Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Мізогінія як самозахист: Що ховається за зневагою до інших жінок?
Статтi

Мізогінія як самозахист: Що ховається за зневагою до інших жінок?

«Вони дурні, схибнуті на моді й зовнішності. А я сильна та смілива, люблю спорт і відеоігри. Я пишаюся своїм раціональним, «чоловічим» складом розуму. Волію працювати та дружити лише з чоловіками, адже жіночий колектив – це суцільне зміїне кубло».

Мабуть, багатьом доводилося чути такі фрази з уст жінок та дівчат, які зневажали, засуджували та висміювали представниць своєї статі. Всіляко від них відмежовувалися та самостверджувалися чиїмось коштом. Звісно, робили вони це по-різному. Одна позиціювала себе як «свого хлопця», якому дуже пощастило мати справжній «чоловічий» характер. Інша, навпаки, підносила себе як еталон жіночності та засуджувала жінок за те, що ті «намагаються стати чоловіками». А по суті й ті, й інші — банальна мізогінія.

«Я не така, як інші дівчата»

«Мізогінія – це ненависть та зневага до жінок. Коли їх вважають неповносправними, неповноцінними, поганими. Тобто недолюдьми, не вартими підтримки, уваги й розуміння. Загалом наша європейська культура своїм корінням походить із Давньої Греції, у якій мізогінію вважали абсолютною нормою. Її навіть ніхто не ставив під сумнів. Мізогінія – це те, що виправдовує експлуатацію жінок, насильство та пригноблення», — пояснює гендерна експертна, перекладачка, засновниця й модераторка спільноти «Фемінізм УА» Марія Дмитрієва.

Марія Дмитрієва
Фото: Марія Дмитрієва, Громадське радіо

Ще один дуже сумний аспект мізогінії – вона всюдисуща, як повітря. Її можна побачити й в сексистських жартах «95 кварталу», і у виправданні домагань, і в засудженні потерпілих від сексуального насильства. Мізогінія – це частина культури, яку засвоюють і чоловіки, і жінки. Засвоюють, але при цьому не рефлексують.

«Випадки, коли її засвоюють жінки й застосовують до себе та інших жінок, у феміністичній теорії називаються увнутрішненою мізогінією. Наприклад, молоді жінки часто кажуть: «Я не така, як інші дівчата». Тобто це спроба вивищитися коштом приниження інших. Або коли хлопець каже дівчині: «Ти не така, як інші дівчата», то це дуже сумнівний комплімент», – переконана Марія Дмитрієва.

Увнутрішнена мізогінія, зокрема, сприяє тому, що жінки не вважають за прийнятне відстоювати свої інтереси та особисті кордони. Вони також схильні використовувати подвійні стандарти щодо чоловіків та жінок.

Якщо чоловік зробив якусь прикрість на роботі – це його особиста вада. Якщо це була жінка, то одразу починаються розмови про серпентарій та жіночу підлість. Така тенденція показує, що жінок у суспільстві все ще сприймають як меншість. Саме в соціологічному сенсі цього слова, наголошує Дмитрієва.

Так само по-різному можуть оцінювати вчинки людини залежно від її етнічної приналежності. Якщо злочин вчинив представник «своєї» нації, то це його особиста відповідальність. Але якщо таке зробив представник меншини, то провину ліплять на всіх представників та представниць.

«Тому такі розмови з боку жінок – це той самий прояв увнутрішненої мізогінії. Щоб самим не зазнати переслідувань і упередженого ставлення. Це як у тому жарті: коли ви з другом утікаєте від ведмедя, вам не треба бігти швидше за всіх. Вам треба бігти швидше за вашого друга. Так вони намагаються врятуватися. Але це ніколи не врятує», – підкреслює Марія Дмитрієва. 

Читайте також: «Перший крок до інтиму на роботі роблять представниці чудесної статі»: сексизм і мізогінія у «посібнику» для вишів

Їй здавалося, що дівчатка від природи тупі й примітивні

Звісно, жодна людина не народжується з упередженнями. Зневажливе ставлення до жінок та бажання від них максимально відмежуватися не береться з повітря. Це все виховує родина, школа та близьке оточення.

У дитинстві Олександру постійно порівнювали з «нормальними» дівчатами. Згодом це вилилося в ненависть до своєї статі та бажання стати хлопцем. Їй здавалося, що дівчатка від природи тупі й примітивні. Хатня робота, зовнішність, шлюб і діти – от і всі їхні інтереси. Натомість Олександра мріяла про пригоди, їх хотілося полетіти в космос.

На той момент її батьки працювали в галузі космонавтики. Однак у родині панувало доволі упереджене ставлення до жінок. Батько вважав, що дівчата насамперед мають бути ніжними, красивими та милими. Що жінка не повинна бути розумнішою за чоловіка, що від природи вона істерична й надто емоційна. Та взагалі жіноче щастя – мати чоловіка поруч.

«Мій батько «покохав» маму саме тому, що вона була ніжною і красивою, – згадує Олександра. – А ще тому, що в неї було довге розкішне волосся. Моє волосся було предметом гордості, мені не дозволялося його обрізати. Хоча кожен ранок починався з моїх сліз – розчесати було неможливо. Не дивно, що жінок я ненавиділа. І красу теж. Я була жвавою дитиною. А це означає постійно забруднений одяг і фрустрацію батьків. Дівчинка ж має бути охайною! Коли я стала матір’ю, батько спробував мені закинути, що я вирощую хлопця в спідниці».

«Я могла на «відмінно» відповісти на запитання про Гегеля, а викладач усе одно видавав сексистський жарт про мою червону помаду»

Оксана навпаки ніколи не мріяла бути хлопцем. Але в підлітковому віці панічно боялася асоціюватися з «дівчачими» стереотипами, неначе мала особисту «вендету» до рожевого кольору. Зокрема  свою роль тут відіграв упертий та запальний характер, який на думку близьких ніяк в’язався з чимось рожевим і пухнастим.

Феміністки не носять рожевого». 10 думок про фемінізм від видатних жінок —  The Village Україна

«Попри це, в мене в дитинстві було багато прикладів сильних жінок, – говорить Оксана. – І частина з них була підкреслено жіночною. І в голові постійно велася боротьба між ними та страхом бути блондинкою з анекдотів. Урешті в університеті прийшло розуміння, що немає сенсу переживати через чиїсь уявлення. Я могла на «відмінно» відповісти на запитання про Гегеля, а викладач усе одно видавав сексистський жарт про мою червону помаду».

«Завжди дратували дурнуваті жартики про «послухай жінку і зроби навпаки»

«Мені легко давалися в школі точні науки, – згадує жінка, яка захотіла залишатися анонімною. – І зрештою я вступила в технічний виш на бюджет. І дуже цим пишалася. У групі було дуже мало дівчат, тому коло спілкування складалося переважно з хлопців.

Я вважала себе кращою за інших, бо в мене так званий «технічний» («чоловічий») склад розуму. Але якщо «технічний» дорівнює «чоловічому», то чому більшість моїх однокласників у цих дисциплінах «ні в зуб ногою»? Думаю, що підсвідомо на мене тиснули гендерні стереотипи про те, що дівчата менш обдаровані. І загалом дурніші. І таким чином я хотіла вирватися, долучитися до групи «кращих».

Колись ті упередження здавалися простими та очевидними, – згадує вона. Все почалося зі школи, коли дівчат відправляли на кухню, а хлопців – за столярний станок. Свою роль відіграли і патріархальні погляди батька. Він був переконаний, що жінкам нема чого втручатися в «чоловічі» справи. Мовляв, має вона свою кухню – і там нехай залишається. Але разом із тим батько виділяв так зване «чоловіче мислення» доньки.

«Мене завжди дратували й ображали оті дурнуваті жартики про «послухай жінку і зроби навпаки», про істеричних жінок тощо, – каже співрозмовниця. – Я не тупа, мої подруги не тупі, то чого про нас так говорять? Адже якщо озирнутися навколо й поспостерігати навіть за своїм оточенням, то стає очевидно, що то це повна дурня. Нервозність, інтелект чи розважливість зовсім не закріплені за статтю за замовчуванням. Але чогось це надалі транслюється і сприймається як щось очевидне». 

Мізогінія: звідки «ноги ростуть»?

Якщо говорити про психологію, то тут можна виділити кілька ключових аспектів. 

«Перший – це негативне ставлення та агресія, яку ми перейняли від тих, хто нас пригнічує, хто має більші повноваження, силу і владу. Тобто це набута, вивчена агресія, яку людина спрямовує на себе. Це, мабуть, найбільш показовий момент. Він може проявлятися в таких дуже критичних, саркастичних жартах про самих жінок. Наприклад, якщо жінка-білявка розповідає анекдоти про інших білявок, то ми говоримо про таке викривлене сприйняття, негативне й упереджене. Але воно набуте від когось. Воно вивчене», – говорить психологиня Ольга Семенова

Другий момент – мізогінія є своєрідним захисним механізмом. Це одна з причин, чому вона така стійка і її так важко позбутися. Бо в нашому суспільстві це досить дієва стратегія самозахисту, яким жінка завжди може скористатися. За словами психологині, таким чином жінка хоче захистити себе від упереджень та стереотипів. Тому максимально відмежовується від інших жінок. Мовляв, вона не така, як усі інші. Тому на неї ті ярлики не потрібно вішати.

Свою роль відіграє виховання та соціалізація. Річ у тім, що в суспільстві продовжують діяти жорсткі традиційні уявлення про те, як має поводитися, мислити та виглядати «справжня» жінка. Чимало дівчат із самого дитинства чують про необхідність бути поступливими, м’якими, тихими. Про те, що вони повинні з задоволенням займатися домашнім господарством та радо віддавати лідерство чоловікові. Звісно, що далеко не кожній дівчинці хочеться бачити себе в такій ролі.

Ольга Семенова
Ольга Семенова

«Ці настанови звучать як заборонні приписи. Вони досить жорсткі. І ніби заперечують людську природу. Бо іноді хочеться бунтувати, іноді хочеться кричати. А ти дівчинка, тож поводься тихо, будь м’якшою. А ми не завжди можемо (і маємо) такими бути. Тобто це заперечення якихось базових речей чи проявів. Без жодних пояснень, без пропонування альтернативної моделі. А ми такі соціальні істоти, що потребують раціонального пояснення. Цього дітям зазвичай не дають», – зазначила Ольга Семенова. 

Відповідно, щоб боротися за себе, деякі жінки воліють відмежовуватися від того, що їм намагаються нав’язати. А це своєю чергою виливається в агресивну поведінку щодо інших жінок. Поглиблює проблему ще той момент, що нас мало вчать розвивати свій емоційний інтелект, зазначає психологиня. Тому виходить така жорстка, агресивна позиція, позиція приниження щодо інших. Усе для того, щоб виділитися з-поміж жінок.

«Повністю позбутися мізогінії неможливо. Як і певних інших упереджень. По-перше, це дієвий механізм захисту. Інші не завжди можуть бути доречними. Ми не завжди можемо їх влучно використовувати. Це може бути складніше. По-друге, у суспільстві продовжують діяти упередження щодо жінок. Таке стереотипне сприйняття досі транслюють як чоловіки, так і самі жінки. І допоки цей тиск зберігатиметься, буде така відповідь. Тому пом’якшити її трошки в собі, якось усвідомлювати, працювати над цим – можна. Але повністю позбутися – на жаль, ні», – вважає психологиня. 

Юлія Гуш

Схожі записи

Уривок із книги «Чоловіки про фемінізм» Майкла Кіммела та Майкла Кауфмана

У Нацполіції зафіксували понад 84 тисячі звернень щодо домашнього насильства від початку року

Традиційно нерівні: проблема в головах?