Повага
Image default
  • Головна
  • Статтi
  • Антигендерні фейки: звідки беруться і як їм давати раду?
Статтi

Антигендерні фейки: звідки беруться і як їм давати раду?

Фейки про гендер не є чимось новим та унікальним. Їхня «тематика» відрізняється, але структура будь-якого фейку типова. Спробуємо розглянути, звідки в них «ноги ростуть», і пояснити, чому важливо їх розпізнавати, розвінчувати, але в жодному разі не поширювати. 

Анатомія фейку

Ми живемо в потоках дезінформації й конспірології, що ллються звідусіль у соціальних мережах, медіа, із публічних і приватних висловлювань людей, яким довіряємо. Зі слів Наталки Гуменюк, Фейсбук – це місце поширення пліток. Він «говорить, як твоя сусідка» – і тим підкуповує. 

Плітки важливі й на біологічному рівні. Принаймні історик Ювал Ной Харарі вважає, що пліткування дало змогу homo sapiens перемогти інші види на еволюційній драбині. Відповідно, люди люблять плітки, схильні вірити в теорії змови й готові ділитися негативним контентом. Все це має психологічні й біологічні підстави, але грає нам не на користь в епоху соціальних медій. 

У соцмережах із мільйонною авдиторією плітки створюють небезпеку і шкоду не на віртуальному, але на реальних рівнях: соціальному, безпековому, політичному. Фейкова новина або твердження – це не просто побрехенька в церкві чи в магазині, а інформаційна зброя. Їм страшенно важко протидіяти через їхню гібридність і специфіку та через психологічну схильність людей вірити в негатив, яку ілюструє вища статистика негативних реакцій у мережі.

Крім того, алгоритми кожної з популярних соцмереж химерні й невідомі, а їхні повні дані недоступні. Як показав недавно кейс Facebook Papers, часом сам колектив корпорації не здогадується про певні механізми аналізу, сортування й показу контенту. 

Читайте також: Атака на цінності. Гендерна проблематика, дезінформація і роль Росії у цих процесах

Накладаються й обставини кризи. Пандемія коронавірусу ще дужче викривила культуру споживання інформації. Наприклад, за минулий «ковідний» рік регіональні медіа в Україні єдині збільшили свою авдиторію та здобули першість за рівнем довіри до них. 48% опитаних довіряли регіональним ЗМІ, за даними USAID-Internews. Вражають інші цифри: більше 80% людей знали про дезінформацію в медіа з теми коронавірусу.

Втім, понад третина цих людей продовжувала ділитися цими фейками в соцмережах. За моїм дослідженням, в одній лише Рівненській області за рік притягли до відповідальності кількох людей через поширення брехні на особистих акаунтах у фейсбуці. Утім, реальні масштаби колосальні.

Через їхню специфіку фейкам украй складно протидіяти. Є засторога, що боротьба з фейком перетворюється на його повторення й відтак закріплення в суспільному дискурсі. Тобто протидіючи фейкам, ми їх парадоксально утверджуємо.

Тому експертки рекомендують обирати інші стратегії: формувати довіру до медіа, правильно інформувати й пояснювати, працюючи на свою цільову авдиторію, посилювати контроль соцмереж, розвивати загальну обізнаність суспільства, впроваджувати в освіту на всіх рівнях компоненти інфомедійної грамотності, як то робиться в Фінляндії, що підтримує в Україні національний проєкт із медіаграмотності «Фільтр», зокрема, й гендерної просвіти тощо. Тобто існує багато рішень, але вони складні та потребують часу, зусиль і ресурсів. 

Звідки беруться фейки про гендер? 

Згідно з дослідженнями, ноги більшості популярних фейків і дезінформації про гендер ростуть із російського медіапростору та кремлівських медіа-«помийниць». Щоправда, в російському контексті, як стверджують експертки, передусім ідеться про наративи – однобокі інтерпретації правди. Так би мовити, розказані «на реальних подіях», але з домішкою до 20% маніпуляцій, брехні, перебільшення, пересмикування, емоційного накручування тощо. 

У цьому разі варто говорити про боротьбу інтерпретацій в інфомедійному просторі. Інструментів для таких «бойових дій» вигадано безліч. Фейкові новини, наративи, маніпуляції, мова ворожнечі, очорнення, заперечення, відволікання уваги, тиск на емоції – ці «знаряддя» перетворюють тематику гендеру в інфомедійному просторі на маніпулятивні інформаційні бомби. Звісно, не лише гендерні, а й інші фейки – це величезний бізнес, а не просто розвага чи справа релігійних або інших упереджень.

Інколи я наводжу дані Глобального індексу дезінформації, за якими за рік 20 тисяч сайтів-«сміттярок» по всьому світі зароблять на рекламі близько 213 мільйонів євро. Негатив, емоції й маніпуляції – на цих китах тримається капітал дезінформаційного ринку. 

Де циркулюють фейки про гендер?

Очевидні канали фейків про гендер – це соціальні мережі, фейкові акаунти, випадкові «лідери думок», сегмент сайтів-помийниць, анонімних телеграм-каналів, сайти й медіа антигендерних рухів, організацій та активістів цього крила, проросійських, консервативних, ультраправих, медіа й сайти релігійних організацій і об’єднань. Вони також з’являються в публічному просторі через заяви, спільні ініціативи, виступи, мітинги й висловлювання публічних діячів і діячок. Частина з них безпосередньо зацікавлена в появі і трансляції фейків, але є й такі канали, які використовують цю інформацію для збільшення відвідуваності (й заробітку на рекламі), привернення уваги до себе тощо. 

Релігійний чинник в антигендерних рухах – один із домінантних. Наприклад, сьогодні Рада церков перешкоджає ратифікації Стамбульської конвенції. Я особисто схильна фокусуватися на ролі й діяльності релігійних організацій і постатей окремо, а не в їх об’єднанні. Це дає більше суб’єктності за принципом name and shame – назви і зганьби, як би я сказала. Вкотре доводиться нагадувати, що церква не має монополії на істину, мораль і духовність. Боротьба проти конвенції – це безвідповідальність, лицемірство й нерозуміння масштабів насильства, якого зазнають жінки в Україні.

Я раніше писала, що з текстів Ради церков звучать дивні, безпідставні, абсурдні тези, наступ на права людини, прагнення будь-що панувати над людиною, а найперше жінкою. Замість підтримки реальних кроків у протидії насильству організація пропонує створити сімейне міністерство, вирішити демографічну кризу (чиїм би то коштом і тілом, цікаво?) та підтримувати «як жертв насильства, так і тих, хто його коїть». Дивує, наскільки церкви готові співпрацювати у справі наступу на права жінок і базові права людини, хоча їхні інші наративи, наприклад, «любові до ближніх», цілком відмінні. 

Читайте також: Нормалізація насильства за допомогою фейків: чому це спрацьовує?

Якщо згадувати імена, то сумними ілюстраціями фейкоробства можуть бути постаті на зразок антивакцинатора Сергія Гули чи релігійного лідера Руслана Кухарчука, який уперто називається «журналістом». Поширюють неправдиву інформацію з тем гендеру релігійні публічні діячі й голови церков: «Московського патріархату», протестантських деномінацій (як-от, Олександр Турчинов), ПЦУ (митрополит Епіфаній) тощо. До прикладу, минулого року митрополит Лука Коваленко з Запоріжжя публічно виступив проти «антисімейних» законів в Україні.

Щоправда, цих законів у житті й не існувало. Вважають, що підставою для таких фантазій могли стати розмови про ратифікацію Стамбульської конвенції. Тим же займаються різні шарії, проросійські та російські інформаційні помийниці на зразок Спутніка і Царьграда, частину яких уже заблокували. До слова, в дослідженні дезінформації в регіональних медіа я зауважувала, як багато антигендерної маячні досі циркулює в медіа церкви «Московського патріархату». Втім, інші домінантні конфесії не дуже пасуть задніх, хоча трохи менше схильні до поширення цілковитого абсурду. 

Популярні фейки про гендер в Україні

На мій погляд, в інфомедійному просторі циркулює мала кількість інформаційних вкидів-«одноденок», а більшість фейків існують у межах певного дезінформаційного наративу або на перетині кількох із них. Колосальну кількість брехні в соцмережах й медіа складно відстежувати та аналізувати. 

«Традиційні сімейні цінності» 

Це знаменитий наратив, дезінформаційну небезпеку якого часто недооцінюють. Всі розуміють під цим щось своє, але, зрештою, на виході опиняється порожня оболонка, шкаралуща від слів. Адже ніякого пункту відліку «традиції» немає. Зате є гігантський шлейф історії в рамках патріархату з усіма його часом жахливим наслідками. Користуючись наративом сімейних цінностей, апологети антигендерних ідеологій наступають на цінності всіх людей. Для багатьох сім’я, родина, материнство й батьківство фундаментально важливі.

Антигендеристи спекулюють на темі сім’ї й безпеки в умовах російсько-української війни, щоб просувати ексклюзивний наратив традиції й родини. Такий, який собі бачить окрема людина чи група. Але це у кращому разі бодріярівський симулякр енного порядку – не реальність. Цих людей та організації не цікавить вирішення проблеми домашнього насильства чи тема деінституціоналізації інтернатів (про це теж трохи писала), тим більше – становище жінок, змушених терпіти насильство. Їм важливий лише фантазм на підтримку свого патріархатного status quo. 

Лінгвістичні фейки

Мені як людині з філологічною освітою сумно-і-весело читати розпачання на теми агресивної гендерної філології. По-перше, про небінарні займенники, які наступають на традиційні цінності. Досліджуючи релігійні дискурси для праці про дезінформацію, з’ясувала, що антигендерні фейки про «легалізацію небінарних займенників» беруться з руськоміровських джерел «московського патріархату». Дивує, що цей фейк активно циркулює у протестантській риториці.

З моїх спостережень, російські дезінформатори користуються західним порядком денним. Специфіка англійської мови передбачає, наприклад, використовувати займенник their у ситуаціях, коли стать людини невідома. Проте, українська мова працює за власними законами. Натомість наші дезінформатори, користуючись російським порядком, тягнуть за вуха не властиві нам питання і проблеми.     

Фемінітиви

Ще одна лінгвістична тема, про яку не можна мовчати. У світі дезінформації фемінітиви загрожують сімейним цінностям, гетеросексуальним чоловікам – усім, чим лише можна. Але цю агресію щодо мови я не можу сприймати всерйоз. Бо фемінітиви властиві українській, як і іншим флективним мовам: тим, що використовують закінчення (або ж флексії) на позначення різних граматичних категорій (рід, множина/однина, час). А ще фемінітивами ми всі активно послуговуємося, коли говоримо про «традиційні жіночі ролі»: нянька, покоївка, офіціантка. Зате там, де йдеться про емансипацію й фемінізм, жінок відразу треба називати професором, директором і президентом.

І ще не втримаюся нагадати, що фемінітиви позначають жінок за професією на противагу маскулінативам, що стосуються чоловіків у професії. Тобто вбогі жарти, які інколи чую – про «стола» і «столиху» – час закопати в могилі низькоінтелектуального гумору. Зрештою, дискусії про «нащо підкреслювати стать?» нагадують діалоги про «какаяразніца». Мій аргумент у таких – якщо стать не має значення, то нехай у мові за обидві статі промовляють жінки. 

Гендерночутлива мова

Крім фемінітивів, в інфомедійному просторі спекулюють на поняттях «гендерночутливої» і «гендерно нейтральної» мови. Грубо кажучи, «ти зробив», «ти зробила», «експерти та експертки» – це мовний вияв поваги й виділення  людей за статтю. Натомість «експертне середовище», «люди», «хтось сказали» – це приклади інструментів для гендерно нейтрального висловлювання. Того, яке не підкреслює стать, але при цьому не виділяє чоловіків як еталон. Ми вільні обирати відповідно до обставин різні способи висловлювання, не втрачаючи поваги одне до одного.

Стамбульська конвенція 

Стамбульська конвенція — одна з центральних тем в антигендерній дезінформації. Про цей аспект детальніше можна послухати в епізоді подкасту «Детокс» на «Громадському радіо». Нижче короткий «реєстр» популярних фейків про конвенцію та лаконічне розвінчання.

  • «Конвенція усуває стать і пропонує безліч гендерів» (чула про різні цифри, наприклад, п’ятдесят). Фейк поширюється через очевидну необізнаність одних та нехитру маніпуляцію других. Згідно з конструктивістським підходом у сучасній гуманітаристиці, ми як спільноти та як окремі люди конструюємо і програмуємо власні ідентичності, реальність, наукові, культурні, соціальні, політичні, гендерні й інші практики. За відомими словами Симони де Бовуар, «жінкою стають», а за Ернестом Ренаном, «нація – це щоденний плебісцит», де діють «уявлені спільноти» Бенедикта Андерсена. Ми обираємо, ким бути і як себе реалізовувати, зокрема й у гендерних аспектах. Хочуть цього антигендерні рухи чи ні. 
  • «Нормалізація педофілії та інцесту». Цей фейк європейська фактчекінгова ініціатива EUvsDisinfo вважає конспірологічною частиною прокремлівської дезінформації. В устах фейкоробів педофілія – один із улюблених фейків, який приписують то Соросу в Румунії, то Вірменії, то ще комусь.
  • «Ювенальна юстиція» – фейк про те, що через конвенцію дітей забиратимуть силоміць із сімей і віддаватимуть на усиновлення гомосексуальним родинам. Це дуже старий фейк, який сповна нациркулювався в дискурсі Московського патріархату за часів його українського розквіту.  

Читайте також: Гендер, ЛГБТ та інші міфи: про що насправді Стамбульська конвенція?

  • «Конвенція дискримінує чоловіків»: насправді визначення домашнього насильства в документі гендерно нейтральне. Статистика Мінсоцполітики показує, що за 2020 рік 86% звернень про домашнє насильство надійшло від жінок. Насильство дорого коштує в усіх сенсах. Ще у 2017 році Фонд ООН у галузі народонаселення нарахував збитків через домашнє насильство в Україні на не менше, ніж 208 мільйонів доларів, лише за офіційною статистикою. Вважають, що кожна третя жінка пережила домашнє насильство, але по допомогу звернулася лише кожна п’ята з них. 
  • «Стамбульську конвенцію нам нав’язує Захід і організації через ґранти». Для розвінчання фейку достатньо нагадати, що Україна – одна з країн-авторок і підписантка конвенції. 
  • «Країни масово виходять зі Стамбульської конвенції». Згадаю свій недавній матеріал про цензуру жінок у мистецтві. Організація Freemuse вважає, що з 2017 року у світі відбувається підйом правого популізму. Відповідно, що ми бачимо у сфері впливу Стамбульської конвенції: денонсувала її лише Туреччина. Добре розуміємо, чому це сталося, – на тлі популістської політики президента Ердогана. Та ж ситуація загравання з консервативними колами суспільства існує нині в Польщі. 

Зрештою, Рада Європи закликає країни використовувати різні, хай і нестандартні способи для збору голосів за ратифікацію конвенції. Наприклад, додати пояснення про гендер, яке так збентежило українських депутатів, що вони провалили голосування 2016 року. Схожий шлях обрала Хорватія, яка схвалила Стамбульську конвенцію з застереженнями. 

  •  «Стамбульська конвенція має негативний вплив, бо збільшує кількість жертв насильства». Тут маємо відверту безсовісну маніпуляцію. Насправді конвенція робить видимими реальні цифри насильства й, захищаючи, спонукає жінок не мовчати про свій трагічний досвід. 

Обмеження свободи слова й совісті

Цей наратив мене особисто обурює, бо він працює далеко не лише в тематиці гендеру. Зараз під час пандемії чую цих «свободолюбивців» у побуті, коли змушена виходити поза інформаційну бульбашку. Цього разу вони борються проти масок, вакцинації й тим самим фактично заперечують моє право на здоров’я та життя, на безпечне довкілля під час пандемії. Тож треба нагадати, що свободи і права людини завжди йдуть у парі. Що є свобода? Це те, що не обмежує прав інших людей. Тобто це не лише про дозволеність, а й про відповідальність. На жаль, із відповідальністю в людей тяжко. 

Подивимося, яким законопроєктам найбільше дістається через фантазійні «обмеження свободи слова і віросповідання»? Це №3316 (прирівнювання злочинів через нетерпимість до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до решти злочинів, скоєних із нетерпимості), №2693 (заборона дискримінаційних висловлювань у проєкті закону «Про медіа»), №0931 (гармонізація українського законодавства в галузі запобігання і протидії дискримінації) та ін.

Для фейків про ці закони нескладно шукати розвінчання. Наприклад, я є членкинею Української асоціації юдаїки, і наша асоціація публічно підтримала законопроєкт №5488 про адміністративну і кримінальну відповідальність через прояви нетерпимості до людей через їхню належність до певної спільноти, зокрема й гендерну ідентичність. Серед інших цей проєкт підтримали Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр прав людини ZMINA й низка інших авторитетних правозахисних організацій.

Партнерство Біарриц

Ще одна болісно-цікава тема для дезінформаційних спекуляцій. У 2019 році країни G7 створили партнерство Біарриц задля спільної роботи над досягненням реальної рівності жінок та чоловіків у різних сферах. Україна доєдналася у 2020 році з ініціативи Олени Зеленської, зобов’язуючись працювати у п’яти напрямках. Фейків навколо теми партнерства огром. 

  •  «Україна стала частиною партнерства Біарріц таємно, за змовою». Не було ні таємниць, ні змови, а про всі етапи відповідно до закону інформували офіційно на сайті Президента України, уряду, в медіа та через публічні висловлювання. 
  • «Через партнерство Біарриц у ВРУ вже просувають законопроєкти для обмеження свободи слова й віросповідання». Цей фейк загалом розвінчаний вище.
  • «Держава фінансуватиме заходи щодо просування гендерної ідеології». Викривлене в дзеркалі дезінформації уявлення про партнерство породжує отакі фейки.  
  • «Створення потужної машини контролю за впровадженням гендерної ідеології та покаранню тих, хто противиться». Саме так фейкороби розтлумачили природний пункт про потребу інвестувати механізми звітування про досягнуті у проєктах партнерства успіхи та управління ними, а також зміцнювати ці механізми.
  • «Партнерство Біарриц зобов’яже країн-учасниць прийняти Стамбульську конвенцію та просувати гендерну ідеологію гомосексуалістів». Таки так, фейки про партнерство багато в чому спільні з фейками про Стамбульську конвенцію, що підкреслює їхнє спільне походження. «Закликаємо бути активними, якщо не хочете, аби завтра наших дітей учили, що дівчата – не дівчата, а хлопчики – не хлопчики», – пишуть дезінформатори, закликаючи хіба що до фейспалму. Насправді йдеться про державну соціальну програму рівності жінок і чоловіків, політику гендерної рівності й недискримінації в освіті, розширення прав і можливостей жінок і дівчат – саме ці слова автори документу підкреслюють червоним!

Нав’язування гендерних стереотипів як дезінформаційний наратив 

На мій погляд, нав’язування гендерних стереотипів теж можна розглядати як певний дезінформаційний наратив. Приклад – червневий скандал із книжкою Марини Ланге «Щоб у 16 не було запізно» з дикою маячнею про дівчаток-ауру та мужніх хлопчиків. Я як експертка Українського інституту книги оцінила її нулем балів. Проте досвід колективного голосування й табу на цензуру створюють ситуації, коли непотріб проковзує в вікно можливостей. Адже інколи бракує фільтрів у самих видавництвах та в широких колах суспільства. На щастя, історія з цією книжкою закінчилася добре для суспільного здоров’я. Але такі ситуації – не винятки, на жаль.  

Неадекватні фейки так само небезпечні

Неадекватні фейки не можу залишити осторонь, бо вони ілюструють приказку «і сміх і гріх», але так само небезпечні. Наприклад, законопроєкт №2684 назвали «дозволом для підлітків змінювати стать із 14 років й отримувати протизаплідні засоби без згоди батьків». Насправді закон спрямований на вирішення колізії між різними компонентами законодавства й покликаний чітко означити право людини з 14 років отримувати інформацію про стан свого здоров’я та обирати лікаря згідно зі стандартами ВООЗ. А програму з менструальної гігієни від ЮНІСЕФ і ГО «Дівчата» охрестили «моделлю розбещення дітей та підлітків у шкільних стінах за участі фінансованих з-за кордону громадських організацій».

Дезінформаційне сміття

Звичайно, поширюється й інше тимчасове сміття: про перший американський паспорт із позначкою Х замість вказаної статі, Біла Гейтса зі збільшеними грудьми у відфотошопленому відео, фейки російських діячок Марії Захарової, що «Рада Європи визнає шлюбом тільки союз між чоловіком і жінкою», або Лаврова, що «на Заході у школах вчать, що Христос був бісексуалом», або ж що «президент США дозволив військовим безкоштовні операції зі зміни статі», що «родина Рокфелерів створила фемінізм, аби контролювати дітей та оподатковувати жінок, і в цьому зізналася» тощо. Це сміття нерідко має російський слід або очевидне російське походження.

На жаль, українські користувачі мережі деколи охоче діляться таким дезінформаційним контентом без огляду на його ґенезу. Але більшість цих фейків та наративів мають конкретні цілі, серед яких підважування демократії та європейського курсу України й наступ на права людини й зосібна права жінок в Україні.

Які наслідки розповсюдження такої дезінформації?

Наслідки поширення будь-якої дезінформації руйнівні. Ми повною мірою це відчуваємо в ситуації з вакцинацією. Маємо свіжу статистику – понад 200 тисяч звернень про домашнє насильство у 2020 році, з яких більшість від жінок. Є трагічний приклад Польщі, де через популістське рішення про заборону абортів, інспіроване католицькою церквою та антигендерними рухами, загинула молода жінка. Я була вражена дізнатися з цьогорічного дослідження соціологічної групи «Рейтинг», що третина опитаних (28%) не сприймають атеїстів та атеїсток, 42% погано ставляться до чайлд-фрі, а 47% – до ЛГБТІК+. Ми схильні менше зважати на цифри в побуті, але за цими цифрами криється конкретна небезпека.

Поляризація суспільства, інспірація в ньому неадекватних настроїв та вірувань, пошук цапів-відбувайлів, зростання ворожнечі й насильства – це найгірші можливі наслідки. Бачимо їх у новинах, у статистиці, в побуті навколо себе. Недавно польський адвокаційний рух за повну заборону абортів Ordo Iuris уклав угоду про співпрацю з українським рухом «Всі разом!». «Всі разом!» відомі нісенітницями на своїх медійних платформах та послідовно працюють на дискредитацію феміністичного руху, ЛГБТІК+, Стамбульської конвенції. Також ця організація веде реєстр і цькує публічних людей, що висловлюють підтримку правам людини в Україні. Тому з антигендерними фейками потрібно серйозно і грамотно боротися. Адже вони загрожують безпеці кожної та кожного з нас.

P.S. 

Цей текст виник як продовження й розширення розмови на «Громадському радіо» з ведучою Вікторією Єрмолаєвою про фейки навколо теми гендеру. Бесіду можна послухати в епізодах подкасту «Детокс»

Христина Семерин

Схожі записи

Декрет для чоловіків як тренд

Вікторія Кобиляцька

Современная женщина глазами брендов: самые необычные проекты начала 2014

«Більше ніж жінка» – вистава про стереотипи, які обмежують