Повага
  • Головна
  • Колонки
  • «Батько має право»: що ховається за брендом захисту прав чоловіків?
Колонки

«Батько має право»: що ховається за брендом захисту прав чоловіків?

Свіжа публікація на Ліга.net про те, як активісти ініціативи «Батько має право» викрадають дітей, користуючись недосконалістю українського законодавства, викликала обурення частини читачів, які вважають цю спільноту причетною до захисту прав людини. На жаль, не всім одразу очевидно, що не так із цим рухом, тож я вирішив детальніше пояснити, чому активісти «Батько має право» — це аж ніяк не про права людини.

«Батько має право» — це аналог російської спільноти «Мужское государство»

Почати треба з того, що як расистські заклики до насильства не є виявом свободи слова, так і викрадення дітей у матерів, які організовують активісти цієї організації, не є захистом прав батька на виховання дитини. І жодного виправдання цієї поведінки не може бути в принципі. Люди, які не бачать в цьому проблеми, мають дуже серйозні проблеми з моральним компасом і розумінням припустимого та неприпустимого.

«Батько має право» — це аналог російської спільноти «Мужское государство», що маскується під правозахисну організацію, маніпулюючи суспільною думкою. Для цього вони використовують теоретично красиву тезу: «Чоловіки мають рівні права на виховання дітей, і не можна відбирати в них право бачитися зі своїми дітьми». І це нібито звучить правильно та прогресивно і ніби лягає навіть у логіку боротьби за гендерну рівність і права людини.

Проблема полягає в тому, що насправді представники цієї спільноти мають уявлення, дуже далекі від прав людини.

Прихильники «Батько має право» — це, очевидно, чоловіки, які мають дітей, і з якими розлучилися їхні жінки. Ми зараз говоримо не про теоретичну ситуацію, а про сувору українську реальність. По-перше, якщо ми вийдемо за межі бульбашки громадського активізму, то побачимо, що для жінки це досить важко піти на розлучення, особливо коли в пари є спільні діти. Жінки в цій ситуації переважно перебувають у фінансово та соціально вразливому стані. Цю ситуацію посилює той факт, що жінок в Україні з самого дитинства навчають підпорядковувати свої інтереси інтересам родини.

І якщо вже жінка з дітьми наважується на розлучення, то на це зазвичай є дуже серйозні причини. І дуже часто це претензія до чоловіка. Навіть не як до чоловіка, а саме як до батька. Згідно зі статистикою, перші дві причини розлучень — алкоголізм та фінансові труднощі. І тільки після цього йдуть подружні зради (тобто стосунки чоловіка й жінки, а не батьків дитини).

Далі виникає питання піклування над дітьми. Попри усталений стереотип, що суди порушують права чоловіків на опіку над дитиною, це не так. У 85% випадків, якщо батько подавав позов до суду з вимогою визнати місцем проживання дитини з ним, суд ставав на сторону такого батька.

Більшість опіки присуджують жінкам виключно тому, що чоловіки не бажають займатися їхніми спільними дітьми. Тобто навіть у правовій площині, чоловік який хоче брати участь в опіці над дитиною, має для того всі необхідні можливості.

Більше того, матері переважно готові до цього. Давайте будемо об’єктивними. Виховання дитини — це неймовірно важка робота. Уявіть собі, що ви тягнете 50-кілограмовий мішок. І тут інша людина каже: «Давай півдороги тягнути буду я». Звісно, що будь-хто погодиться. Так само і з дітьми. Людина завжди готова зменшити рівень навантаження на себе, розділивши його з партнером. Хай навіть і в неї може бути якась особиста образа на колишнього чоловіка.

Чому ж тоді все одно виникають ситуації, коли матері відмовляють батькам у побаченнях із дитиною?

  • По-перше, неадекватна поведінка батьків (приходять п’яні, під кайфом і т.д)
  • По-друге, не платять аліменти на забезпечення дитини
  • По-третє, не забезпечують потреб дитини (перестають давати ліки, не дотримують встановленої дієти, не слідкують щоб дитина вчилася і т.д)

Окрема категорія, яку треба пояснити детальніше, — це «батьківський егоїзм», коли батько вважає, що оскільки дитина «його», він має право самостійно ухвалювати рішення, що їй робити і як, не узгоджуючи це питання з матір’ю. Типова історія: забрав дитину і «поїхав на тиждень на море» без попередження.

Тобто це блок, де батьки порушують права дитини. Тому матері вимушені обмежувати доступ батька до дитини, турбуючись саме про інтереси дитини. Це нормально, і якби в нас краще працювала ювенальна система, ці горе-татусі йшли б лісом.

Ще одна окрема категорія — це «тато вихідного дня». Мої особисті улюбленці. Це ситуація, коли мати 5 днів на тиждень забезпечує побут дитини, годує її, контролює уроки… А потім на вихідні, як лицар на білому коні, з’являється тато на білому ланосі й везе дитину в кіно, парк розваг чи їсти морозиво.

Виходить ситуація, коли мати бере на себе все навантаження щодо утримання дитини, а тато отримує лише розваги. І коли в якийсь момент мама усвідомлює дисбаланс цієї ситуації, вона починає вимагати від батька розподіляти не лише розваги, а й відповідальність. Яку чоловіки зазвичай не хочуть розподіляти. Бо якби вони хотіли розподіляти відповідальність, то вірогідніше за все, досі були б у цьому шлюбі.

Попри очевидну негідну поведінку таких чоловіків, вони часто отримують підтримку й співчуття. Бо ж чиїсь брати, сини, друзі. Відповідно, в людей спрацьовує ідентифікація «це мій чувак». І вони починають переказувати страшні історії про матерів, які не дають бачитися з власними дітьми.

Хоча в реальності ситуація, коли мати дійсно не дає бачитися з дітьми адекватному батьку, — це настільки мізерна ймовірність в Україні, що навіть знайти таке буде практично неможливо.

Р.S.

Якщо вас раптом цікавить, звідки я це все знаю, то я займався просуванням ювенальною юстиції, тому вивчав всі ці звіти про права дитини і їх порушеннях, міжнародні практики та українське законодавство по темі.

P.P.S.

І якщо що, я дуже вітаю тих чоловіків, які попри загалом недосконалу українську суспільну норму щодо батьківства, змінюють її своїм прикладом і на рівних несуть відповідальність за виховання своїх дітей. Вони великі молодці. І я дуже сподіваюся, що нам зрештою вдасться вийти на формат Швеції, де татусі включені у процес виховання дітей так само, як і мами.

Олександр Равчев,

пост у Фейсбуку  публікується з дозволу автора

Схожі записи

Хлопчики чекають на подарунки або Як боротися з батьківським чатом

Микола Ябченко

Навіщо потрібен фемінізм?

Обережно, сексизм. Чому особисте життя Світоліної не стосується її поразок або перемог