Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Професії без табу: як долають стереотипи й заборони в Україні, Молдові та Вірменії
Статтi

Професії без табу: як долають стереотипи й заборони в Україні, Молдові та Вірменії

Україна, Молдова та Вірменія — три пострадянські країни, які і після 30 років незалежності стикаються з проблемами дискримінації жінок у різних контекстах. Незважаючи на те, що закон захищає права всіх людей, жінки потерпають від дискримінації частіше, ніж чоловіки. Але поступово всі три країни долають багаторічні гендерні стереотипи. Як саме це відбувається у різних сферах? 

Відповідь на це питання в межах проєкту Women Investigative Journalists Network шукали журналістки Альона Семко (Україна), Ліанна Петросян (Вірменія), Ірина Одобеску (Молдова). 

Жінці не місце за кермом?

Україна

В останні роки українки активно освоюють професію далекобійниці. Причому найбільше представниць цієї професії – на Західній Україні (очевидно, через близькість до Польщі та інших країн ЄС, де розташовані компанії-перевізники).

48-річна Наталія Лапка з Рівненщини раніше працювала вчителькою початкових класів та музики у місцевій школі. Коли вдарили «лихі 90-ті», вони з чоловіком втратили роботу. Коштів у сім’ї з двома маленькими дітьми практично не було, і тоді подружжя вирішило відкрити свій продуктовий магазинчик. Незабаром торгівля почала приносити мало прибутку, тому в 2013 році чоловік Наталії став далекобійником, а чотири роки тому й сама Наталя вирішила сісти за кермо сідлового тягача.

– Я кардинально змінила своє життя, – зізнається Наталя. — Перша причина – матеріальна, а друга – особиста. Мене не влаштовувало те, що чоловік так рідко був удома. Якось його не було понад півроку. Ми вже немолоді, тому тяжко, коли я тут, а він там. Однак це рішення не було спонтанним, тому що я завжди любила їзду (на права категорії В здала ще в 1995 році) та довгі подорожі.

Родичі не сприйняли рішення Наталії, почали переживати за її здоров’я.

– Спочатку для батьків мій вибір був дуже дивним, – пояснює Наталя. — Мама ніяк не могла усвідомити, що тепер буде так, а не інакше. Вона не вміє водити і завжди їздила з батьком. Всі інші сприймали і сприймають приблизно так: «Ви теж водій? Не може бути!» А на пунктах контролю особливо ретельно перевіряють мої документи, бо не вірять, що я далекобійниця.

Після ухвалення рішення стати далекобійницею, Наталія Лапка вивчилася в автошколі на категорії С та РЄ. А найголовнішим своїм учителем та порадником вважає чоловіка Віталія. У парі вони й їздять дорогами Європи.

– Вантажі бувають різні – зараз ми возимо одяг, а раніше доводилося перевозити по 25 тонн важких матеріалів, – згадує Наталя. – Найдовша подорож тривала три місяці.

І це при тому, що добовий час двох водіїв становить 30 годин, з яких 9 годин – це паузи (відпочинок), а 21 година – робота (20 годин – безперервна їзда). За кермом подружжя змінює одне одного кожні 4,5 години. Умови праці та оплати у жінок та чоловіків на одному рівні, каже Наталя. Звичайно, не всім далекобійникам легко долати такі навантаження, тому вони з нетерпінням чекають набуття чинності другої частини пакету мобільності, нові правила якого помітно полегшать роботу водіїв та перевізників із третіх країн. Пакет мобільності є актуальним для тих, хто працює в компаніях Євросоюзу.

Щодо комфорту, то як розповіла Наталя, компанія-перевізник має базу у Франції, де є душ, туалет, праска, сушарка, холодильники та інше. Також можна користуватися душем на паркінгах та заправках Європи. Хоча Наталя зізнається, що на паркінгах хотілося б створення комфортніших умов для жінок, щоб у вихідні дні вони могли оселитися в готелях або відвідати бази з необхідними зручностями.

— Порівнюючи з періодами, коли я працювала вчителькою та підприємицею, зараз я набагато краще почуваюся, – зізнається Наталя. – Я щаслива, вільна і завжди поряд із коханим.

Іванна Попович із міста Коломия (Івано-Франківська область) стала далекобійницею у 21 рік. І ось вже три роки дівчина разом із чоловіком їздить дорогами Європи, керуючи великотоннажним вантажним автомобілем Scania R450.

– Це була ідея мого чоловіка, бо він працював у цій сфері, – розповідає Іванна. – Оскільки я навчалася в Україні, а він у від’їздах, ми тривалі періоди часу були на відстані. Потім вирішили, що коли закінчу навчання в університеті, відкрию категорію та зроблю всі необхідні документи, щоб поїхати до нього і працювати разом.

За словами Іванни, родичі спочатку дуже переживали, але врешті-решт довірилися їй і поставилися з розумінням. А оточуючі дивувалися, але ні в кого не було осуду.

Ми їздимо під Amazonом по всій Європі, і часто мені не вірять, що я справді водійка, — каже Іванна Попович. — Мене постійно просять показати посвідчення водія і починають перевіряти всілякі документи та сертифікати.

Графік роботи дозволяє подружжю кожні вихідні зупинятися у квартирі, розташованій у Польщі. У місячні рейси вони не їздять. Це зручно ще й тому, що є змога частіше бачити маленьку доньку.

– Зарплата, умови праці та премії однакові як у чоловіків, так і в жінок, – стверджує Іванна. — Я б змінила режим роботи, адже ми у подвійному екіпажі, у нас 21 робоча година, тож іноді буває тяжко. А загалом усе влаштовує.

Крім захоплення дорогою та автомобілями, Іванна багато часу приділяє веденню власного блогу. Незвичайна для дівчини робота викликає великий інтерес у фоловерів.

– Саме через моє заняття більшість із них і почали стежити за мною, – розповідає Іванна Попович. – Їм подобається спостерігати за тим, як ми працюємо. Мій чоловік також розповідає багато корисної інформації у своєму блозі для тих, хто хоче в майбутньому опанувати цю професію. Тому я дуже рада, що ми можемо проконсультувати та допомогти людям, яким це потрібно.

Незважаючи на підвищений інтерес, не всі читачки наважуються наслідувати приклад блогерки. А сама Іванна вважає, що лише на вигляд професія водійки магістрального тягача така романтична. Насправді ж – це тривалі та стомлюючі перегони, навантаження, вивантаження, ювелірне маневрування на вузьких вулицях міст… Із плюсів – чоловік поруч, і можна побачити найкрасивіші місця Європи.

Вірменія

У Вірменії пожекуди досі хтось може дивуватися, коли жінка водить машину. А якщо йдеться про громадський транспорт чи таксі, то й поготів. Сьогодні у Вірменії немає жодної жінки, яка б кермувала мікроавтобусом, і тільки 1-2% зареєстрованих таксистів — жінки.

Основною причиною пасивного представництва жінок у цій сфері зайнятості є традиційний менталітет: «жінка – це насамперед мати», «сім’я для жінки на першому місці», «люди дивитимуться на це по-іншому» та подібні закоренілі погляди.

Тим часом стаття 17 Закону «Про автомобільний транспорт» говорить, що «принципи організації пасажирсько-таксистних перевезень автомобільним транспортом не містять дискримінації за статевою ознакою». 

Із 1 листопада 1937 року до громадського транспорту приєднався автобус, із 18 серпня 1949 — тролейбус, а 1972 — почалося будівництво метрополітену (відкрили метро 7 березня 1981 року). Але водійок громадського транспорту досі дуже мало. 

При цьому відсутня дискримінація жінок і дівчат у процесі отримання прав. Понад те, у структурі водіння переважають жінки. До 80% абітурієнтів становлять жінки.

Все більше жінок звертаються за отриманням прав водія, але суспільство не здатне зломити стереотип традиційної недовіри. Про це свідчить уявлення про те, що жінці не місце за кермом автомобіля, треба більше працювати вдома та висловлювання такого типу.

У Вірменії зареєстровано понад 112 служб таксі, з яких найбільший попит мають послуги онлайн-таксі Yandex Go, GG та U-таксі.

– У Вірменії до нашого сервісу підключено близько 100 000 водіїв, і жінок серед них дуже мало – лише кілька сотень. Але це вже великий крок, тому що ми досі пам’ятаємо часи 5-річної давнини, коли їх було 6, – говорить спеціалістка зі зв’язків із громадськістю Яндекс таксі Антоніна Сніжинська. 

25-річна Моніка Галстян має 7-річний стаж водія. Лікарка-біологиня за фахом, закінчила Єреванський університет. Моніці вдалося увійти до сотні тих, хто не лише отримали права водія з атестатом зрілості, а й працюють таксистками.

— Я любила машину з дитинства, отримала права водія в 18 років і досі вожу машину, — розповідає вона.

Моніка любить працювати, і окрім основної роботи (менеджерка з продажу) водить таксі.

– Водіння таксі не є моїм основним джерелом доходу. Це просто спосіб активніше і цілеспрямовано проводити вільний час, — зізнається вона.

У суспільстві до неї ставляться нормально, люди з усмішкою сідають у таксі. Все залежить від створення правильних стосунків. Основна проблема може бути з неадекватними, нетверезими клієнтами.

Але Моніку часто дискримінували за статевою ознакою, коли скасовували замовлення, дізнавшись, що за кермом дівчина.

— О, ви дівчина! Вибачте, але ми вам не довіряємо, — говорили клієнти.

Одного разу прийшло замовлення від двох молодих людей, яким потрібно було поїхати з Єревана до Цахкадзору в погану погоду. Вони спочатку хотіли скасувати замовлення, дізнавшись, що водій – дівчина, але потім вирішили ризикнути. Наприкінці поїздки, коли вони благополучно доїхали до місця призначення, молоді люди визнали, що є водійки, яких не можна недооцінювати.

Сім’я не заперечувала проти рішення Моніки водити таксі, тільки завжди побоюється замовлень у пізній час. Утім, що може надати молодій жінці впевненості, щоб братися за роботу, яка несе у собі великі ризики. Виявляється, Моніка 5 років займалася карате, що вже є найкращим способом самооборони та гарантією запобігання можливим небезпекам.

Ми повинні розвиватися, і що більше буде сміливих жінок, то більше ми зможемо ламати стереотипи. Але отримати водійські права та піти на такий відповідальний крок одразу, без досвіду — це несерйозно, звідси й недовіра до нас, – каже Моніка.

За опублікованими даними, у Вірменії лише одна жінка працює водійкою державного службовця. Для того, щоб таких водійок ставало більше, потрібно ще чимало часу. 

Моніка назавжди запам’ятала свого першого клієнта, який залишив чайові та сказав, що дуже приємно, що дівчата показують та доводять, що вони сильні, та можуть ламати стереотипи.

— Ці слова дуже мене підбадборили, тому що я боялася першої реакції, — зізнається дівчина.

Відсутність водійок громадського транспорту у Вірменії, на думку Моніки, зумовлена ​​національним менталітетом, а також страхом керування автомобілем з механічною коробкою передач.

— Я б сама не стала працювати водійкою маршрутки, тому що культура взаємодії водій-клієнт перебуває на досить низькому рівні, немає цивілізованого підходу, — вважає вона.

На запит про трудовий договір та про те, які є права у водіїв, у прес-службі Yandex Go у Вірменії відповіли так:

«Усі водії підключені до нашого сервісу через наших партнерів – таксопарки, і ці партнери виконують усі необхідні процедури, щоб водії могли працювати з Яндекс таксі. Водії, у свою чергу, приймають наші умови, на підставі яких дотримуються всіх прав усіх сторін будь-якого договору».

Але адвокат Татевік Гарібян зазначає, що права таксистів на практиці часто порушуються, адже з водіями не укладається трудовий договір. Відповідно, водій не отримує копію свого договору та не знайомиться з його змістом. Проблемою може стати розрахунок заробітної плати, яка пов’язана з робочим часом, так і графік ненормованої перерви.

Молдова

Євдокія Влежу понад 15 років працює водійкою тролейбуса у Кишиневі (Республіка Молдова). Бажання сісти за кермо екологічного транспортного засобу виникло, коли із захопленням спостерігала за трудовими буднями перших водійок.

Раніше домашні турботи для Євдокії Влежу були на першому плані. Вона виховувала двох дітей дошкільного та шкільного віку. Після того, як відводила хлопчика до дитячого садка, а дівчинку до школи, вирушала на тролейбусну зупинку, щоб поїхати на ринок. Сідала лише у тролейбус, водійкою якого була жінка, та спостерігала за кожним рухом. Часом робила коло або два тролейбусним маршрутом, а потім уже йшла на ринок. Бажання і самій колись сісти за кермо тролейбуса стало нав’язливою ідеєю.

Чоловік спочатку був налаштований негативно. Але, бачачи ентузіазм дружини, поступово змирився. Євдокія спершу влаштувалася кондукторкою тролейбуса, а за два місяці записалася на курси водіння.

– Документи на курси водіння подала потай від усіх, – згадує Євдокія. — Чоловік говорив, що досить важко бути водієм у великому місті. До того ж і відповідальність велика – життя кожного пасажира в руках водія. Мені вдалося успішно скласти іспити та стати водійкою. Добре, що діти підтримали мене і погодилися, щоб ми не щодня снідали разом.

Перший день за кермом тролейбуса був сповнений позитивних емоцій та напруження. Все тому, що з одного боку вдалося втілити мрію, а з іншого — був страх і відчувався тягар відповідальності. Жінка постійно згадує слова начальника відділу експлуатації: «Євдокія, ти працюватимеш. Іди і працюй!»

Були й такі люди, які радили їй відмовитись від водіння. Мовляв, це не жіноча робота. Але інструктор і начальник відділу експлуатації постійно підтримували її.

— Пристрасть до водіння разом із захопленням водійками надихали мене. І колектив підтримав. Думала, що не впораюся, і спочатку навіть готова була відмовитися від цієї витівки. Але багато хто допомагав мені порадами. Були, звичайно, й закиди, бо невтішні коментарі – повсюдне явище. Тепер моя робота щодня стимулює мене та надає сил, – каже Євдокія Влежу.

Відтоді минуло багато років. У жінки вже є двоє онуків. Зараз вона має улюблену роботу і гарну зарплату. І почувається щасливою та дуже тішиться з того, що є водійкою. 

Закон Молдови передбачав до 2016 року, що жінки не можуть бути водійкамина деяких видах транспорту:

  • автобуса, в якому понад 14 місць;
  • автомобіля, вантажопідйомністю понад 2,5 тонни;
  • крана на річковому транспорті;

Сьогодні кількість жінок, які перебувають у Федерації профспілок транспортників і шляховиків Республіки Молдова, тобто водійок автотранспортних засобів на державних підприємствах, невелика. У Республіці Молдова водійки становлять 25,6% згідно з даними, внесеними 1 січня 2020 року до Державного реєстру водіїв.

Що каже Закон?

Законодавство України

У 1993 році Міністерство охорони здоров’я України затвердило перелік важких робіт та робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. До переліку професій, що обмежують право жінки на зайняття певними видами роботи, входило майже 450 професій. Зокрема, існувала заборона на роботу жінок «на важких роботах та роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці», що виключає жінок, які мають фізичні можливості та бажання працювати на таких робочих місцях.

Перелік втратив чинність 22 грудня 2017 року на підставі Наказу Міністерства охорони здоров’я. До заборони працювати на певних посадах все ще віднесена праця жінок на відкритих гірських роботах і поверхнях шахт, що будуються. Це, наприклад, такі професії, як друкарка бурової установки, друкарка екскаватора, друкарка навантажувальної машини, підривниця, прохідниця тощо.

Як зазначає керівниця юридичного напряму Інституту розвитку регіональної преси Оксана Максименюк, скасування наказу дозволило жінкам на рівних претендувати на обіймання посад, яких раніше не допускалися через обмеження, встановлені законодавством.

Сьогодні рівність прав жінок і чоловіків забезпечується реалізацією Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок в Україні», який набув чинності з 2006 року.

Зазначені закони дозволяють жінкам мати рівні права та можливості з чоловіками у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

— До слабких сторін я віднесла б виконання вимог закону про рівність. Адже за статистикою, жінки все ще продовжують отримувати меншу заробітну плату, ніж чоловіки, — зазначає Оксана Максименюк.

За даними Міністерства соцполітики, зазначеними у проекті Постанови КМУ «Про затвердження Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року», жінки все ще часто працюють у низькооплачуваних галузях. Наприклад у бюджетній сфері та на посадах нижчого рівня (в освіті – 78,3% жінок, заробітна плата – 79,4% від середньої економіки, в галузі охорони здоров’я та соціальної допомоги – 81,5%, заробітна плата – 74,3% від середньої економіки). Тільки у 17,7% підприємств, установ, організацій вищі управлінські посади обіймають жінки. Частка юридичних осіб, де керівницями є жінки – 28,9%. І лише 7% жінок серед керівників концернів, та 12% – серед керівників корпорацій.

Читайте також: «Жіночі» та «чоловічі» професії: чому потрібно ламати стереотипи

Крім того, положення статті 10 Закону України «Про охорону праці» встановлюють перелік обмежень на працю жінок:

  • на тяжких роботах;
  • на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці;
  • на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт чи робіт із санітарного та побутового обслуговування);
  • залучення жінок до підйому та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;
  • залучення жінок до робіт у нічний час (за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід, а також за винятком роботи на підприємстві, де зайняті лише члени однієї сім’ї).

Також зберігаються особливі умови роботи з праці вагітних жінок та жінок, які мають дітей. Зокрема, не допускається їх залучення до робіт у нічний час, до понаднормових робіт та робіт у вихідні дні та направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років. Вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка легша і виключає вплив несприятливих виробничих факторів із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

Законодавство Вірменії

Вірменія є учасницею Конвенції Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW); приєдналася до Ради Європи у 2001 році, а також є учасницею низки регіональних договорів, що реалізують принципи боротьби з дискримінацією за ознакою статі, таких як Конвенція Ради Європи про захист основних свобод та Європейська соціальна хартія. Уряд заявив про свою прихильність до виконання рекомендацій Ради Європи щодо стратегії ґендерної рівності на 2014-2017 роки.

Згідно з рейтингом The Global Gender Gap Index 2021, Вірменія посідає 114 місце зі 156 країн, 25 місце з 26 країн Східної Європи та Центральної Азії. У тому числі економічна участь та можливості – 96-е місце, досягнення у галузі освіти – 46-е місце, здоров’я – виживання – 150-е місце, політика – 132-е місце, що дуже тривожно.

Питання рівноправності жінок та чоловіків урегульовані в межах постанови уряду «Про затвердження Стратегії реалізації гендерної політики в Республіці Вірменія на 2019-2023 роки». Зазначений документ заснований на основному законі країни, головній гарантії рівності між жінками та чоловіками, Конституції Республіки Вірменія, в якій закріплені нові положення. Зокрема згідно зі статтею 30: «Жінки, чоловіки рівні». Відповідно до пункту 4 статті 86, однією з основних цілей державної політики є «4) сприяння фактичній рівності між жінками та чоловіками», що дозволяє впроваджувати більш ефективні механізми у розробці цільових політик та програм.

Хоча у Вірменії немає чітко заборонених професій для жінок, але уряд постановою 2308-Н від 29 грудня 2005 року встановлює для осіб молодше 18 років, вагітних жінок та жінок, які доглядають дитину віком до одного року, список відповідно до якої забороняються такі роботи:

  • під впливом хімічних факторів
  • під впливом фізичних факторів
  • під впливом біологічних факторів
  • під впливом промислових аерозолів
  • тяжка фізична робота
  • робота пов’язана з емоційними, стресовими та факторами ризику.

Про відповідність гарантованої внутрішнім законодавством Республіки Вірменія заборони на дискримінацію (за ознакою статі) міжнародно-правовим нормам у питаннях, пов’язаних із зайнятістю авторка зверталася до Офісу Гельсінської Громадянської Асамблеї у Ванадзорі.

Заборона дискримінації визначена у статтях з 2 по 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 частини 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та у переглянутій Європейській соціальній статті Є Хартії (далі – Хартією), статтею 2 Конвенції про дискримінацію у сфері праці чи статтями 21-23 Хартії основних прав Європейського Союзу.

Заборона дискримінації, встановлена вищезгаданими міжнародно-правовими актами, включає виключення дискримінації за ознакою статі при прийомі на роботу. При цьому заборона дискримінації була закріплена у внутрішньому законодавстві, у статті 29 Конституції, у статті 3.1 Трудового кодексу (Трудовий кодекс РА, який набув чинності 19 жовтня 2019 р., вніс зміни до ст. 3.1, що визначає заборону дискримінації трудовим законодавством ), стаття 6 Закону «Про забезпечення рівних прав та рівних можливостей жінок та чоловіків».

Айк Акопян — юрист, який займається правовим аналізом у сфері трудового права, Офіс Гельсінської Громадянської Асамблеї у Ванадзорі. За його словами, до Ванадзорського офісу ХДА попри все продовжують надходити тривожні повідомлення, що рішення про прийом на роботу роботодавцями, організацію оплати праці, відпусток, надання інших гарантій, передбачених Трудовим кодексом, застосування дисциплінарної відповідальності та звільнення приймаються з урахуванням статі працюючого громадянина, що несумісно з вимогами трудового законодавства Вірменії та міжнародних договорів.

Зокрема, статті 21-23 Хартії основних прав Європейського Союзу забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою статі.

Стаття 2 Женевської Конвенції про дискримінацію у сфері праці передбачає, що кожен член, для якого ця Конвенція має силу, зобов’язується встановити, відповідно до національних умов та практики, рівність можливостей та рівне звернення у сфері праці.

— У 2019 році Трудовий кодекс Вірменії доповнили статтею, що стосується заборони дискримінації. Однак ми бачимо, що вона не повністю відповідає положенням Комітету, — зазначає юрисконсульт з трудового права Тіруї Варданян. — Зокрема, зазначається, що у законодавстві не передбачено чіткого, всеосяжного визначення непрямої дискримінації, яке охоплювало б всі аспекти зайнятості, у тому числі працевлаштування.

Законодавство має забороняти як пряму, так і непряму дискримінацію, це має бути заборонено щодо зайнятості на загальних умовах праці (оплата праці, навчання, просування по службі, переведення, звільнення чи інші несприятливі наслідки).

Тіруї Вартанян додає:

— Згідно із законом, формами дискримінації є встановлення умов, пред’явлення вимог, що спричинили або можуть спричинити негативні наслідки шляхом заподіяння шкоди особам певної статі. 

Таким чином, встановлене внутрішнім законодавством Вірменії законодавство про рівне ставлення до жінок у питаннях, відповідно до положень загального характеру, не передбачає можливості пов’язаних з працевлаштуванням та зайнятістю, не відповідає нормам міжнародних зобов’язань держави, що може призвести до порушення трудових прав жінок, забороняє дискримінацію, тому що в них відсутні необхідні принципи, положення та стандарти, потрібні для ефективного захисту.

При цьому рівне ставлення до чоловіків та жінок у сфері зайнятості не повинно обмежуватися змінами в законодавстві. Для забезпечення повної рівності між чоловіками та жінками у сфері зайнятості держава має вжити заходів щодо підвищення обізнаності громадськості щодо недискримінації та зміни суспільної думки. Держава повинна заохочувати роботодавців до рівного поводження з чоловіками та жінками на робочому місці у питаннях працевлаштування, професійної підготовки тощо. Роботодавців слід заохочувати до того, щоб вони надавали постійному персоналу або їхнім представникам чи представницям відповідну інформацію щодо рівного поводження з чоловіками та жінками на підприємстві.

Законодавство Молдови

Дослідження рівня рівності між жінками та чоловіками 2021 року в Молдові показує, що 52% респондентів вважають, що займатися господарськими справами – обов’язок жінок, а 62% дотримуються думки, що чоловіки несуть відповідальність за фінансове забезпечення сім’ї.

Із 1993 по 2016 рік у Молдові діяла номенклатура зі списком із понад 300 професій, забороненими для жінки. Серед них були машиніст, плавильник, газозварювальник, муляр, слюсар, тесляр, мебляр, вантажник, землекоп. Професії були з 29 сфер діяльності, у тому числі металообробки, будівельно-монтажних та ремонтних робіт, електротехнічної промисловості, судноремонту, хімічної промисловості.

Лише у 2016 році номенклатуру заборонених професій скасували за наполяганням Ради щодо запобігання та ліквідації дискримінації.

Із 2016 року Трудовий кодекс Молдови прямо передбачає лише «заборону використання праці вагітних, а також жінок, які щойно народили і годують грудьми» у місцях підвищеного ризику.

Постановою Уряду № 1408 від 27 грудня 2016 року встановлено, що жінки, які нещодавно народили, вагітні та ті, що годують грудьми, не можуть працювати у низці сфер. Однак у Молдові немає лабораторій чи установ, які б виміряти всі ці підвищені ризики. До того ж, виміри коштують неабияку суму грошей.

Трудовий кодекс Молдови у статті 8 прямо передбачає заборону будь-яких форм дискримінації на робочому місці.

Очільниця Жіночої комісії Національної конфедерації профспілок Молдови Люба Ротару каже, що з 2016 року жінки можуть обирати бажану професію, але між державними установами ще потрібно зробити роботу з викорінення дискримінації та насильства на робочому місці залежно від статі.

«У Молдові зростає кількість жінок на керівних посадах. Але статистика показує, що заробітна плата жінок на 17% нижча, ніж у чоловіків за ту саму роботу. Це несправедливо. Тому жінки змушені працювати у соціальній сфері, як вчителі, де заробітна плата залишається низькою. Насильство та дискримінація на робочому місці та в сім’ї також є проблемою. Ми маємо 17 днів проти насильства щороку в листопаді, але потрібно збільшити співпрацю між установами для кращого результату», — сказала Люба Ротару.

У 2018 році знову було внесено зміни до закону про забезпечення рівних можливостей жінок та чоловіків. Тільки після восьмого варіанту закон почав працювати, і кількість жінок на керівних посадах значно збільшилася. 

Крім того, Молдова зробила ще один крок у бік забезпечення рівних можливостей та прав. У жовтні 2021 року парламент ратифікував Стамбульську конвенцію. Виборчий блок комуністів та соціалістів, а також Православна церква Молдови розкритикували ратифікацію і звернулися до Конституційного Суду.

При розгляді назви та преамбули конвенції суд вирішив, що вона спрямована на боротьбу з насильством щодо жінок та насильством у сім’ї. У суді також зазначили, що насильство щодо жінок ґрунтується на нерівності та гендерних стереотипах.

Експертка Аліна Андронаке наголошує, що дискримінація жінок не ґрунтується на якихось особливостях жінок. Усе починається зі стереотипів та упереджень, які приписує суспільство жінкам.

«Коли жінки не вписуються у стереотипні ролі, нав’язані суспільством, їх завжди жорстко критикують. З того що я помітила жінки, які намагаються зламати стереотипи, зазнають набагато більшого тиску з боку суспільства», — сказала Аліна Андронаке.

Для того, щоб зрівняти шанси жінок і чоловіків на здобуття одних і тих самих професій, уряд затвердив Класифікатор занять. У нього включені назви професій у чоловічому та жіночому роді. До слова, використання жіночого роду є обов’язковим для всіх установ.

Нагадаємо, що раніше платформа «Жінки — це 50% успіху України» опублікувала два матеріали із серії з умовною назвою «Жінці не місце…» Перша частина була про війну й про те, як жінки беруть участь у військових діях. Друге дослідження стосувалося участі жінок у політиці в Україні, Молдові та Вірменії. 

Матеріал підготовлений у межах та на кошти проекту Women Investigative Journalists Network. 

Авторки: Альона Семко (Україна), Ліанна Петросян (Вірменія), Ірина Одобеску (Молдова)

Схожі записи

До дня пам’яті захисників і захисниць України: жінки, яких не стало при виконанні

Знаєте, в чому проблема?

«Жіноча» і «чоловіча» робота на селі – чому такий підхід є ризиковим для агробізнесу