Повага
Image default
Статтi

Чому мисткині досі зазнають переслідувань через жіночі теми у творчості?

2020 року майже сотня мисткинь у світі зазнала дискримінації й переслідування через роботу з жіночими та феміністичними темами. Це п’ята частина зареєстрованих випадків цензури мистецтва. Утім, незафіксованих ситуацій може бути більше. 2021 року утиски жінок через їхню творчість продовжуються.

Міжнародна організація Freemuse щороку публікує звіт про стан мистецької свободи у світі. У ньому документують та аналізують статистику випадків цензури й насильства щодо людей через їхню творчість. За найновішими даними, 2020 року вбито 17, ув’язнено 82 та затримано 133 чоловіків і жінок. Важливо, що мисткинь переслідували не лише через «універсальні» причини (політична, церковна, інституційна, ідеологічна цензура), а й через роботу з жіночими темами в мистецтві.

Жінки й цензура чи цензура жінок?

Для обговорення цієї теми важливий контекст. Історія людства свідчить, що обмеження нерідко мають гендерний, навіть антижіночий вимір. У широкому розумінні цензура посягає на жіноче тіло (хіджаб і нікаб в ісламі, табу на топлес тощо), значимість жінок у мові (опір фемінітивам і гендерночутливій/нетральній мові, обзивання «жіночками» ведучих ТСН у недавньому маніфесті каналу «1+1»), жінок у творчості (чоловічі псевдоніми Жорж Занд і Марка Вовчка у ХІХ столітті чи неможливість жінок із дітьми долучатися до багатьох мистецьких резиденцій сьогодні, про яку недавно говорила письменниця Катерина Бабкіна), жіночі теми в мистецтві (від публічної зневаги «жіночої літератури» до згаданих Freemuse переслідувань) тощо. 

Усе більшу роль у цензуруванні мистецтва відіграють інтернет-платформи: Facebook, Instagram, TikTok. Переважно йдеться про зображення жіночого тіла. Для недавнього дослідження я нарахувала купу світових скандалів із блокуванням мистецтва в соцмережах. Про деякі ви точно чули: наприклад, 2011 року Facebook видалив пост із картиною «Походження світу» Ґустава Курбе. Автор допису, француз Фредерік Дюран-Байсас подав на соцмережу до суду. Недавно він виграв апеляцію в Паризькому суді. Очікують, що справа стане прецедентом у боротьбі зі свавільною цензурою мистецтва в Інтернеті.

Становище жінок у мистецтві за минулі роки

Минулі п’ять років прикметні скандалами через викриття сексуального насильства й нерівності в культурній сфері. Мережею прокотилися резонансні акції, зокрема українська #ЯНеБоюсьСказати (з 2016) і міжнародна #metoo (з 2017). Почалися розслідування у справах Гарві Вайнтштейна й низки публічних діячів. Тенденції попередніх років впливають на становище сьогодні.

2019 року в Польщі відбулися «бананові протести» проти вилучення з Національної галереї роботи художниці-феміністки Наталії Лях-Ляхович. «Споживче мистецтво» (1973) – це фотографії жінки, яка їсть банан.

«Споживче мистецтво» (1973), фото: vogue.pl

У 2020 році акторка Оксана Черкашина ініціювала обговорення насильства в українському театрі (ось тут я про це писала ширше). Про гендерну нерівність у культурних і креативних індустріях ідеться в дослідженнях Британської Ради (2018) і в моєму дослідженні для Українського культурного фонду (2019–2020). Не лише насильство та сексизм, а й нерівний доступ до ресурсів, брак інфраструктури для людей зі дітьми, «скляна стеля», прірва між зарплатами розділяють жінок і чоловіків. Підйом правого популізму у світі з 2017 року та пандемія коронавірусу погіршили становище всіх жінок і мисткинь зокрема. 

Де й через що мисткині зазнали цензури та насильства 2020 року?

За даними цьогорічного звіту Freemuse, у 2020 році зареєстровано 93 випадки порушення свободи мисткинь і нападів на їхні твори на жіночі чи феміністичні теми. Із 225 задокументованих випадків цензури кіно 16% пов’язані з забороною фільмів на жіночі й феміністські теми. Щонайменше 25 жінок були арештовані й ув’язнені. Гадаю, що ці цифри суттєво применшені, враховуючи брак інформації з закритих і небезпечних країн на зразок Ірану, Північної Кореї та інших. У неблагополучних країнах жінкам у принципі небезпечно жити – не те, що творити. До прикладу, в Ірані та Судані мисткині не можуть самостійно працювати перед змішаною публікою. Заборона стосується соло співу, балету, танців тощо. У Латинській Америці жінки потерпають через висловлювання на теми абортів і гендерно обумовленого насильства. 

У січні 2020 року в Мексиці застрелили 25-річну мисткиню й феміністку Ізабель Кабанільяс де ла Торре. Через творчість вона протестувала проти вбивств жінок і гендерно зумовленого насильства. Злочин досі не розслідували.

Протестувальниці вимагають знайти і покарати вбивць художниці Ізабель Кабанільяс де ла Торре, фото Pablo Monsalve

У серпні в Афганістані троє чоловіків розстріляли Сабу Сагар, актрису й одну з перших афганських режисерок. У своїх фільмах Саба виступає за права жінок і бореться проти корупції у країні. На щастя, жінку врятували.

У лютому цього ж року учасник групи «Патріоти Перу» атакував інсталяцію «Virgencita abortera» у столиці Перу Лімі. Її авторка – візуальна художниця Роміна Чулс. Напад стався за пару годин до закриття. Вандал зняв своє вторгнення на відео та прокоментував, що робота порушує «свободу віросповідання й добру мораль».

Інсталяція складалася з традиційної керамічної фігури Діви Марії з авторськими елементами: в’язаними смужками, спицями, гілкою садової рути. Ними художниця висловилася про становище жінок, які змушені миритися з небажаною вагітністю. Аборти в Перу, країні з сильними позиціями католицької церкви, заборонені. 

У серпні в столиці Судану Хартумі група місцевих чоловіків напала на аматорську театральну групу. А все через те, що в ній спільно займалися жінки та чоловіки. У результаті двох судових процесів людей ув’язнили на дві місяці й оштрафували. У вересні в Бразилії атакували Сіду Педрозу, поетку й феміністку, під час презентації її електронної книжки. Авторка збирала кошти на притулок для постраждалих від насильства жінок. Причетні до нападу 20 хакерів представилися прихильниками президента Бразилії, відомого мізогінною політикою. 

У 40% випадків зареєстрованої 2020 року цензури підставою було звинувачення в «непристойності». Його використовують органи влади, правоохоронна система, церква, інші інституції, телебачення й решта ЗМІ, а також соціальні мережі.

До прикладу, автори звіту згадують французький фільм «Cuties» («Гарнюні») від Netflix. Стрічку про ісламських дівчаток звинуватили в сексуалізації неповнолітніх. Тож прокат наткнувся на обмеження в різних країнах (Бразилії, Єгипті, штаті Техас, Туреччині). Натомість у компанії зазначають, що фільм навпаки є соціальним коментарем проти сексуалізації дітей.

Фільм «Cuties» («Гарнюні») від Netflix

Отже, головні теми, над якими працювали мисткині та які зазнали цензури в 2020 році, такі: феміцид, сексуальне насильство над жінками, аборти й антиабортне законодавство, поліцейське насильство. Окремі випадки стосуються консервативних середовищ і заборон для жінок працювати разом та нарівні з чоловіками, у змішаних групах і перед змішаною публікою. Крім того, мисткинь звинувачували в «непристойності». Це звинувачення залишається поширеною підставою для цензури мистецтва в усьому світі.

Наступ на жінок і жіноче мистецтво 2021 року

Аналітика за цей рік від Freemuse чи інших організацій відсутня. Так само немає специфічного дослідження обмежень жінок в українському мистецтві. Тож я спираюся на медійні публікації, згадки й дискусії в соціальних мережах. Як видно з них, цензура й насильство найбільше торкнулися жінок у сфері кіно, а також вуличного мистецтва, графіки та музики.  

У січні 2021 продовжився суд у справі єгипетської акторки Ранії Юсеф за звинуваченням у «зневазі до релігії» та «публічній непристойності». Причина переслідування – інтерв’ю, у якому жінка критикувала хіджаб і сказала, що має «гарну дупу». 

У Палестині затримали діджейку Саму Абдулхаді за осквернення «святих місць» і нехтування антиковідними правилами. Вона зіграла на заході у «гробниці Мойсея». Самі загрожувало два роки ув’язнення. В Ізраїлі тим часом арештували директорку Жіночого центру Іхлас Саяд і фешн-дизайнерку Маналь Абу Сбайтан через мистецькі інтервенції на тему палестинської культурної спадщини й ідентичності.

У березні в Ірландії зруйнували мурал феміністської вуличної художниці Ві Нулез.

На блакитно-жовтому тлі було зображено яскраво-рожеву персонажку фентезі з візуальними проявами менструації та слідами крові. Напис закликав забезпечити жінкам безкоштовні засоби гігієни під час менструацій. В інтерв’ю Нулез сказала, що не знає імен вандалів. 

У Польщі Міністерство культури й культурної спадщини скасувало проведення онлайн-фестивалю кіно «Herstorie for Women’s Day» («Їїсторія до Дня жінок»).

Причиною нібито стали два фільми: «The Vibrant Village» («Жваве село») про угорську фабрику секс-іграшок і «You Are Overreacting» («Ти занадто переймаєшся») – короткометражна анімація про насильство над жінками. Перед тим через відмову скасувати перегляд цих стрічок відсторонили фестивального директора Даріуша Вєромєйчика.  

У квітні Китай заборонив медіа повідомляти новини про перемогу режисерки Хлої Чжао на церемонії «Оскар». Інформацію про неї видаляли з соцмереж і пошуковиків. Імовірна причина – давнє інтерв’ю мисткині, у якому вона звинуватила китайську владу в суцільній брехні. 

У Туреччині з виставки «Melekleri Öldürmeyin» («Не вбивайте янголів») невідомі вкрали 93 зі 104 творів мистецтва.

Експозиція до Міжнародного жіночого дня була присвячена постраждалим від насильства жінкам.

Після приходу талібів до влади в Афганістані змушена переховуватися феміністська вулична художниця Шамсія Хассані. На її недавніх малюнках зображені яскраві жінки, яким погрожують бойовики в чорному. 

У Росії цього року кілька разів затримували й ув’язнювали учасниць феміністичної групи Pussy Riot. Зокрема й превентивно, перед святкуванням Дня пабєди. У лютому ультраправа група «Мужское государство» («Чоловіча держава») опублікувала в соцмережах персональні дані російської феміністської мисткині Дар’ї Сєрєнко та її рідних. Організацію звинувачують у расизмі, мізогінії і правому радикалізмі. 

У серпні в Ємені викрали й незаконно ув’язнили акторку та модель Ентезар Аль-Хаммаді. Влада вимагала від неї здати «тест на незайманість», але та відмовилася. Тоді жінку змусили наосліп підписати якийсь папір і запропонували звільнення в обмін на провокацію з «сексом, наркотиками й алкоголем» проти інших арештованих. Підстава суду – «акт непристойності» і «наркотична залежність». Адвокату повідомили, що Аль-Хаммаді нібито перебувала в автомобілі з людиною, яку підозрюють у торгівлі наркотиками.

Випадки обмежень для українських мисткинь у 2021 році

В Україні цензура заборонена Конституцією й низкою законів. Проте вона дуже навіть є. Можна пригадати ситуації з мистецької сфери минулих років. Так, 2018 року керівництво Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова самовільно демонтувало виставку «Виховні акти» і звільнило кураторку. Підставою цих дій послужила «невідповідність тематики педагогічному вишу» та нібито погрози, які надійшли адміністрації. Виставка розглядала тему насильства й цензури, зокрема низової цензури з боку ультраправих організацій.

Цього ж року зазнала переслідування художниця Дана Рвана. У символічному тризубцеві на її феміністичному мітинговому плакаті вгледіли наругу над гербом.

Насправді проблем із рівністю в культурних і креативних індустріях вистачає. Однак вони не завжди помітні, особливо в ситуації браку досліджень і нездорових тенденцій у середовищах. Влітку 2021-го у домаганнях звинуватили відомого українського актора й викладача кінотеатрального вишу. Ситуація продовжила минулорічну дискусію про насильство в культурі і креативних індустріях України. Чимало відомих акторок і режисерок висловлювалися в соцмережах, що чули схожі історії під час свого навчання.

У вересні режисерка Надія Парфан писала в Facebook про те, що Держкіно не підтримує жіночих фільмів на жіночі теми. Її проєкт фільму про видатну українку підтримали на різних пітчингах, але не члени державної комісії. Комісії, у якій не було жодної жінки – лише чоловіки 50+. Парфан звернула увагу на те, що жіночий погляд і жіночі персонажки з’являються в артгаузі, авторському, дебютному – тобто малобюджетному кіно. Великими бюджетами досі «рулять» «дорослі дядьки». Тобто жіночі теми, фільми режисерок і фільми про жінок зазнають цензури грошима, видимістю, доступом до благ. 

Отже, у світі розповсюджені обмеження мисткинь через їх ідентичність, жіночі й феміністичні теми у творчості. На мій погляд, ця проблема недооцінена у дослідницькій перспективі. Цензура – це не тільки знищення, викрадення й заборона творів, а й погрози, публікація особистих даних, насильство, незаконні арешти, ув’язнення й убивства. Участь у ній беруть уряди і структури влади, неурядові й релігійні організації, інституції, окремі персони, консервативні групи, Інтернет-платформи тощо. Правоохоронні органи нерідко ігнорують напади на мисткинь, тож злочини залишаються непокараними. Усе це вимагає послідовної протидії в політичній, правовій, медійній, культурній, освітній і громадській площинах.

Христина Семерин

Схожі записи

Емма Андієвська: я сама зроблю собі Україну

«Да, у меня «эти дни» — дни борьбы с диктатурой»: интервью про феминизм, протесты и жизнь в Беларуси

За 75 років проблеми жінок у війську не змінилися ‒ Марта Гавришко