Наприкінці вересня на черговому засіданні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій ухвалили нову резолюцію. За рік це їх шостий офіційний документ. Усі об’єднує загальна позиція: захистити «традиційну сім’ю», заборонити аборти, не ратифіковувати Стамбульську конвенцію тощо. На тлі активізації антигендерних рухів і статистично високого рівня релігійності суспільства тенденція наступу церков на права жінок украй небезпечна.
В Україні, згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», 60% населення не сумніваються в існуванні Бога. За новими даними Київського міжнародного інституту соціології, 72,7% людей зарахували себе до православних, 8,8% – до греко-католицької церкви, по 2,3% ходять у протестантську й інші християнські церкви, 0,2% сповідують іслам, 0,1% – юдаїзм, а 6,8% – атеїсти/ки. Можемо зробити два висновки: 1) в українському суспільстві існує традиційно високий рівень релігійності, і 2) українське суспільство складається з різних релігійних і нерелігійних груп. А всі групи складаються з людей – тож саме права людини повинні бути у пріоритеті.
Відтак є вузька, але бездонна прірва між свободою віросповідання й нав’язуванням релігійних догм на державному рівні. Спосіб неважливий: чи то протягування у шкільну програму троянських коней на зразок курсу «(християнської) етики», чи одіозні публічні висловлювання священика-блогера ПЦУ проти абортів, або ж абсурдні заяви проти «гендерної ідеології» й маловідомого поняття «фемінізм».
Що не так із резолюцією Ради Церков?
Усе було б «так», якби Рада Церков займалася внутрішніми питаннями церкви, а не зазіхала на базові права людини. Передусім на права жінок.
Боротьба з вітряками
Свіжа резолюція нічого нового не сказала. Текст рясніє маніпуляціями, мовою ворожнечі, підміною понять і мізогінією. Цікаво, що він повторює програму з сайту протестантського антигендерного руху «Всі разом!» (про нього ще згадаємо згодом). У першому пункті резолюції йдеться про те, що шлюб чоловіка й жінки – одна з найбільших цінностей держави. Тут треба відповісти, що будь-яке питання на рівні держави має вирішувати світська влада в політичній площині, а не релігійні збори.
Автори відразу переходять до «підтвердження» своєї думки. Хоча, у принципі, ніхто їм не опонує й не заперечує значення сім’ї як такої. Ті підтвердження сумнівні: «Священні Писання» (дія релігійних текстів не поширюється за межі релігійних спільнот), «досвід попередніх поколінь» (ефемерне поняття, яке не може бути доказом будь-чого в публічній площині), статті 51 Конституції України (у якій ідеться про вільну згоду чоловіка й жінки та рівність обох людей у подружжі) і статті 5 Сімейного кодексу України (де йдеться про охорону й державну підтримку материнства і батьківства). Із якими вітряками у цьому пункті бореться Рада Церков?
Публічна мова ворожнечі
Далі текст виразніший у формулюваннях. По суті він ілюструє поняття публічної мови ворожнечі: «соціальні експерименти», «свавільна гендерна самоідентифікація», «нав’язування суспільству в якості норми», «протиприродні явища», «гендерна ідеологія». Про що йдеться в цій павутині слів? У фразі «узаконення свавільної гендерної самоідентифікації» бракує даних, хто й де її узаконює, як і не пояснений сам термін. Зі стику слів «свавільний» і «самоідентифікація» проступає старе-добре бажання авторитарної частини суспільства «наглядати й карати» тих, хто діє, виглядає й думає не за нав’язаними правилами.
Українське суспільство мають за сліпих курей
Наступним маємо традиційний риторичний топос антигендерного наративу – «нав’язування суспільству протиприродних явищ як норми». Знов-таки, українське суспільство мають за сліпих курей. А «норму» повинні встановлювати вочевидь тільки церква і традиціоналісти. Хоча, звісно, не це головна проблема. Залишаючи широкий простір для «тощо», у дужках указують три приклади «ненормальностей».
І тут починаються небезпечні маніпуляції. Перший приклад («популяризація одностатевої сексуальної орієнтації») принаймні є в порядку денному церковної риторики. Церква постійно виступає проти гомосексуальності. Третя проблема («рух на підтримку небінарних займенників») випадає, бо вона мало властива українській айдженді. Рух за небінарні займенники – тенденція англофонної культури. Адже в англійській мові they/their – нормальний варіант займенника, коли невідомо про стать людини. З мого досвіду роботи з медійною дезінформацією це слід у нашому дискурсі протестантської / проросійської риторики. Тож українські церковники, так би мовити, хапаються і за своє, і за чуже.
Гендерні стереотипи як норма
Привертає увагу в цьому хаотичному переліку друга проблема: «заперечення наявності жіночності в жінок і маскулінності у чоловіків як відмінних особливостей». Бачимо, що тут нам вкотре прозоро нагадують про гендерні стереотипи як норму. Про те, що жінка має сидіти в памперсах і баняках, а чоловік – бути при високих посадах і в дорогих авто. Жінка має «підкорятися» й «бути красивою», а чоловік – «бути сильним»… Далі ви знаєте.
Шкідливі наслідки маніпуляцій
Ці проблеми, як випливає з резолюції, призводять до шкідливих наслідків: «…ще більше розколюють і збурюють суспільство (1), маргіналізують і обмежують у правах більшість заради захисту інтересів меншості (2), поглиблюють демографічну кризу в країні (3)». У третьому пункті додаються такі: «цілеспрямоване обмеження свободи вираження поглядів і свободи віросповідання», «толерування мови ненависті на адресу релігійних діячів і прихильників традиційних сімейних цінностей», заохочення «силового свавілля щодо учасників просімейних мітингів і активістів». По суті, тут не просто маніпуляції, а свідома брехня. Церква в самій резолюції використовує мову ненависті, але апелює до якоїсь уявної мови ненависті на адресу «прихильників традиційних цінностей». Ми точно знаємо, що учасники й учасниці мітингів і виступів за цінності рівності потерпають від погроз і насильства з боку «традиціоналістів».
За перше півріччя 2021-го Центр прав людини ZMINA зафіксував 53 випадки переслідування активістів та активісток. Найнебезпечнішими визнали активізм за права жінок, ЛГБ+ та проти корупції. Можна згадати напад на цьогорічний Марш жінок у Києві 8-го березня, цькування феміністок Ніни Потарської та Людмили Янкіної, Катерини Левченко, Уповноваженої з питань гендерної політики, з боку праворадикалів, напад у 2019-му на ЛГБ-ветерана Віктора Пилипенка тощо. Залишається питання: де шукати інформацію про насильство щодо учасників просімейних мітингів? Бо в публічному просторі вона недоступна.
Особливо кидається в очі маніпуляція про утиски свободи совісті. Право на вільне віросповідання в Україні гарантоване Конституцією. Нині топос релігійного переслідування типовий для риторики протестантських церков. Втім, соціологічні дослідження показують, що часто захищати треба не вірян, а від вірян. За даними серпневого дослідження соціологічної групи «Рейтинг», 28% опитаних в Україні не сприймають атеїстів/атеїсток. Серед цієї кількості 40% усіх, хто вірить у Бога, попри християнський заклик «любити ближнього». 42% негативно ставляться до чайлд-фрі людей – тих, які не планують мати дітей. 47% опитаних негативно ставляться до ЛГБ+. Схоже, суспільство досі вважає за норму втручатися в життя інших людей.
Рада Церков прагне привласнити загальні цінності
Повертаючись до резолюції, бачимо, що її творці з церквою на чолі вкотре намагаються привласнити ідеали гідності, рівності всіх, поваги до людського життя. Цінності, за які борються й потерпають чимало людей в Україні. Що характерно, часто потерпають від радикальних антигендерних рухів та організацій за негласної чи гласної підтримки церков. Практично всі в Україні виступають за розвиток сім’ї, захист прав дітей, відповідальне материнство й батьківство. Тож нічого нового резолюція не несе, крім спроби маргіналізації свідомої частини суспільства й «перетягування ковдри» на бік церкви. Зрештою, перелічені в тексті «чесноти» насправді віддзеркалюють патерналістську й мізогінну, зокрема антиабортну та анти-ЛГБ+ риторику.
До слова, у публікації в «Урядовому кур’єрі» за результатами засідання звучать дивні думки. Так, нардеп від «Слуги народу» Олександр Корнієнко обіцяє узгоджувати з церквою всі державні справи й виділяти гроші на території з найбільшою народжуваністю задля збільшення «генофонду нації».
Зрештою, кожен із опитаних, серед яких лише одна жінка, говорить про щось своє, мало пов’язане з контекстом. Хто про «диверсію сходу» й порнографію, а хтось маячню на зразок «шкідливої» переваги прав над обов’язками в Україні й потребу цензури. Відзначився на з’їзді Ради Церков і рівненський активіст, якого недавно звинуватили в домаганнях і зґвалтуваннях кілька жінок. Як завше, у коментарях і дописах про засідання він прямим текстом пише про «захист традиційних сімейних цінностей». Ці епізоди, вочевидь, симптоматичні.
Церква й далі вважає жінку інкубатором, який повинен створювати нових парафіян
Друга половина резолюції містить порожні формулювання на зразок «високої моралі», «родинної солідарності» й «шанобливого ставлення до старших». Замість виховувати суспільство на цінностях поваги, рівності та адекватності, церква з прихильниками нав’язує патерналістські моделі поведінки. Наприклад, навчання поваги до всіх людей незалежно від статі, віку, походження, раси, сексуальної орієнтації, як це потрактовано міжнародним законодавством, створить середовище рівності для дорослих і дітей, жінок і чоловіків.
Натомість, релігійні організації пропонують ставитися до людей по-різному залежно від віку та статі. Без «боротьби з демографічною кризою», здається, неможливий жоден церковний документ. Тільки всі вони мовчать про очевидне: церква й далі вважає жінку інкубатором, який повинен створювати нових парафіян. Замість реальних кроків на подолання домашнього насильства, зафіксованих, приміром, у Стамбульській конвенції, церковники грають у словесний пінг-понг. Вигадують незрозумілі терміни, ефемерні проблеми й сімейне міністерство. Зрештою, спроби церкви й так званих «просімейних організацій» втручатися в політичне й державне життя мають загрозливий вигляд і не принесуть нічого доброго, крім названого вище «розколу, утисків і силового свавілля».
Кроки України в боротьбі за рівність
Діяльність Ради Церков за минулий рік наштовхує на думку про активізацію антигендерних рухів в Україні. Підстав багато. По-перше, 13 травня цього року в Раді зареєстровано законопроєкт 5488 про карну відповідальність за вияви дискримінації і нетерпимості. Підтримку йому висловлюють цілком різні організації: наприклад, наукова Українська асоціація юдаїки, до якої належу і я. Натомість традиціоналісти-популісти на зразок «Правого сектору» вбачають у тексті антисімейні й антихристиянські ідеї. По-друге, у липні 2020-го року петиція до президента про ратифікацію Стамбульської конвенції набрала більше 25 тисяч голосів. Питання зараз «висить» на порядку денному. У Раді створене міжфракційне депутатське об’єднання «За ратифікацію Стамбульської конвенції».
По-третє, відбуваються інші важливі зміни. 10-го вересня Верховна Рада підтримала закон про заборону сексистської реклами. За порушення каратимуть штрафом у десятикратному розмірів від зарплатні порушника. У березні Верховна Рада ухвалила закон про рівні можливості декрету для батька й матері. У серпні 2020-го Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства дозволило в кадровій документації вказувати фемінітиви в назвах професій за бажанням. У грудні 2019-го в Україні ухвалили новий Виборчий кодекс із гендерними квотами. У середині 2019-го схвалили новий правопис із правилами творення фемінітивів. Ще раніше скасували перелік заборонених для жінок професій (у 2017-му), запровадили антидискримінаційну експертизу шкільних підручників (із 2016-го) тощо.
У 2021-му році Україна посідає 74 місце за даними Звіту про глобальний гендерний розрив (Global Gender Gap Report 2021). Тобто загрозливо спустилася на 15 сходинок у рейтингу, якщо глянути на 59 місце у Звіті 2020-го року. Схоже, що вагомі кроки в боротьбі з дискримінацією й нетерпимістю спонукають антигендеристів та їх лобістів діяти агресивніше.
Ширше тло: антигендерні рухи в дії
У вересні 2021-го Рада Церков спільно з міжфракційним депутатським об’єднанням «Цінності. Гідність. Родина» повідомила про роботу над документом, який дозволить медперсоналу відмовлятися від проведення аборту через релігійні переконання. З юридичного боку це порушення репродуктивних прав жінок. За міжнародним законодавством відмовитися можна лише якщо лікар/ка забезпечить жінці кваліфіковану допомогу своїх колег. Цього ж місяця польський адвокаційний рух Ordo Iuris за повну заборону абортів уклав угоду про співпрацю з українським рухом «Всі разом!». «Всі разом!» відомі брехнею та нісенітницями на сайті й у соціальних мережах, спрямованими на дискредитацію феміністичного руху, ЛГБ+, Стамбульської конвенції. Також вони ведуть реєстр і цькують публічних людей, що висловлюють підтримку правам людини в Україні.
У серпні Рада Церков підписала сумнівний Меморандум про «захист сімейних цінностей» із Міністерством освіти і науки України. З офіційного повідомлення МОН видно, що церковники домовлялися про практичні речі: ліцензування й акредитацію релігійних закладів вищої освіти та підтримку приватних церковних шкіл і дитсадків, а також доступ до освіти дітей у закладах пенітенціарної системи. Останній пункт насторожує, бо для дітей незалежно від соціального стану у пріоритеті має бути світська освіта. Більше про загальну небезпеку Меморандуму, що віддає церкві безумовну перевагу перед державою у питанні «моралі та духовності» для «Поваги» писав Остап Українець.
Небезпечні прецеденти помітні у сфері законотворчості. У лютому з розгляду у Верховній Раді зняли проєкт закону №3917 «про пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму». За таке «порушення» пропонували встановити адміністративну відповідальність. Автори – «слуги народу» Георгій Мазурашу та Олена Лис. Минулого року у вересні з розгляду зняли проєкт про криміналізацію «Руйнування сім’ї» Олега Волошина, члена ОПЗЖ. Автор пропонував ввести обтяжувальну обставину у статті Карного кодексу – мотив «нетерпимості до інституту сім’ї чи сімейних цінностей». Ці ініціативи стали прямими загрозами для розвитку демократії та захисту прав людини в Україні.
Тож, попри помітне число зрушень у сфері захисту й підтримки прав жінок та прав людини в Україні, потрібно бути насторожі. Повсякчас захищати набутки від посягань та нездорового втручання релігійних організацій у життя держави.
Христина Семерин,
