Повага
Колонки

Мій улюблений сексизм: що не так із серіалом про Страшко?

Як можна зображати брекети як натяк на потворність, коли вони коштують, як дорогий аксесуар? Це було моє перше візуальне здивування від українського серіалу «Моя улюблена Страшко» — укупі з тим, що дівчину в окулярах та в’язаному одязі в 2021 році глядачам відрекомендовують як таку собі невдаху-потвору — саме такими словами її й називають уже з перших хвилин серіалу чи не всі навколо. Та й далі не краще — я переглянула всі серії. 

Замість спростування стереотипів сюжет їх закріплює

Українські творці серіалу обіцяли розповісти нову, переосмислену історію про героїню, під різними іменами знайому глядачам серіалів у різних країнах світу. Історію, що є адаптацією колумбійської теленовели. Така собі стара історія на новий лад, із огляду на сучасні реалії. Але задумка спростувати стереотип, що зовнішність не визначальна, обертається якраз таки його закріпленням. Сюжет наче переносить років на 20 у минуле, коли не було ані руху #metoo, ані понять «булінг», «бодіпозитив», «право на самовираження» та «токсична поведінка», ані, зрештою, банального усвідомлення, що брекети — це якраз таки турбота й піклування про себе і аж ніяк не привід для насмішки. 

Головну героїню Настю Глушко повсякчас намагаються перекроїти її колеги й навіть найближчі люди, бо її зовнішній вигляд не вписується в стандарти. Тренерка з особистісного розвитку радить стати «яскравішою», бо «метелики сідають на яскраві квіти». Колеги кепкують із її манери одягатися. І навіть ті, з ким вона подружилася, радять дівчині змінюватися візуально. 

Власне сам факт того, як Настя потрапляє на роботу в косметичну компанію, видається вкрай неправдоподібним і відірваним від реальності. Так, коли у поле зору менеджера компанії, який проводить співбесіди, потрапляє декольте іншої претендентки, він обирає її — попри те, що в неї жодного досвіду на противагу диплому Насті з Могилянки та її міжнародній практиці. Зрештою, Настя дістає роботу тільки тому, що головний герой, в.о. гендиректора, побоюється, що його батько, він же власник компанії, побачивши нову, таку ж красиву, як і попередні, секретарку, вирішить, що син несерйозно ставиться до роботи. І не проголосує за нього як за гендиректора на прийдешніх виборах.

Серйозно? Треба повірити, що один із топів компанії настільки засліплений вирізом у жіночій блузці, що не здатен ухвалити зваженого рішення? Тим паче, нам показують реалії сучасної України, де затребуваність професіоналів не аж така нікчемна, як це зображено. Тобто йдеться не тільки про гендерну образу чоловіків, а й про образу раціонального глузду загалом. 

Хочеться сподіватися, що історію пропрацюють глибше й наблизять її до реальності

Таких карикатурних ситуацій у серіалі чимало. І всі вони більше схожі на анекдоти з 90-х, аніж на теперішні реалії. Краса протиставляється розумові, і це просто бінго різних кліше: якщо феміністка, то обов‘язково в сірому непримітному одязі або з зайвою вагою, якщо гей — то манірний і в яскравих костюмах. Молодий чоловік,керівник відділу, називає секретарку «кицюнею», хоча щонайменше в середовищі умовного креативного класу, до якого належить і сам герой, таку лексику вже не вважають доречною у професійному спілкуванні. 

Найбільш дружнім сестринським середовищем видається «ДівЧАТ» — колектив колежанок Насті, з якими вони разом долають усі прикрощі. Наприклад, є один епізод про харасмент на робочому місці. Жінки проявляють солідарність і закликають потерпілу не мовчати, інакше таке може повторитися з кожною, а соромно має бути агресору, а не їй. Але попри загальну дружбу й згуртованість, подружки теж не цураються повчати Настю. То сертифікат на купівлю одягу вручать, то розповідатимуть про хитрощі, які варто застосовувати до чоловіків. 

Із інших вражень: після років російських серіалів на нашому телебаченні (або знятих Україною, але на російську аудиторію) приємно бачити серіал, де актори говорять українською мовою (чого тільки варта колоритна лайка одного з героїв, капець-млинець!), розраховуються гривнями, ходять київськими вулицями, та й загалом не цураються топонімів. Ми знаємо, що це Київ, а не абстрактна «столица». Тут ходять поліцейські в українській формі, а не з якимись там погонами. Ось тільки до сучасних декорацій хочеться таких же епізодів. 

Серіал продовжили на другий сезон, тож хочеться сподіватися, що в ньому історію пропрацюють глибше й наблизять її до реальності. Наприклад, тренерка особистісного розвитку сама піде на якісь курси підвищення кваліфікації й говоритиме Насті не про потребу бути «яскравою квіткою», а допоможе їй усвідомити власну цінність і завидну професійність, із якою вона менеджерить справи компанії чи не ліпше, ніж її шеф. Я б подивилася! 

Ярослава Тимощук

Схожі записи

Шрами прикрашають жінку

Оксана Іванців

Новини з дна

Ірина Сєдова

#metoo. Початок ери виходу з темноти  

Сергій Осока