Повага
Колонки

«Не дивіться вгору» — дивіться крізь «гендерний телескоп»

Останніми днями в соцмережах активно обговорюють фільм «Не дивіться вгору» з зірками сучасного Голівуду в головних ролях. Думки глядачів і глядачок нерідко абсолютно протилежні: від захвату – до «не сподобалося». Усі вони мають право на існування, адже оцінка залежить від того, що в її основі.

Очевидно, принаймні для мене, що змістове наповнення варте уваги. Як і головний меседж фільму – про ту прірву, куди ми всі котимося. Стрічка викликає резонанс у тих, хто бачить суспільно-політичні особливості українських (і не тільки) реалій. Однак щодо якості та професійності, то це не той фільм, який би я радила подивитися насамперед, бо не вірю. «Ідіократія» – значно якісніша стрічка.

Але хотілося б звернути увагу на гендерні аспекти фільму «Не дивіться вгору», більшість із яких – негативні й навіть небезпечні.

Поляризація та ретрансляція гендерних стереотипів

Комету відкрила аспірантка Кейт Дібіаскі, і її колега-науковець Рендалл Мінді не привласнив собі цього відкриття. Упродовж усього фільму між ними панує повага і взаємопідтримка. Більше того, інші колеги раділи за Кейт. Отже, наукове середовище не упереджене – і це плюс. На жаль – єдиний.

Коли аспірантка і професор опиняються в Білому домі, з нею не вітаються за руку, більше розмовляють із професором. Гаразд, можна «списати» на статусність, але навряд чи тільки в цьому річ. Кейт – наче «дівчинка» для підтримки, якої не сприймають серйозно і якій хамлять. Здається, що от-от – і їй скажуть, аби краще вийшла заміж і приділила увагу родині.

Коли Кейт намагається достукатися до ведучих телешоу, «на пальцях» пояснити загрозу для всього людства, ведуча називає її «істеричною жіночкою». Аналогічно реагує глядацька аудиторія, яка миттєво продукує меми. А розгубленість і мовчання професора сприймає досить позитивно і вважає його красунчиком та «сексі». Цю поляризацію закріплюють і наступні дії ведучої.

До речі, про ведучу. Персонажка розповідає про свої сексуальні зв’язки з впливовими людьми, даючи зрозуміти професорові, що він – у цій когорті. Але професор не дуже з того радіє. Бо, виявляється, особливо й нема більше про що спілкуватися. Це наводить на стереотипну думку, яка досить популярна в українському суспільстві, що успіх, кар’єра жінок-телеведучих – це шлях «через ліжко» (чоловікам цього не треба, вони й так самодостатні – сарказм). Більше того – вона блондинка. Тобто вже «за замовчуванням» має бути дурепою, світ якої обмежується красуванням перед екраном, сексом із впливовими/відомими чоловіками і думками, в якому б ресторані пообідати або повечеряти. Чи не стане це ще однією ретрансляцією гендерних стереотипів щодо жінок у медіа?

Це такий завуальований меседж до американського народу, щоб ніколи не обирав жінку?

Окремо – про президентку. Її образ – це «бомба сповільненої дії». Так, я вже читала коментарі, що в її образі люди впізнають Трампа. Але чому ж тоді не чоловік зіграв цю роль? Із політичних міркувань? Можливо. Але які вони? Це для того, аби Білий дім не звинуватив режисера в упередженості до нинішнього президента і не «приписав» йому саботаж? Чи це такий завуальований меседж до американського народу, щоб ніколи не обирав жінку? По суті – сигнал для всіх країн. Ось погляньте, яка дурепа – її куций мозок заповнений лише виборами, вона не здатна ані сприйняти наукову інформацію, ані адекватно оцінювати ситуацію. Мені «прочитується» саме цей сигнал. Бо я не знаю історичного факту, де б жінка-президентка поводилася так неадекватно. Візьмімо, наприклад, Індіру Ганді, Елеонору Рузвельт, Маргарет Тетчер, Терезу Мей, Далю Грибаускайте і ще багато інших відомих політикинь, чия діяльність – приклад мудрого управління. Більше того, ситуація з ковід-пандемією показала, що саме жінки-лідерки зреагували на виклик рішуче і що в основі їхніх рішень була безпека громадян.

Загалом президентка у фільмі зображена як дріб’язкова й недалекоглядна людина, теж, до речі, блондинка (думаєте – випадково?) А репліка генерала, що «президент, як завжди, ефектно спізнюється» – це про те, що жінки надто багато часу приділяють своїй зовнішності й ніколи не приходять вчасно? Чи про те, що це загалом такий стиль поведінки у жінок? Чи що в політикинь не державні справи на першому місці, а особисті?

Навіть якщо сприймати фільм як «несправжню історію» – комедійну фантастику, – стереотипні погляди суспільств надто очевидні. І якби вони були у фільмі висміяні, то й розмова була б дещо іншою. Однак для мене це ретрансляція й закріплення гендерних стереотипів про жінок загалом і в політиці зокрема. Пам’ятаєте, як кілька років тому, коли мова тільки заходила про гендерні квоти, одним із аргументів «проти» звучало, що «Тимошенко вже накерувала»? Чи не стане цей вигаданий кінообраз президентки США схожим маркером? Сподіваюся – ні, але небезпека існує.

Богдана Стельмах

Схожі записи

Навіщо евфемізми в секс-просвіті?

Олександра Горчинська

Навіщо жити з аб’юзером?

Ірина Сєдова

Можна я в тебе переночую, або до чого тут брудна сорочка?

Вікторія Єрмолаєва