Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Обережно, мова ворожнечі: як аудиторія може впливати на медіа
Статтi

Обережно, мова ворожнечі: як аудиторія може впливати на медіа

Свобода слова – це чудово. Але навіть у найдемократичніших країнах вона не повинна бути абсолютною. Є речі, через які медійники можуть мати значні неприємності – від осуду з боку аудиторії до реальних проблем із законом. Ідеться про мову ворожнечі (hate speech). Саме так класифікують агресивні висловлювання, що принижують та дискредитують певну групу людей через їхню національність, стать, сексуальну орієнтацію, віросповідання тощо. 

Мова ворожнечі – це не лише ображені почуття реальних людей. Це поглиблення дискримінації, укорінення стереотипів, сприяння ворожнечі та нетерпимості, а в окремих випадках такі висловлювання можуть навіть стати приводом для насильства. 

«Повага» розпитала експерток про особливості та специфіку мови ворожнечі, а також про те, як її уникати і як долати наслідки небезпечних висловлювань. 

Від трансляції стереотипів до насильницьких закликів

Як розповіла очільниця центру прав людини «Zmina» Тетяна Печончик, прояви мови ворожнечі умовно поділяють на три різновиди – жорсткі, середні та м’які. Перший трапляється дуже рідко, адже це прямі заклики до насильства та дискримінації. І за них доведеться відповідати в суді. Уже були такі прецеденти. Так, 2008 року проти редактора одеської газети «Наше дело» Ігора Воліна-Данілова подали позов за антисемітизм. Приводом стала стаття «Кращого з гоїв убий». За це він отримав до 1,5 років позбавлення волі умовно.

Другий різновид проявляється у виправданні незаконних дій проти певної групи людей – мовляв, вони самі винні, що їх дискримінують. Також він дає про себе знати, коли цю групу зображають як криміналізовану та неповноцінну, а також звинувачують її в негативному впливі на суспільство. 

М’які прояви у ЗМІ зустрічаються найчастіше. Наприклад, коли в новині про злочини автори підкреслюють національність порушника. Через це створюється уявлення про схильність певної групи до злочинності.

«Також м’які прояви можуть призвести до неправильних уявлень, наприклад, щодо жінок. Деякі ЗМІ вважають за нормальне поставити новину «35-річна білявка очолила облдержадміністрацію». Але ми ніколи не зустрінемо заголовку на кшталт «Адміністрацію міста Н очолив 66-річний сивий пузань». Завжди йдеться про конкретну людину, конкретного фахівця. Але якщо це жінка, тим більше молода, то ми бачимо недоречні прояви сексизму та ейджизму», – розповіла Тетяна Печончик.

Проявів мови ворожнечі стає менше

Ірина Земляна

«Як на мене, будь-яка поява мови ворожнечі в медіа – це вже «часто». Адже це неприпустимо. Наприклад, у грудні 2021 року результати дослідження показали, що 3,6% повідомлень про мігрантів у загальнонаціональних медіа містили мову ворожнечі. Водночас у регіональних медіа, у порівнянні з минулим роком, більш ніж утричі зменшилася кількість новин, які б містили її прояви. Так, за даними дослідження в червні 2020 року в 50 регіональних онлайн-медіа виявлено 87 новин із мовою ворожнечі. Показники ж 2021 року, можна сказати, тішать. Під час дослідження в липні-серпні 100 регіональних медіа виявлено не більше, ніж 25 випадків мови ворожнечі», – розповіла медіаекспертка Інституту масової інформації Ірина Земляна.

За її словами, об’єктом мови ворожнечі може стати будь-хто. Але найчастіше її використовують щодо ромів, жінок, представників і представниць ЛГБТ+-спільноти, біженців чи внутрішньо переміщених осіб. Ця мова здатна створювати та поглиблювати ворожнечу між групами або окремими людьми. Вона дискримінує і принижує людську гідність. 

Часто мова ворожнечі варіюється в залежності від суспільного контексту або поточних подій. Наприклад, ворожість до ЛГБТ+-спільноти підсилюється в моменти її найбільшої видимості. Це можуть бути марші рівності або якісь пам’ятні дати, зазначає  експертка з недискримінації, журналістка Ірина Виртосу. Проти переселенців її також використовують, коли є відповідний прецедент. А що стосується ромів, то тут узагалі не потрібно ні дат, ні приводів. Проти них нерідко використовують мову ворожнечі без будь-якого приводу.

«Найнебезпечніше – коли мова ворожнечі переходить у цькування, у заклики до якихось злочинів, до насильства. Є дослідження, коли як мова ворожнечі щодо ЛГБТ+-спільноти давалося всього одне слово. Але це слово може бути закликом до побиття, до приниження, до смерті. Дуже багато злочинів на ґрунті ненависті проти ЛГБТ+-спільноти закінчувалися смертю для її представників. А все починається з цього неприйняття, з мови ворожнечі», – наголошує Ірина Виртосу.

Як додалакомунікаційна координаторка ГО «Інсайт», членкиня оргкомітету Маршу жінок Тая Герасимова, у регіональних медіа побутову гомофобію можуть використовувати як привід з’ясувати стосунки між чиновниками та бізнесменами. Вона згадала інцидент 2019 року, коли в Ірпені кілька локальних видань написали новину про місцевого бізнесмена. Буцімто він потрапив у рейтинг гомосексуалів, які зробили камніг-аут. А насправді чоловік до ЛГБТ+-спільноти не має жодного стосунку. Тобто побутову гомофобію часто використовують задля шкоди опоненту.

Це не про баланс думок

Звинувачення в порушенні етичного кодексу лунали й у бік Інтернет-видання «ВВС Україна». Увагу Інституту масової інформації привернула стаття «Роздягав і чіплявся? Мінкульт розслідує сексуальні домагання викладачів Карпенка-Карого». Там ішлося про звинувачення колишнього викладача, актора Володимира Талашка в сексуальних домаганнях. Свої коментарі дали люди, які так чи інакше його знали. Але серед них виділився доволі мізогінний коментар журналіста Віталія Скобельського. Він стверджував, що в усьому винні самі постраждалі й не приховував зневаги до «якихось дівиць». В ІМІ підкреслили, що ці слова мають дискримінаційний характер, а сам матеріал порушує етичний кодекс. Та і взагалі незрозуміло, на якій основі Скобельський коментує цю ситуацію.

Минулого року Комісія з журналістської етики звернула увагу на випуск програми «Секретні матеріали» телеканалу 1+1 під назвою «Позолоти ручку, дорогенький: діджиталізація проти циганського свавілля». У Комісії наголосили, що цей випуск дискримінує ромів та принижує їхню людську гідність. До речі, анонс там також вельми красномовний. Автори зобразили ромів як злодіїв, вони буцім тільки й думають про те, як когось пограбувати.

Також Комісія засудила трансляцію дискримінаційних висловлювань в Інтернет-виданні Ліга.net. Там 2020 року вийшла стаття під назвою «Бог и гендер. О чем спорили феминистки и праворадикалы на Подоле». В самому матеріалі подано позиції обох сторін конфлікту. При цьому лідер ГО «Традиція і порядок», який представляв одну із сторін, дозволив собі дискримінаційні висловлювання. По суті, саме видання стало майданчиком для просування ідей нерівності та поширення дискримінації, наголошують у Комісії.

Тая Герасимова

«ЗМІ не завжди розуміють, що журналістський стандарт «баланс думок» не завжди може бути доречним, коли висвітлюються позиції будь-яких меншин. Або коли йдеться про якихось людей, на яких «висить» багато стереотипів. Давати голос людям, які ці стереотипи озвучують – це не баланс думок. Це як опитати єврея та Гітлера. Минулого року я моніторила регіональні ЗМІ. І одна з найклікабельніших тем – це поліцейські звіти. Майже в будь-якій новині щодо домашнього насильства підкреслюється те, що постраждала була в стані алкогольного сп’яніння», – зауважила Тая Герасимова.

Фрази на кшталт «вони разом розпивали алкогольні напої» чи «вона була у стані алкогольного сп’яніння» сприяють упередженому ставленню до постраждалої, а подекуди навіть створюють їй імідж людини, яка веде маргінальний спосіб життя. Туди ж можна додати деякі новини про зґвалтування, коли автори починають акцентувати на недоречному вбранні, зовнішності чи особистому житті постраждалої.

Мова ворожнечі мусить стати неприйнятною в українському суспільстві

«Дуже рідко журналіст сам транслює мову ворожнечі. Це може бути хіба що в таких авторських жанрах, як колонка. Бо зазвичай у якихось інформаційних жанрах журналіст передає певні факти, додає коментарі або описує побачене. Набагато частіше ми стикаємося з випадками, коли цю мову ворожнечі транслюють інші особи. А журналісти її просто ретранслюють», – розповіла Тетяна Печончик.

Наприклад, один інцидент стався два роки тому. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків дав доручення вивезти ромів до Закарпаття. Проте 12 людей відмовилися покидати місто. На цю новину мер відреагував запитанням: «Чому не запакували й не вивезли?» Також Марцінків заявив, що треба зробити «другу ходку».  Ще один інцидент стався того ж 2020 року. Тоді патріарх Філарет заявив, що основною пандемії коронавірусу стали одностатеві шлюби. Мовляв, це таке покарання за гріхи. Дуже багато ЗМІ подали цю новину без указівок на мову ворожнечі, зазначила Печончик. І цим сприяли її поширенню.

Але що робити, якщо мову ворожнечі транслює публічна особа? Як пояснила Ірина Виртосу, в таких випадках потрібно самостійно прокоментувати такі висловлювання та вказати на їхню неприпустимість. Або взяти відповідні коментарі в експертів. Якщо йдеться про ток-шоу, то варто зупинити такого спікера чи спікерку та вказати, що це неприпустимо. А не дозволяти йому чи їй і надалі транслювати мову ворожнечі.

Ірина Виртосу

«У нормальних цивілізованих країнах люди йдуть із посади після таких коментарів. Але в нас, на жаль, всі залишаються при посаді. І мер Франківська навіть на цьому побудував свою наступну виборчу кампанію. Мовляв, який він молодець, як він «очищає» місто від громадян, яких, на його думку, не має бути в Івано-Франківську. Він мало не пишається своїми злочинними висловлюваннями. Це показує рівень нашого розуміння. Наскільки ми готові приймати цю мову ворожнечі чи опиратися їй. Але це скоро стане неприйнятним в українському суспільстві. Я бачу, як люди реагують на мову ворожнечі. Вони обурюються, вони кажуть, що не хочуть її чути», – підкреслила Ірина Виртосу.   

Небайдужість аудиторії дає свої плоди

«Є різні способи, як реагувати на мову ворожнечі. Це може лежати у площині кримінального законодавства і юридичної відповідальності. Але в Українці ці механізми недостатньо розвинуті. Їх не застосовують, зокрема через недосконалість законодавства. Узагалі в таких випадках краще говорити про саморегулювання, освіту, просвітницьку діяльність. Адже нерідко бувають випадки, коли люди вживають мову ворожнечі, навіть не розуміючи цього. Тому важливо пояснювати їм. Важливо, щоб була певна саморегулятивна матриця в медіа», – зазначила Тетяна Печончик.

Наприклад, усі охочі можуть звернутися до Комісії журналістської етики. Але це передусім орган саморегуляції українських ЗМІ. Вона не вповноважена карати навіть за найгрубіші порушення. Разом із тим Комісія може надати свою оцінку та посприяти публічному осуду за мову ворожнечі. Свою роль тут може зіграти аудиторія. Наприклад, люди можуть самі закликати політика чи політикиню до вибачень за неетичні висловлювання. Причому не принципово, чи належать вони до дискримінованої групи, чи ні.  

За словами Ірини Виртосу, навіть депутати часом починають вибачатися за свої заяви. Можливо, не завжди доречно, але вони вже ж таки визнають неприйнятність таких суджень. Небайдужість  аудиторії дає свої плоди. Наприклад, свого часу в соцмережах люди починали обурюватися сексистською рекламою. І в Україні ухвалили закон про її заборону. Якби не було реакції з боку спільноти, то ми б не доросли до відповідного законодавства, переконана експертка.

Збільшується кількість медіа, що приділяють увагу темі прав жінок

Тетяна Печончик

«Я точно можу сказати, що впродовж останніх 10-15 років відбулися помітні зміни в дискурсі щодо гендерних питань та питань, пов’язаних із ЛГБТ+-спільнотою. Я працювала журналісткою десь у 2005-2007 роках. 15 років тому висвітлювала тему прав людини. Я бачу, як за такий, здавалося б, не дуже великий проміжок часу змінився дискурс щодо цих тем. Раніше ЗМІ досить рідко звертали увагу на питання гендеру. Або на питання, які хвилюють ЛГБТ+-спільноту. Це часто була така собі «полуничка». А зараз про це говорять набагато більше», – розповіла Тетяна Печончик.

Вона додає, що ці теми вже не подають, як такий собі шок-контент, що має епатувати аудиторію. Відбулися зміни навіть на лексичному рівні. Наприклад, раніше ЗМІ позиціонували марші рівності як «гей-паради», які, до того ж, ілюстрували напівоголеними людьми в яскравих боа. А зараз усе більше ЗМІ пишуть про правозахисний характер таких заходів, а самих учасників та учасниць змальовують як звичайних людей. Так само збільшується кількість медіа, що приділяють увагу темі прав жінок.

«Мені здається, що в майбутньому ми  рухатимемося до ще більш коректного й толерантного висвітлення цих тем. І не тільки. Ми побачимо більше жінок-експерток, які коментують не тільки традиційно жіночі теми. Побачимо різні виміри гендерної тематики не лише на рівні спеціалізованих, а й на рівні мейнстрімних ЗМІ. Принаймні я в цьому дуже оптимістична», – зазначила Тетяна Печончик.

Юлія Гуш

Схожі записи

Спідниця VS штани: жінки досі не мають права на вибір?

Що чекає на жінок в Афганістані з поверненням руху «Талібан»?

Ана Море

Матеріали про шоу-бізнес: у 43% обговорюють оголені тіла жінок