Повага
Image default
  • Головна
  • Статтi
  • Історія однієї втечі: як шелтер став у пригоді жінці з донькою
Статтi

Історія однієї втечі: як шелтер став у пригоді жінці з донькою

Більшість страшних історій починаються з ідилії.

«Я психолог, у мене своє підприємство. Я консультую вже понад 10 років у галузі інформаційних послуг, консультацій і коучингу»,  — розповідає про себе Юлія. 

Проте навіть фахова підготовка не допомогла передбачити майбутній розвиток подій.

«У нас є багато спільних знайомих, ми бачилися на виставках, у галереях, і на якомусь етапі перетнулися й познайомилися минулого року в січні, — згадує вона знайомство з Хорхе. — Він — архітектор із Ірану, будує школи, церкви. Весь період до 11 листопада його зовнішня поведінка була спокійною, стабільною, благополучною — ну тобто все як у справжніх соціопатів».

Прихисток, що прихистив, але ненадовго

Першим про історію Юлії та її 15-річної доньки Ксенії написав священик і капелан, керівник громадської організації «Елеос-Україна» Сергій Дмитрієв. Саме ця організація ініціювала створення шелтеру для жінок і дітей, що постраждали від домашнього насильства. 

Дмитрієв попросив підтримки журналістів та правозахисників.

З’ясувалося, що Хорхе вимагав від Юлії дати неправдиві свідчення щодо його місця перебування. Коли ж вона відмовила, почалися шантаж, погрози та побиття. А згодом виявилося, що він неодноразово ґвалтував Ксеню впродовж кількох місяців, залякуючи ножем та погрозами покалічити, якщо вона розповість матері. 

Упродовж тижня жінка з дитиною перебували в шелтері святої Ольги, однак кривдних їх знайшов. Довелося покинути прихисток.

«Я розуміла, що він знайде, — пояснює жінка свої дії. — Він надіслав відеоролик, аудіоповідомлення про шелтер святої Ольги й погрожував покалічити».

Поліція близько місяця не відкривала провадження

Після цього Юлія наважилася на розголос. Про неї почали знімати сюжети на телебаченні.

«11 листопада ввечері він прийшов додому в агресивному стані – це було вперше, у нас не було конфліктів за весь цей період. Із захватом розповів, що «вистежив свою колишню дружину, прийшов до неї з пістолетом, принижував при квартирантах, при сусідах, мені було це приємно, мені це сподобалося». І почав вимагати, щоб я підтвердила, ніби він був удома, а не там. Звісно, я відмовилася давати такі свідчення, тому виник конфлікт, і наступного дня нам із дочкою вдалося піти», — розповідає Юлія. 

За її словами, ставлення чоловіка до дівчинки було цілком приязним і адекватним. Він навіть допомагав їй робити уроки. Тож не було жодних причин щось запідозрити.

«Після того, як ми від нього пішли, почалися переслідування, побиття, агресія з його боку. Моя донька мовчала й боялася говорити. І тільки 2 грудня я дізналася, що було насильство, насильство систематичного характеру, у збоченій формі. Вона погодилася дати свідчення. Це тривало з 9 ранку до 10 вечора. Без психолога, без адвоката. Із дитини знущалися, усе було в якійсь нездоровій формі. Залякували, наполягали, аби ми від цього відмовилися, бо, як виявилося, немає речей. Чоловік не віддав нам речі. І коли питали, наприклад, куди потрапляла сперма, донька казала, що на одяг чи ще кудись. Але жодної речі, включно навіть із папером, на якому вона писала домашні завдання, він не віддав. Я не розуміла чому, але працівники правоохоронних органів близько місяця не відкривали справу й не вносили її в ЄРДР», —  пояснює Юлія. 

«Ми не можемо переховуватися вічно»

За словами Юлії, поліція «перекидала» справу з району в район: 

«У нас постійно вимагали скріни, аудіозаписи, переписки, фотографії. Ми все надавали, але зрештою цього у справі не виявилося», — розповідає жінка.  

За її словами, спершу справу вела начальниця Святошинської ювенальної поліції. Згодом був призначений слідчий.  

«У яких вони відносинах між собою — невідомо, але саме звідти був витік інформації. Ця жінка брала телефон доньки, де була переписка з Хорхе з його погрозами й натяками сексуального характеру. Після того, як вона це прочитала, в той самий вечір чоловік видалив усю переписку. Але в мене залишилися скріни», — каже Юлія. 

Зараз вона шукає виходи на іранські спільноти в Україні. Жінка хоче докласти зусиль, аби чоловіка депортували. Каже, що перебування в шелтері, навіть короткочасне, пішло їй на користь.

«Отримавши допомогу кваліфікованого психолога й емоційне перезавантаження, ми з донькою порадилися й вирішили, що готові боротися. Ми не можемо переховуватися вічно».

Читайте також: Уявний вирок: як судять за домашнє насильство в Україні

Юлія переконана: її колишній коханий — соціопат і маніяк, і вони з донькою — не перші його жертви:

«Є фотографії з іншими дітьми — відвертого характеру й конкретного змісту. Ми почали спілкуватися з колишньою дружиною, якій він погрожував. Я давала свідчення по її справі. Але церква йому забезпечує алібі, що він у цей час нібито перебував у церкві. Так само, як і щодо моїх справ. Але при цьому є докази з відеокамер, з відеореєстраторів».

Сергій Дмитрієв також оприлюднив своє листування із колишньою дружиною Хорхе Марією. Там із-поміж іншого йдеться про те, що 11 листопада чоловік напав на неї з пістолетом і погрожував убити, якщо вона не забере свої заяви з поліції.  

Треба зазначити, що однією з будівель, які проєктував архітектор Хорхе, є будівля протестантської церкви «Скинія». 

За словами Юлії, архітектор не релігійний, однак вступив до лав церкви заради роботи:

«Він не ходить на служби, не дуже бере участь у релігійному житті, але він там числиться, бо там працює. Слідчі перебувають під впливом пастора». 

Жінка стверджує, що слідчий має рідню серед пасторів (на ютуб-каналі церкви «Скинія» і справді є проповіді священиків із таким самим прізвищем, як і в слідчого — авт.). 

Що каже Хорхе? 

Хорхе погоджується на розмову не відразу. Каже, що адвокат радив утриматися від коментарів. Він запевняє, що на нього зводять наклеп. Що він сам є жертвою психологічного насильства та потребує допомоги правозахисників. оворить емоційно, ламаною російською: 

«Коли з’явилася Юля, я був у поганому психологічному стані. Я прийняв її з донькою до себе, 9 місяців ми жили разом. Крім добра нічого їм не давав. Не скажу, що я утримував їх, чи навпаки — вона працювала, я працював», — стверджує чоловік.  

У соцмережах він публікує скріни переписки, які нібито свідчать, що колишня співмешканка домовлялася про надання секс-послуг за гроші. Каже, що жінка має проблеми з психікою та потребує фахової допомоги. Називає Юлю аферисткою, котра діє професійно, бо, мовляв, працювала на телебаченні — була фіналісткою шоу «Битва екстрасенсів» у Росії. 

Архітектор пояснює, що світлини, про які згадує Юлія й подає їх як доказ у справі, — це його фотопроєкт «Содом і Гомора». Там зображений майже оголений Хорхе та його неповнолітній син. 

«Це колаж, я зображав Авраама, коли Бог просить його принести в жертву сина. Я цю картину створював, і якраз моя колишня дружина знімала», — каже Хорхе і пояснює ідеї інших світлин циклу, запевняючи, що жодної порнографії там не було. На його думку, суспільне упередження проти нього зумовлене іноземним походженням та співпрацею з протестантською церквою.    

Зараз чоловік боюється депортації до Ірану. Каже, що через те, що він прийняв християнство, на батьківщині його можуть повісити. Нарікає, що колишня дружина Марія не дає йому бачитися з дітьми та навіть спілкуватися з ними телефоном. При цьому визнає, що має гарячий темперамент та може наговорити зайвого. Під час розмови палко кляне жінок, запевняючи, що це не він кривдник, а вони зводять на нього наклеп.

Що кажуть церква й поліція?

Церква «Скинія» всі закиди відкидає. Самі пастори не відреагували на запити, однак із офіційної сторінки храму надійшла відповідь: 

«Церква «Скинія» жодним чином не впливає на слідство й не може цього робити,  не сприяє ніяким діям та вчинкам пана Хорхе. У церкви зовсім інше призначення. Ми допомагаємо людям, які потрапляють у тяжкі життєві обставини і звертаються до нас по допомогу. Але, на жаль, ми не можемо допомогти людині, яка цього не хоче. Церква не може ні відповідати за вчинки вірян, ні впливати на них, якщо людина не вважає, що потребує допомоги».

Пресофіцерка Національної поліції Тетяна Мельник у відповідь на запит прокоментувала, що наразі проти Хорхе розпочали кримінальне провадження за частиною 1 статті 156 Кримінального кодексу України (розбещення неповнолітніх), а також два провадження за статтею 125 (умисне легке тілесне ушкодження). 

Також Мельник повідомила, що у квартирі Хорхе проведено обшук. Наразі він не має статусу підозрюваного й не визнає своєї провини. Однак адвоката вже має.

У поліції запевнили, що з донькою Юлії буде проведена розмова в «зеленій кімнаті» у присутності психолога («зелена кімната» — це методика опитування дітей, що стали свідками домашнього насильства, у максимально дружній та безпечній обстановці. Такий заклад був відкритий у Києві минулого літа на базі Центру сім’ї — авт.)  

Виховати нульову толерантність до насильства

Практична психологиня шелтеру святої Ольги Олена Комарова працювала з Юлією та Ксенією. Каже, що жінка спочатку була перелякана, потребувала захисту. Тоді як донька була закрита, не хотіла розмовляти, переховувалася у своїй кімнаті. 

«Працювали ми дуже небагато, десь шість днів. Із Юлею було дві консультації. На першій вона просто розмовляла, розповідала, що сталося. А на другій ми вже розробили план виходу з кризового стану. Вона психічно стійка. Ксенія ж розмовляти й відкриватися не захотіла», — пригадує Комарова.  

Фахівчиня переконана — у дівчинки непогані шанси виборсатися з пережитої травми, якщо вони з матір’ю будуть у безпеці: 

«Скажімо так, шок був, але він не тривав, як буває, роками. Тому є надія. У неї пластична психіка, тож якщо попрацює, то впорається з цим доволі швидко. Юлії, звісно, буде складніше. Вона вже зріла особистість, і все таки весь вогонь бере на себе, оберігає доньку». 

Читайте також: Катерина Павліченко: Подолання домашнього насильства — пріоритетне завдання для МВС

Олена Комарова переконана, що успіх у цій справі залежить від того, чи вдасться Юлії знайти гарного адвоката: 

«Зараз робиться все, щоб ця людина не була покарана. Тому в Юлії з донькою є великий ризик, що вони надалі потерпатимуть від переслідувань. Цей чоловік почувається безкарним. Суспільство ніяк його не обмежує, його не депортують, ніхто не може довести, що він кривдник. Такі випадки повинні висвітлюватися – навіть якщо вони нам неприємні, навіть якщо це небезпечно. Що більше людей навколо знатиме, що відбувається у родинах, як із цим боротися, і що не можна про це мовчати, то швидше ми з цим упораємося. Нашому правосуддю і нашому суспільству до цього ще йти і йти. Тому потрібна наша з вами робота — не просто допомогти жінкам, а підсвітити це, аби люди розуміли, що це ненормально, що має бути нульова толерантність до насильства».

1 житло на 10 тисяч населення

За інформацією Міністерства соціальної політики, щороку від насильства в Україні потерпає понад 150 тисяч жінок. За даними Національної поліції, 2021 року кількість звернень щодо домашнього насильства зросла на 56%. Якщо за 2020 рік було зареєстровано 209 тисяч звернень, то минулоріч їх було 326 тисяч. 

Тим часом Україна досі не ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Це основний договір у галузі прав людини, який встановлює універсальні правові стандарти й гарантує право жінок та дівчат бути захищеними від насильства. З-поміж іншого, Стамбульська конвенція вимагає також таке: 1 житло (для жінки та її дітей) на 10 тисяч населення. Тобто в Києві має бути 288 притулків, у Львові – 72, у Сєвєродонєцьку – 11. До таких притулків має бути цілодобовий доступ та гарантування безпеки постраждалим.

Читайте також: Свій сухар краще чужих пирогів? Великий розбір ситуації довкола ратифікації Стамбульської конвенції в Україні

Про статистику випадків насильства як фізичного, так і психологічного, які досі замовчуються, можна лише здогадуватися. Більшість із них починаються зі слів любові. Ця історія триває, і все більше нагадує бездонну кролячу нору, закручену у вузол. Хто винен — вирішить слідство. Якою буде розв’язка — значною мірою залежить від критичності та небайдужості суспільства. 

Олена Максименко

Схожі записи

Обережно, мова ворожнечі: як аудиторія може впливати на медіа

Юлія Гуш

Парад на підборах: Міноборони розкритикували за сексизм

Допомогти собі та іншим мамам: як переселенка з Донбасу створює нові можливості для жінок на Закарпатті

Ірина Федоляк