітність революцією». У культурній пам’яті сповна реалізовано модус материнства, особливо віктимного материнства. Наприклад, перша книжка про події Революції – збірка лірики «Материнська молитва. Українки – героям Майдану» (9 березня 2014 року) – підтримує поділ на репродуктивну працю жінок та військову агентність чоловіків. Традиційні жіночі ролі віддзеркалилися в деяких перфомансах, як-от акції «Українки проти рабського майбутнього» (19 січня 2014 року): жінки закидали дитячими іграшками (асоціація з материнством) бійців «Беркута». Відбувалися численні акції матерів Майдану.

Тіло як капітал

Січень 2014 року, вулиця Грушевського

Тут говоримо про образ красивої жінки, тобто жіночу красу як символічний капітал Майдану. Прикладом цього може бути участь у Революції володарки титулу «Міс-Україна 2013», членкині Медичної сотні Анни Заячківської. Вона розповідала, що прихильність чоловіків допомагала діставати необхідні ресурси. 

Анна Заячківська на Майдані

Сюди ж треба зарахувати гендеровані романтичні сценарії в мас-культурі. На малюнках, постерах, листівках тощо постають жінки у віночках, вишиванках, із естетично акцентованими рисами обличчя, матері в хустках, маленькі дівчатка. Менш привабливі сценарії відображені в атрибутиці Майдану (листівки, постери, усні заяви тощо), де йшлося про потребу революціонерів у «підтримці» красивих жінок. По суті, про об’єктивацію. 

Листівка з Майдану

Витіснення жінок із Майдану

Через крайню мілітаризацію пізніших фаз протесту жінки були витіснені з Майдану. У контексті ревізії культурного спадку цікаві андроцентричні міфи, зокрема козацька міфологема. За словами соціологині Ірини Бекешкіної, ми пережили три етапи: Майдан-мітинг, Майдан-табір, Майдан-Січ. Із перетворенням Революції на «Січ» відсоток учасниць знизився за оцінками з 43–45% до 12% (друга цифра з дослідження МЦПД). Це підтверджує витіснення жінок із арени дій. 

Ірина Бекешкіна на Майдані

Січова міфологема як спроба відновлення історичної тяглості виявила себе в найменуваннях та структурі організації (власне «Січ», «сотні»), у візуальному коді (популярності образів козака; на посвідченні Самооборони Майдану зображений чоловік у формі зі щитом, хоча сотницями були й жінки), у гендерній політиці (витіснення жінок у сферу обслуговування). Деколи жінки робили культурні акції спротиву: учасниці 39-ї сотні фотографувалися для Фейсбуку із великими качалками – фольклорним атрибутом сильної жінки.

Виключеність із проєктів меморіалізації

Зрештою, у проєктах із меморіалізації жінка дуже часто відсутня. Ось які візуальні образи домінують у пам’ятниках Небесної Сотні та Революції Гідності по Україні (за винятком іменних пам’ятників): скорботний янгол (Бережани, Боярка, Броди, Ворзель, Кагарлик, Плотича, Сарни), архангел Михаїл (Самбір), чоловік / чоловіки (Біла Церква, Жмеринка, Ланчин, Луцьк, Нетішин, Теребовля, Червоноград, Яворів), козацький хрест, меч (Волочиськ), птахи як символи мужності (сокіл у Вишгороді, голуб на відрубаній голові ворона у Хмельницькому).

Яворів
Дерево Свободи, Вінниця
Монумент в Івано-Франківську

На противагу гендерно ексклюзивним проєктам можна згадати контрмонументи у Вінниці («Дерево Свободи»), Івано-Франківську, Львові.

Інший дискурс жінки

Поряд із патріархальним шаблоном під час Майдану формувався інший дискурс жінки, пов’язаний із особистою свободою і правом вибору, креативними моделями самовираження, агентністю й видимістю.

Творчість жінок Майдану

Мисткині творили власні культурні відповіді, рефлексували й фіксували Революцію Гідності в культурній пам’яті мовами своєї творчості. Як відповідь чоловікові-піаністу Майдану грала піаністка Антуанетта Міщенко. Її лаконічний образ збережений на муралі на станції метро «Осокорки»: жовто-блакитне фортепіано, зібране кучеряве волосся, простий одяг.

Мурал із піаністкою

Художниця Влада Ралко створила серію експресивних, похмурих графічних рисунків «Київський щоденник». В основі її практики – нерідко жіноче тіло. 

Робота Влади Ралко

Художниця Леся Демченко портретувала протестувальників. Проєкт Лесі Хоменко, яка змалювала Сергія Нігояна і ще 170 людей, виходив за жанрові межі портрету. Авторка швидко змальовувала обличчя нових знайомих, віддавала їм оригінал, а для себе робила копію ручкою під копірку: «Ця «копірка» була метафорою мистецтва, яке слідує за життям. Я фіксувала миті, як могла – за допомогою гелевої ручки. Кожен малюнок – це історія людини».

Леся Хоменко, портрет Сергія Нігояна

Художниця Дар’я Кольцова обрала політичне висловлювання. Її відома робота з Майдану – банер із рядками з Конституції України. Чорним маркером закреслено порушені режимом Януковича статті. Євгенія Мелеховець намалювала знамениту «абетку Майдану». Засобами культури й мистецтва жінки повертали собі агентність у просторі Майдану. 

Показове висловлювання режисерки з #BABYLON’13 Лариси Артюгіної, яка почала знімати відразу після побиття студентів: «Я хотіла, щоб моя камера стала застереженням для дуже агресивних мєнтів. Це пізніше мені стало ясно, що це ніякий не запобіжник». Артюгіна розповідає, як пережила еволюцію від безсилля після перших смертей до потреби діяти. З ризиком возила на Майдан «коктейлі Молотова», а паралельно знімала події на першу підручну камеру.

Зрештою, багато учасниць Революції вийшли зі сфери культури: як Анна Коваленко, театрознавиця і керівниця 39-ї жіночої сотні Самооборони Майдану, чи Катерина Чепура, театральна режисерка й керівниця жіночої 16-ї чоти. Нерідко їх змушували пристосовуватися до патріархальних установок.

У пошуку нових культурних героїнь

«Ікони Революції»

Майдан шукав нових культурних героїнь. Образ Лесі Українки став частиною культового графіті «Ікони Революції». Жіноча сотня імені Ольги Кобилянської, названа іменем письменниці-емансипантки,  боролася за «права людини, людську гідність, свободу, рівність та недискримінацію». 2014 року Сотню нагородили відзнакою «Гендерна рівновага. Весна‒2014» за «подолання стереотипів, просування жіночого лідерства і просування їдеї гендерної рівності». 

Жіноча Сотня Самооборони Майдану

У графічній новелі «Історія з Майдану. Епізод І» простежуємо дві ролі жінки, яка від політичної інертності («тусовщиця Слава») еволюціонує у громадянський активізм («учасниця Майдану Мирослава»). 

«Історія з Майдану. Епізод І»

Аудіовізуальними засобами долі жінок Майдану висвітлено у фільмах Ольги Онишко «Жінки Майдану» (2018) і Наталії Пятигіної «Жіночі обличчя революції» (2014). Щоправда, обидві стрічки діють у межах патріархальних конвенцій. 4 квітня 2014 року програма імені Фулбрайта в Україні з партнерами організувала фотовиставку «Жінки Майдану». 

Отже, жінка займає помітне місце в культурній пам’яті Революції Гідності. Її культурний образ та агентність – на стику боротьби патріархального й модерного етосів. Вражає різноманіття жіночих іпостасей та культурних і мистецьких засобів і мов, якими висловлювалися жінки Майдану і про Майдан.

Христина Семерин

Цей текст є адаптованою під стандарти сайту «Повага» частиною дослідження Христини Семерин, яке в листопаді 2021 здобуло перше місце в конкурсі наукових робіт на здобуття Відзнаки імені Героя Небесної Сотні Сергія Кемського від Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні Музею Революції Гідності.

Зображення: Саша Блосяк, Андрій Єрмоленко, Влада Ралко, Леся Хоменко, aspi.com.ua, nv.ua, chytomo.com, radiosvoboda.org, 24tv.ua, uk.wikipedia.org, vezha.ua, Прочерк, 7days-ua.com

Схожі записи

Бедность как школа жизни украинских женщин

Катерина Білокур: безпросвітність як рушійна сила

Представництво жінок у Парламенті зросло менш ніж на 1,5 %. Що вплинуло на цей результат

Анастасія Мельниченко