Повага
Колонки

Чим я можу тобі допомогти?

Не один рік поспіль я працювала медійницею у проєктах, присвячених акції «16 днів проти гендерного насильства». З року в рік ми з командою створювали буклети, проводили інформаційні й мистецькі акції, популяризували ідею необхідності центру для постраждалих від домашнього насильства жінок, проводили пресконференції, співпрацювали з медіа, створювали відео- та фотопроєкти – всього вже й не пригадати. Часом здавалося, що ми робимо недостатньо для вирішення проблеми. Але я завжди казала, що якщо наші акції допоможуть хоч одній людині – ця робота мине не дарма.

Я любила цей проект – із максимальною самовіддачею писала тексти, вигадувала сценарії, знімалася для соціальних фотовиставок і відеороликів, зацікавлювала журналістів у висвітленні теми… Я серед ночі могла назвати всі види домашнього насильства: фізичне, психологічне, економічне… Бо насильство – це не тільки про «б’є значить любить». От скажімо, будучи дуже в темі, я тільки недавно дізналася про таку форму психічного насильства як неглект. Іншими словами це – бездіяльність, коли людина не може про себе подбати сама. Після операції. Будучи малою дитиною. Щойно народивши дитину сама. Ти не отримуєш допомоги й турботи, коли її потребуєш, а отже потерпаєш від неглекту.

Відсутність домашнього насильства – це про відсутність контролю над вашим життям із боку іншої людини. Треба замислитися про це, коли будучи дорослою людиною, вам доводиться питати в когось дозволу на те, що вам робити зі своїм життям. Коли вам хтось щось забороняє. Хтось щось забирає. Позбавляє. Змушує.

Насильство – це коли хтось намагається отримати владу над вами, зловживає нею, застосовує силу – і не обов’язково фізичну. Йдеться не тільки про чоловіків стосовно жінок. А й жінок щодо чоловіків. Батьків щодо дітей. Дітей щодо батьків. Начальників щодо підлеглих. Але насильство щодо жінок особливе тим, що стереотипно жінку називають слабкою статтю, з цієї причини і застосовуючи до неї свою силу.

Іноді треба набратися сміливості й сказати: «Мені потрібна допомога»

Я поширювала інформацію про всі ці речі. І заперечувала. Заперечувала сама собі, що насильство стосується і мене. Що я теж можу від нього потерпати. Часом розпізнати потерпілу в комусь легше, ніж у собі.

Одної жахливої ночі я написала в дівчачий чат про те, що мені потрібна підтримка і адвокат. І отримала підтримку. На кожному етапі. Знаючись на темі, я мозком розуміла, що таке співзалежність і чому важко піти з аб’юзивних стосунків. Але при цьому ридала в слухавку подрузі і казала, що хочу повернутись до звичного життя – саме того, в якому була невільною і нещасною.

За останній рік найчастіше я чула питання «Чим я можу тобі допомогти?». І отримувала допомогу. І словом, і ділом. І я б не впоралася без цієї допомоги і підтримки.

Просте питання «Чим я можу допомогти?» і власне готовність допомогти може врятувати комусь життя. Іноді треба набратися сміливості й сказати: «Мені потрібна допомога». Зараз, коли я цілком щаслива, я думаю тільки про те, що без підтримки близьких і далеких людей я б так і не зробила крок до виходу з аб’юзу. І так і залишилася б нещасною на все життя.

Проявляючи мінімальну емпатію до людей, які поруч, ми можемо змінити ситуацію. Для цього не обов’язково потрібна ратифікація Стамбульської конвенції (хоча і вона теж важлива), багато грошей чи часу. Іноді достатньо протягнути буклет із інформацією чи руку допомоги тим, хто в біді. А люди, які перебувають у будь-яких стосунках із аб’юзером – у біді. І навіть якщо ми допоможемо хоча б одній людині – це не дарма. Я точно знаю…

25 листопада — День боротьби з насильством щодо жінок 

У 1999 році Генеральна асамблея ООН оголосила 25 листопада Всесвітнім днем боротьби з насильством щодо жінок. Цього дня в 1960 році в Домініканській Республіці було вбили трьох сестер Мірабаль, котрі чинили опір режиму диктатора Рафаеля Трухільо та боролись за захист прав жінок.

Одного вечора на сестер Мірабаль чекала засідка, яку організувала служба військової розвідки. Сестер та їхнього водія витягли з машини і палицями забили насмерть, а тіла скинули в урвище. Цим своїм вчинком Трухільйо запустив механізм народного гніву. Через шість місяців після вбивства молодих жінок диктатор попрощався не лише із владою, а й з життям. А сестри Мірабаль — Патрія, Мінерва та Марія-Тереза — стали народними героїнями.

Юлія Фомічова

Схожі записи

Ти на роботу йдеш чи заміж?

Так закриваються лещата

Олександра Горчинська

Чим рух за права людини корисний для сучасної Церкви?