П’ять мільйонів примірників – такий наклад і сьогодні нелегко видати. А знаменитій галицькій кулінарці Дарії Цвєк це вдалося. Її «Солодке печиво» витримало дев’ять перевидань за радянських часів. У 2013 році книжку опублікувало «Видавництво Старого Лева».
Серед книжок, між якими минуло моє дитинство, була й затишна «До святкового столу» Дарії Цвєк. Зі світлою облямівкою й помаранчевим квадратом посередині, у якому – сервірований стіл із букетом на вишиваній скатерці. Справила на мене неабияке враження.
Згодом, читаючи у школі «Солодку Дарусю» Марії Матіос, я збагнула таємницю цього прізвища. У нас на Бойківщині цвях називається цьвок, на Гуцульщині ж він цвєк – лінгвістичне коло замкнулося. Ще цікавіше, що «солодкою Даркою» звали саму кулінарку. І це теж маленька іронія культури.
Молоді літа
Народилася Дарія Маркевич на Тернопільщині 1909 року. Мала добре виховання: її батько Яків працював у Варшаві в Міністерстві скарбу й був добрим танцюристом та «вродженим інтелігентом». Мати Юлія добре готувала, очолювала Союз українок у селі Цуцилів на нинішній Надвірнянщині. У родині ще була сестра Мирослава і брат, який помер маленьким.
Буваючи з батьком на світських прийомах, Дарія вчилася етикету: застільні традиції в той час були святою справою. Від мами з бабою перейняла науку куховаріння. А ще – активну позицію, прагнення освіти, вміння «зберегти обличчя» в найгірших обставинах.
Ось що вона розповіла у спогадах, записаних франківським художником Ігорем Роп’яником:
«Була війна російсько-австрійська. По тій місцевості, де жили мої батьки, ішов фронт (селище Гримайлів Гусятинського р-ну на Тернопільщині). Люди від куль ховалися по пивницях і за стінами мурованих домів. Школи були закриті. Моя мама відшукувала кусочки чистого паперу, рисувала на ньому лінійки і вчила мене писати букви. Фронт посунувся далеко від нашої місцевості, тоді відкрили школу, появилися зошити, олівці і букварі. Мене, як вже знаючої букви, оприділили відразу до другого класу, де вже писали пером і чорнилом…».
Дарія була пластункою 13-го куреня імені Орисі Завісної в Коломиї. Закінчивши гімназію, вступила на педагогічний семінар Українського педагогічного товариства тут же, у Коломиї. Дуже любила біологію. Тож вивчилася на вчительку біології й почала викладати у школі піді Львовом.
Крім любові до біології, як згадували подруги, Дарія була флейтисткою в семінарському оркестрі. А ще грала на скрипці – на прохання батька.
У Львові на вечорницях познайомилася з гімназійним учителем німецької мови Левком Цвєком. Той хоч був із багатодітної бідної родини, та вивчився в університеті у Відні. У 22 роки Дарія вийшла за нього заміж у Варшаві.
Після весілля Цвєки подалися вчителювати до Чорткова на Тернопільщині, пізніше в село Солоне. Згодом опинилися в Івано-Франківську.
«Дарцю, пиши книжку», або Сила сестринства
Кулінарну кар’єру Дарії допомогла розпочати подруга. Не батько, не чоловік, а жінка поряд – відома письменниця Ірина Вільде (справжнє ім’я – Дарина Макогон).
Якось прийшла Дарія до Дарини з черговим тортом. А та заохотила подругу зробити книжку рецептів: «Дарцю, пиши книжку!» Вільде не вперше так говорила і зрештою домоглася свого. Кажуть, що буквально привела авторку за руку до директора видавництва.
1960 року у львівському видавництві «Каменяр» вийшла перша книжка «Солодке печиво». І відразу стала бестселером.
Сестринство, дружба з жінками були дуже важливі в житті письменниці. Дарія Цвєк пережила Ірину Вільде на двадцять років. Її інша подруга Марина Турчин згодом розповідала в інтерв’ю про двадцятирічну дружбу з Дарією.
Дарія Цвєк перетворила традиційно патріархальну сферу на простір жіночого розвитку
Складно описати, які емоції викликали сторінки у книжці Цвєк. Запам’яталися накинуті олівцем канапки з паюсною ікрою, трикутничком лимона і масляними квітами. А ще малинова зупа й качка на пікніку, яку треба було цілу в пір’ї обмастити глиною й запекти. Це були цікаві вправи для дитячої фантазії. А за простотою рецептів ховалася вишуканість смаку й форми.
Переписи Дарії Цвєк походять із традиційної української кухні. Кулінарка прагнула зберегти національну гастрономічну культуру. Передавала рецепти від мами, бабусі, тети Мирослави. Сама з четвертого класу записувала все в зошит. А ще збирала рецепти і традиції по гуцульських селах.
У її книжках – пампушки з рожею (варення з троянд – ред.), численні канапки, оселедці з грибами, маківники й медівники, холодець і печені зайці, домашня локшина та кулеб’яка… Втім, поряд із ними вписуються апельсинове суфле й вишневий крюшон, морозиво з вином, шоколадні кекси та індичка з родзинками. Авторка не цуралася нетутешніх продуктів і не боялася нового.
Читайте також: Як кулінарний блог заволік мене в море мізогінії й дезінформації
Чимало рецептів по-святковому розкішні, дорогі: для них треба десятки яєць, кілограмові порції морозива, масла, літри найжирніших вершків, рідкісні види ікри та м’яса. Це – спогад про ту аристократичну українську кухню, яку марно намагалася затулити радянська гастрономія.
Звісно, десь не обходилося без радянського нальоту. Так я вивчила слово «зорини» замість «хрестини». Серед святкових меню читаємо на «Перше травня» і на «Жовтневі свята».
А ще книжки Дарії Цвєк – це не лише рецепти, а й поради, настанови і правила етикету. У якомусь сенсі авторка перетворила традиційно патріархальну сферу на простір жіночого розвитку й агентності. Максимально, як це було можливо в тих обставинах.
Дарія Цвєк опублікувала з десяток книжок. Найпопулярніша — «Солодке печиво». А також збірки рецептів для дітей, буденних і святкових страв, швидких рецептів на «неждані гості» тощо. Усі вони стали бестселерами.
«Солодка пані»
Таким ім’ям нагородили Дарію Цвєк вдячні читачки й читачі. Сама ж вона жартувала, що вміє спекти щось смачне навіть із попелу.
Дарія Цвєк – приклад діяльної української жінки. Була жвавою, скромною, дуже любила молодь. Після Другої світової радянська влада виселила родину з помешкання на вулиці Грушевського. Дарія почала працювати кухаркою в лікарні. Пекла торти і здавала їх у крамниці.
Згодом місцева партійна еліта помітила талант. Тож Цвєк почала готувати обіди для радянських можновладців і вчила їхніх дружин правил етикету. Пізніше вела курси кулінарної майстерності в Івано-Франківському медінституті.
Цвєк мала талант до дизайну в різних формах. Ті особливі фотографічні композиції в її книжках – з декорованими стравами, підібраним посудом, квітами, прикрасами – авторства самої кулінарки. Ілюструвала праці не лише світлинами, а й малюнками.
Свого часу здобула першу премію за композицію з квітів і каміння. На престижній ВДНГ (виставка досягнень народного господарства – ред.) у Москві. Перемагала там і в інші роки як ландшафтна дизайнерка. За спогадами, всі захоплювалися її облаштованим квітником і двором.
Дарія Цвєк пропрацювала вчителькою біології 35 років. Грала в театрі. Входила в Союз українок у тодішньому Станиславові (нинішньому Івано-Франківську).
Вела кулінарну рубрику на радіо. Тоді це була дуже престижна справа. Багато дописувала в газети.
Останні роки
Уже в новому тисячолітті вийшла збірка рецептів та порад Дарії Цвєк «Малятам і батькам». Нею опікувалося львівське «Видавництво Старого Лева». Видання визнали «Книгою року-2002».
Пишуть, що з цієї книжки почався видавничий успіх ВСЛ. Головна редакторка видавництва Мар’яна Савка ще встигла попрацювати над текстом спільно з авторкою.
Дарія Цвєк готувала до публікації «Енциклопедію галицької кухні». Вважала цю працю найважливішою у своєму житті. Спершу працювала над нею з донькою Христиною, але та померла. Далі з енциклопедією авторці допомагала подруга Марія Тучин. Разом робили вирізки з газет, набирали на друкарській машинці, компонували ті рецепти. На жаль, завершити цю працю Дарія Цвєк не встигла. Легендарна кулінарка померла 2004 року.
Через шість років в Івано-Франківську перейменували вулицю Голуба, де вона мешкала з сім’єю.
На кількох сайтах Дарію Цвєк меншовартісно називають «українським Джеймі Олівером». Дивує, що людям досі треба якась прокладка, аби раптом не возвеличити «всує» українську майстриню. Насправді ж ім’я галицької кулінарки ще за її життя стало брендом.
Христина Семерин,
