Повага
Image default
Статтi

Насильство вкорінене в традиціях: Чому жінки досі потерпають від жорстоких звичаїв?

Убивства честі, дитячі шлюби, жіноче обрізання, викрадення нареченої та забивання камінням – саме ці практики зазвичай згадують, коли мова заходить про жорстокі традиції сьогодення. І так уже сталося, що зазвичай від них потерпають саме жінки та дівчата.

«Повага» з’ясовувала, чому так відбувається й чи можна цьому якось зарадити.

«Убивства честі»

Представники традиційних спільнот ревно стежать за поведінкою одне одного. І людину, яка пішла проти правил, можуть жорстоко покарати. Інколи навіть на смерть. Так звані «вбивства честі» здійснюють члени однієї родини. Причина розправи – зазвичай «безчестя». Це може бути подружня зрада, гомосексуальність, секс до шлюбу, відмова від нав’язаного весілля чи відступ від віри. У більшості випадків жертвами стають жінки та дівчата. Причому самого факту «злочину» може й не бути – достатньо чуток про аморальність чиєсь доньки чи сестри. За даними Фонду народонаселення ООН, щороку в світі здійснюють близько 5 тисяч так званих «убивств честі». Їх фіксують на території західного берега річки Йордан та Сектора Газа, у Пакистані, Сомалі та на російському Північному Кавказі.

Пакистанська блогерка Канділ Балоч

Зокрема так загинула 26-річна пакистанська блогерка Канділ Балоч. Вона активно публікувалася в соцмережах і критикувала патріархальні звичаї своєї країни. 2016 року дівчину задушив рідний брат. Цього року так загинула 34-річна афганка Маріам, яка свого часу емігрувала до Німеччини. На переконання братів, вона вела аморальний спосіб життя. Була розлученою, від шлюбу мала двох дітей. Тому її вбили. Схожими мотивами керувався й Саадул Махмудов із Дагестану, який у 2019 році вбив свою сестру. «Злочин» дівчини полягав у тому, що вона переїхала в інше місто, відмовлялася виходити заміж та просто «не слухалася».

«Ала качуу», або ж «хапай і біжи»

Деякі традиційні шлюби можуть починатися не зі сватання, а з викрадення нареченої. Таку практику ми зустрічаємо ще в легендах про заснування Риму. За словами римських істориків, на самому початку місто населяли лише чоловіки. Вони були бідними, тому сусідні племена не бажали віддавати за них своїх доньок. Тоді Ромул улаштував свято консуалій, куди запросив сусідів. Але недовго вони тішилися гостинністю – римляни напали на беззбройних сабіян і викрали дівчат. Із часом ця історія втілилася в ритуалі викрадення нареченої, який став частиною римського весільного обряду.

Викрадення дівчат розповсюджене у традиційних патріархальних спільнотах на Кавказі, у Киргизстані, в Ефіопії, у Казахстані. Наприклад, у Киргизстані ритуал носить назву «ала качуу», що означає «хапай і біжи». На законодавчому рівні така традиція заборонена. Але вона досі вельми розповсюджена. Теоретично термін «ала качуу» можуть застосовувати й до добровільної втечі молодих людей. Зокрема цей крок дозволяє хлопцеві не платити калим. Щоправда, нерідко перепоною стає відсутність згоди нареченої. Тоді чоловік разом зі своїми спільниками просто викрадає дівчину. У хід іде як груба сила, так і фізичне насильство. Бували випадки, коли дівчата гинули внаслідок викрадення.

Портрети Айзади Канатбекової (зліва) і Бурулай Турдаали на протестах проти насильства, Бішкек. квітень 2021 року

Коли дівчина опиняється в домі нареченого, її намагаються вмовити на шлюб. Щоб та надягнула білу хустку (як символ згоди), викрадачі застосовують як солодкі обіцянки, так і погрози. А якщо дівчина наважиться піти геть, то на порозі може лягти літня родичка. Переступиш через неї – накличеш на себе прокляття. Забобони тут сильні. До того ж, літніх людей у киргизькому суспільстві дуже поважають. Що стосується сім’ї дівчини, то вона може як заступитися за неї, так і вмовити на насильницький шлюб. Мовляв, інакше донька накличе ганьбу на всю родину. Бо ніч у чужому будинку поставить під сумнів цнотливість дівчини. Бували навіть випадки, коли викрадених дівчат просто ґвалтували. Вважається, що так у них просто не залишиться іншого вибору.

Дитячі шлюби й жіноче обрізання

Особливо шокують традиції, від яких потерпають діти. Наприклад, дитячі шлюби. Розповсюджені вони передусім у традиційних суспільствах. Нерідко дівчат видають заміж за дорослих чоловіків, часом у декілька разів старших за них самих. Такі дівчата з високою вірогідністю стануть жертвами домашнього насильства та взагалі не зможуть закінчити школу. Це вже не кажучи про сексуальне насилля з боку дорослого чоловіка, яке розглядатиметься як «подружній обов’язок».

Проблема дитячих шлюбів знову актуалізувалася у світлі непростої ситуації в Афганістані. Там усе більше батьків опиняються за межею бідності. І страшні традиції стають їм у пригоді – віддають своїх малолітніх доньок заміж. А якщо ще згадати про заборону афганкам отримувати освіту та працювати поза домом, то ситуація має жахливий вигляд.

Малюнок: JILLA DASTMALCHI

Також увагу правозахисних організацій викликає така жорстока традиція, як жіноче обрізання. Зазвичай від нього потерпають малолітні дівчата. Цей звичай особливо поширений в Африці та в деяких мусульманських країнах Азії. Жодних гігієнічних чи медичних показників у нього немає. Просто вважають, що це допоможе дівчині зберегти цноту до шлюбу, а вже потім – вірність чоловікові. Нерідко це відбувається в антисанітарних умовах, без жодного знеболювання. Це не тільки завдає дитині неймовірних страждань, а й наносить чималу шкоду здоров’ю. Це вже не кажучи про цілком реальні ризики померти від занесеної інфекції.

Чому страждають саме жінки та дівчата?

«В умовах патріархального устрою питання правосуб’єктності жінок завжди викликає занепокоєння, адже патріархат передбачає панівну роль чоловіків як у публічній, так і у приватній сферах. Залежно від ступеня вкорінення патріархальної традиції, жінок можуть або обмежувати в реалізації певних прав, або ж повністю позбавляти доступу до них. В останньому випадку їх сприймають як річ, яка належить чоловікові або сім’ї. І основне її призначення –  репродуктивна праця та задоволення потреб оточуючих», — розповідає гендерна експертка, виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга» Лілія Антонюк.  

За її словами, контроль над тілом та сексуальністю жінок стає важливим інструментом в утриманні влади. Дитячі та примусові шлюби, жіноче обрізання, вбивства честі – саме так це втілюється на практиці. Ці звичаї не тільки позбавляють жінок можливості розпоряджатися власним життям і тілом, а й дають змогу жорстоко карати за порушення «традицій». Їх суть криється в бажанні контролювати жінок та утримувати над ними владу. Ба більше – у таких жорстоких звичаях вбачають запоруку стійкості та виживання цілої спільноти.

Лілія Антонюк, гендерна експертка, виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга»

«Ці приклади – пряме обмеження права жінки розпоряджатися власним тілом, права на свободу вибору, на повагу до її гідності, на особисту недоторканність, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Сучасні суспільства, на перший погляд, значно відрізняються від своїх історичних попередників, де жінки не мали жодних прав. Проте й у них досі панує патріархальний лад, хоча в різних суспільствах прояв нерівності різниться. Оскільки основне призначення жорстоких традицій – утримання влади, то їхніми жертвами були й залишаються жінки та дівчата», — підкреслює Лілія Антонюк. 

Вона також додає, що втручання в устрій закритих комун із великою ймовірністю викличе опір. Бо так люди вбачатимуть бажання знищити їх традиційні устої.

Із експерткою погоджується методистка лабораторії гуманітарних дисциплін Малої академії наук Марія Назаренко. За її словами, будь-яке втручання у внутрішні справи закритих спільнот зазвичай не приносить покращення. Воно навпаки може створити додатковий конфлікт.

«Золотий лотос» і бинтування ніг

Як наголошує Марія Назаренко, нетолерування жорстоких традицій має зростати всередині суспільства. Експертка пригадує традицію бинтування ніг, яка панувала в Китаї на початку Х століття. Колись головним атрибутом жіночої вроди вважалася дуже маленька стопа. Її ще називали «золотим лотосом». І щоб досягти такого ідеалу, дітям ламали ступні й перемотували їх бинтами. Такого знущання уникали хіба що дівчатка з бідних селянських родин, де завжди потрібна пара робочих рук. Проте ні на вигідний шлюб, ні на хорошу роботу у вельможному домі вони розраховувати не могли. Природні жіночі стопи асоціювалися з бідністю та низьким походженням.  

Після перев’язки дівчинка продовжувала рости, а її ноги залишалися крихітними. Вони спричиняли чимало страждань і не дозволяли нормально рухатися. Про якусь участь у суспільному житті взагалі не йшлося. Хороша жінка мала бути безпомічною й повністю залежати від родини. Це цілком відповідало середньовічній конфуціанській моралі.

Але з ХІХ століття освічені китайці все частіше критикували ці традиції. Філософи, реформатори, культурні діячі – вони не тільки публічно виступали проти бинтування ніг, а й узагалі пропонували заборонити це на законодавчому рівні. Китайська влада також боролася з цією традицією. Відповідні заборони виходили в 1902, 1912 та 1949 роках. Останню пару туфельок пошили 1999 року. А взуттєвий завод, який продукував це взуття, урочисто закрили. На початку XXI століття залишилась невеличка група літніх жінок із деформованими ногами. Образ красуні з «лотосовими» ніжками вже давно відійшов у минуле.

Що більше наступає глобалізація, то більше спротиву це викликає в консервативних суспільствах

«Мені здається, що гуманізм завжди повинен мати індивідуальний, особистісний вимір. Тобто якщо ми бачимо конкретну ситуацію, де порушуються чиїсь права, відбувається якесь насильство, то ми можемо в цьому особистісному вимірі спробувати допомогти людині. Бо коли ми претендуватимемо на якісь глобальні стратегії, то зіткнемося з неможливістю це зробити, розчаруємося та перестанемо вірити в якісь ідеали та цінності. З філософської точки зору ми якраз не маємо права втручатися в подібні традиції. Адже зміни мають назрівати всередині цього суспільства. І що більше ми втручаємось в іншу культуру та традицію, то більше спротиву та радикалізації це викликає», — наголошує Марія Назаренко.  

Марія Назаренко, методистка лабораторії гуманітарних дисциплін Малої академії наук

Як приклад експертка пригадала ситуацію з ісламським радикалізмом, що виник у тих країнах, які свого часу зазнали чимало зовнішніх втручань. Експертка зазначає, що наразі у світі точиться постійне протистояння глобалізації та традиціоналізму.

«Тому питання щодо ставлення до таких традицій виходить за межі тільки толерантності чи тільки етики. Мабуть, на нього ніхто не знає відповіді. Це взагалі одна з найбільших дилем розвитку людства. Люди всередині суспільства охороняють ці звичаї як єдиний оплот до тенденцій глобалізації», – зазначила Назаренко. 

Як можна подолати жорстокі традиції?

«Побороти жорстокі традиції нелегко. Тому, що їх підтримує вся система відносин. Але успішні практики є, особливо якщо вони включають зміни в законодавстві, кампанії в медіа і довгострокові економічні плани», — розповіла доцентка кафедри теорії і філософії права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, експертка з питань гендерної рівності Юлія Размєтаєва.

Юлія Размєтаєва, доцентка кафедри теорії і філософії права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, експертка з питань гендерної рівності

Наприклад, у низці країн боротьба з жорстокими традиціями здійснюється силами окремих активісток та неурядових організацій.

Зокрема, у Гамбії організація Safe Hands for Girls веде радіомовлення у сільськогосподарських районах та розповідає про недопустимість жіночого обрізання. У Шотландії про насильницькі традиції інформують урядові сайти. Там можна знайти телефони служб, які протидіють домашньому насильству та примусовим шлюбам. У Швеції ж розслідування цих  злочинів побудовані так, щоб постраждала на кожному етапі відчувала повагу та підтримку. Також боротьба проти жорстоких звичаїв багато в чому залежить від самого суспільства: чи підтримують там гендерну рівність, чи в у жінок доступ до освіти та ресурсів тощо.

«Часто жінки, які стали жертвами таких практик, згодом стають їхніми носійками. Так, жіноче обрізання в певних спільнотах здійснює найстарша в родині жінка, а безпосередню участь в організації ранніх або примусових шлюбів та вбивств честі беруть на себе кровні родички жертви. Тому важливо працювати на всіх рівнях суспільної свідомості», — наголошує Лілія Антонюк.

Боротьбу з жорстокими практиками експертка вбачає в освіті населення та у просвітницькій діяльності. А також в адвокації заборони таких практик на законодавчому рівні. За злочинами мають слідувати реальні покарання. Також важливо створити дієві механізми щодо допомоги постраждалим. А враховуючи те, що ранні та примусові шлюби, жіночі обрізання та вбивства честі є прямим порушенням прав людини, світова спільнота має не тільки засуджувати їх, а й створювати ефективні механізми профілактики.

Юлія Гуш

Фото на обкладинці: Зігфрід Модола, Reuters, 2014 рік. На фото дівчинку племені покот у Кенії зловили після спроби втекти від вимушеного заміжжя. Її купили за 20 кіз, три верблюди та 10 корів. Вона не знала про домовленість щодо шлюбу. Батько каже, що інакше могла б втекти. Більше фото ТУТ.
Фото у тексті: longreads.com, historycollection.com, Vladimir Pirogov (Reuters), bbc.com

Схожі записи

Жінки на дипломатичних теренах: поступ і зрушення

Вікторія Кобиляцька

В Іспанії мама розробила для доньок колекцію наклейок із футболістками

Що гендерні активістки розповідають про фемінізм молодим дівчатам

Анастасія Мельниченко