Повага
  • Головна
  • Статтi
  • (Не)заборонені: Чому жінкам в армії потрібно ставати більш видимими
Статтi

(Не)заборонені: Чому жінкам в армії потрібно ставати більш видимими

Цікаву тенденцію я помітила, працюючи з темою жінок в армії та інших силових структурах України. Щойно відкривається та чи інша посада, заборонена раніше для половини населення країни (!), за деякий час там обов’язково з’явиться жінка. Так, не масово, але принаймні одна виборюватиме право там служити. Це ще раз доводить те, що заборона була штучною, а жінок ніхто не питав про їхнє бажання чи небажання бути водолазками, льотчицями, бойовими командирками чи кимось іще.

Там, де «не ступала нога жінки»

«Жінкам-військовослужбовицям доводиться набагато наполегливіше доводити свою спроможність обійняти ту чи іншу посаду. Це не нова історія, і вигадана не в Україні, коли жінку просто не бачать серед кандидатів на посаду», — розповідає гендерна радниця Командувача Сухопутних військ ЗСУ Наталія Рикабаль-Калмикова.

На її думку, відсутність системи рейтингу кар’єрного зростання ще дужче ускладнює цю ситуацію. Коли військовослужбовця призначають на певну посаду не тому, що він чийсь знайомий чи зручніший для вищого командира, а тому що його чи її персональні та професійні характеристики найдужче підходять для цієї роботи.

Проте я хочу познайомити вас із трьома дівчатами, яким першими або одними з перших вдалося здобути бажану посаду і служити там, де, як то кажуть, «не ступала нога жінки».

Катерина Нікітенко, інструкторка навчального взводу, головний старшина

(Не)заборонені: Катерина Нікітенко

В українській армії на сьогодні три жінки, які пройшли курс підготовки для водолазів. Катерина Нікітенко у свої 19 років стала першою дівчиною, яка отримала право займатися водолазною справою, а згодом і навчати інших. Зараз їй 21, вона провела понад 70 годин під водою, вона кандидатка в майстрині спорту з акватлону (боротьба під водою з затримкою дихання з метою зірвати стрічку з ноги суперника та першою показати її над поверхнею води в зоні рингу).

«Кожен із чоловіків у дівчинці (на той момент мені було 19 років) бачить більше доньку чи сестру. І всі хочуть її опікати, допомагати їй, і тим самим можуть відволікатися від своїх функціональних обов’язків. Мені ця опіка була не потрібна, але я думаю, що цей стереотип «жінка на кораблі – до біди» сидить саме в цьому. Я розуміла, що легко не буде, бо чоловічий колектив. Але в будь-якому разі треба було спробувати. Я йшла сюди не для того, щоб хтось мене опікав, я йшла для того, щоб допомагати Збройним силам України в тому, чим я можу допомогти», — розповідає Катерина Нікітенко.

(Не)заборонені: Катерина Нікітенко

На запитання, що їй давало сили не злетіти з курсу водолазів, з якого відсіюються 70% чоловіків, Катерина відповіла, що нічим не гірша за своїх колег:

«У нас були рівні можливості й жодних поблажок. І я просто бачила, як хлопці опускають руки, як їм тяжко. Але в мене були сили. Я хотіла насамперед показати самій собі, на що здатна. Мої старання були оцінені, хоча спочатку в мені сумнівалися».

Ліза (ім’я змінене з урахуванням специфіки служби)

(Не)заборонені: Жінка, яка пройшла відбір до кваліфікаційного курсу Сил спецоперацій ЗСУ

У цьому році вперше жорсткий двотижневий відбір до кваліфікаційного курсу Сил спецоперацій ЗСУ пройшла жінка. Лише до 15% від усієї кількості претендентів проходять цей шестимісячний Q-курс. Зараз їй потрібно закінчити останню фазу, оскільки її відрахували з правом повернення. Після цього Ліза отримає право брати участь у спецопераціях ССО і зможе стати частиною бойової групи.

«Коли у школі був розподіл, що хлопці займалися ДПЮ (допризова підготовка юнаків, ред.), а дівчат відправляли на медицину, мені це дуже не подобалося. Чому я не могла займатися ДПЮ? Тільки тому, що я дівчина? Я пішла до директора школи, і з того часу ходила на ДПЮ», — згадує військовослужбовиця.

Вона розповідає, що дуже мріяла пройти Q-курс, дивилася відео, слухала історії хлопців, які його вже пройшли. І зрештою цей курс почав їй снитися. Тому Ліза вирішила на нього податися.

(Не)заборонені: Жінка, яка пройшла відбір до кваліфікаційного курсу Сил спецоперацій ЗСУ

«Я коли їхала туди, сама собі сказала, що 100% не вдарю у дзвін (вдаривши у дзвін, людина вибуває, ред.). Я уявила, що дзвона немає. Як у дитинстві. Там не було дзвона, там треба було вставати о 4-тій ранку й іти працювати. Ти не могла вдарити і здатися», — порівнює дівчина й додає, що «це просто час, який треба пережити». 

Інна Заворотько, майорка ЗСУ

(Не)заборонені: Інна Заворотько

Із 1992 року Україна бере участь у миротворчих місіях ООН. Проте лише дві жінки за всю історію Збройних сил України проходили службу у військовому контингенті ООН, ще декілька задіяні як військові спостерігачки або як персонал штабу. Інна Заворотько —миротвориця, яка з січня цього року проходить службу в складі національного персоналу України в місії ООН MONUSCO у Конго на посаді офіцера штабу сил. ​​Брала участь в евакуації місцевого населення під час виверження вулкана Ньїрагонго, що знаходяться поблизу міста Гома (Конго).

(Не)заборонені: Інна Заворотько

«Звісно, що дві особи з 250-ти – це абсолютно недостатньо. Про це завжди говорять представники інших держав, які є в штабі місії. Наприклад, перевірки, які приїжджають у контингент, наголошують, що це абсолютно неприйнятний процент участі жінок у складі національного контингенту. І Україна не єдина держава, яка має національний контингент у складі MONUSCO. Ми маємо й уругвайців, і індусів. І їхній відсоток участі жінок набагато більший», — наголошує Інна Заворотько.

Робити жінок видимими

Цілком імовірно, що коли відкриються останні заборонені посади (якщо вірити гендерним радницям у ЗСУ, це буде найближчим часом), жінки будуть присутні у всіх видах, родах (силах) української армії. І навіть якщо не буде юридичних обмежень, ще довго існуватимуть таємні внутрішні домовленості, будуть примітивні меми про «я і мої дівчата у черзі у воєнкомат», будуть «різати вухо» генералки й майорки.

Усі мої спікерки, у яких я брала інтерв’ю, зокрема Катерина, Ліза та Інна, наголошують, що потрібно вірити в себе і свої сили, шукати підтримки серед рідних і близьких, а якщо її немає — то у себе всередині. Видимість і лідерство серед жінок — це те, що дасть зрозуміти суспільству й самій армії, що не можна знецінювати половину населення країни, роздаючи їм посади документознавок, кухарок та завідувачок лазень.

«Для того, щоб підвищувати бажання жінок бути видимими, варто просто ділитися успішними історіями. Якщо жінка, сидячи вдома або під час служби чи прогулянки, побачить інтерв’ю, надихнеться цим прикладом і потім сама задумається про себе, «слухайте, я ж теж один-два-три-чотири-п’ять, я зробила і те, і це, я була краща в цьому і перша в тому, то, може, я також не гірша, і варто розповісти про себе, може, моїм прикладом також хтось надихнеться», — підсумовує майорка Інна Заворотько.

Ірина Сампан

Схожі записи

Українці та українки стали частіше звертатися до поліції щодо домашнього насильства — МВС

Право на гідні умови праці, або проблема з сексуальними домаганнями в Україні

Як Анна Саєнко стала очільницею чернівецького Інтерполу