Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Ґендерна соціалізація дітей: чи можливе виховання без нав’язування стереотипів?
Статтi

Ґендерна соціалізація дітей: чи можливе виховання без нав’язування стереотипів?

Як в сучасній Україні виховати дитину на засадах ґендерної рівності? Чого не вистачає нашому суспільству для того, щоб плекати нове покоління, вільне від ґендерних стереотипів? На ці та інші питання стосовно ґендерного виховання «Повага» шукала відповіді у експертів.

Про ґендерне виховання – раз і назавжди

Що таке ґендерне виховання? Визначень в інтернеті – безліч. Більшість – хибні. Навіть у фахових виданнях для педагогів ґендерним вихованням називають те, що є його повною протилежністю.  Тому на початку цієї статті ми раз і назавжди визначимося, що ж таке ґендерне виховання та для чого воно потрібно.

У глосарії Ґендерного інформаційно-аналітичного центру «Крона» є таке визначення: «Ґендерне виховання – це підхід у вихованні, що ґрунтується на розвитку індивідуальних якостей, розкритті здібностей і пошуку покликання дитини незалежно від очікувань оточуючих, пов’язаних із статтю дитини».

Важливо наголосити, що мета ґендерного виховання полягає не в тому, щоб зробити кардинальні зміни у виховному процесі та навчати дівчат бути сильними та активними, а хлопців – чуйними та охайними. Мова йде про те, що діти мають знати, що вони – унікальні особистості, які можуть мати різні риси характеру та бути спокійними, сумлінними, рішучими, сміливими, емоційним, сором’язливим і так далі незалежно від того, якої вони статі.

– Ґендерна освіта не вимагає, щоб усі жінки, як Паша Ангеліна, сіли на трактори і поїхали у світле майбутнє, а чоловіки, як вусаті няні, пішли виховувати дітей у садочках. Мета ґендерної освіти – дати зрозуміти людям, що вони можуть виконувати будь-які ролі в суспільстві залежно від власного хисту та бажання, – пояснює голова правління Інформаційно-консультативного жіночого центру Олена Суслова.

suslova

Заступник директора з науки та  методології  Українського центру ґендерної освіти при НТУУ «КПІ» Юлія Стребкова стверджує, що ґендерне виховання є одним з важливіших чинників ґендерної соціалізації – процесу засвоєння дитиною норм щодо того, якими повинні бути хлопчики і дівчатка, чоловіки та жінки, чим вони мають займатися і загалом, які матимуть можливості у житті.

Дитина, що виховуватиметься в середовищі, уважному та дружньому до всіх людей незалежно від їхньої статі, виросте з усвідомленням того, що усі люди мають однакове становище в суспільстві, однакові можливості у житті. Тож ґендерне виховання підростаючого покоління – це неодмінна умова формування суспільства з ґендерною рівністю. Це найкраща профілактика сексизму  та інших форм дискримінації, засилля яких заважає Україні стати європейською державо, де панують загальнолюдські цінності.

Родинне виховання без стереотипів

За словами Юлії Стребкової агентами ґендерної соціалізації дитини виступають її батьки, вихователі, вчителі – усі хто оточує дитину. Нерідко під їхнім впливом у малюків формуються уявлення про те, чого не можна робити будучи хлопчиком або дівчинкою. Через ґендерні стереотипи діти бачать світ, де людей обмежують у чомусь через їх  стать. У такому світі людина виростає з відчуттям збитковості через свою належність  до певної статі. Може розвиватись заздрість та підсвідома ворожість до людей іншої статі. Можна лише помріяти про світ без стереотипів, де кожна людина незалежно від статі може розпоряджатися своїм життям, реалізуватися у будь-якій діяльності і при цьому стати успішною у всіх сферах життя. Зрозуміло, що саме в такому світі батьки хочуть бачити своїх дітей, якщо дійсно бажають їм щастя. І працювати над створенням цього світу треба починати заздалегідь.

strebkova

Олена Суслова розповіла, що нав’язування дитині стереотипів починається навіть до її народження.

– Вчені говорять, що дитина знаходиться під впливом маминих думок, думок оточуючих. А в жінки ще у період вагітності постійно питають, хто буде – хлопчик, чи дівчинка. Це і є той початок нав’язування стереотипів: батьки декорують дитячу кімнату (для дівчат – усе рожеве, для хлопців – блакитне), обирають речі (також «дівчачих» та «хлопчачих» кольорів») і так далі. Я завжди кажу, що у процесі виховання батьки не повинні прививати дітям «жіночі» чи «чоловічі» риси характеру. Дитина – хлопчик або дівчинка – це перш за все людина. І в людини може бути безліч рис. Я сама колись була свідком того, як діють стереотипи на дитину. Маленький хлопчик взяв у дівчинки ляльку і грався нею. Дівчинка почала відбирати іграшку і мати хлопчика сказала йому: «Віддай, ти ж мужчина!». Дитина розплакалася. Бажаючи чи не бажаючи того, батьки приносять стереотипні бачення, і це травмує дітей. Коли тобі з дитинства кажуть, що ти повинен або не повинен щось робити через свою стать, це має негативні наслідки.

Віце-президентка Харківського жіночого об`єднання «Сфера»,  ґендерна дослідниця і психологиня Анна Шаригіна пояснює, що батькам в процесі виховання не так просто позбавитися стереотипів.

– Як мати, свого часу, я побачила, що стереотипи роблять виховання дитини простішим – дозволяють зекономити час та сили. Наприклад, використовуючи їх, можна коротко пояснити дитині, чому вона не повинна плакати, або чому їй треба бути охайною. Коли я намагалася знайти альтернативу “аргументам” типу «Не плач – ти ж майбутній чоловік!», виникали інші стереотипи. Наприклад: «Не плач – ти ж уже дорослий». На місце ґендерних стереотипів ставали вікові, культурні, етнічні обмеження, – розповідає Анна Шаригіна.

sharygina

– Діти весь час чують від оточуючих «Ти ж хлопчик», «Ти ж дівчинка». Самостійно у віці трьох-чотирьох років людина не може зрозуміти, що це значить – бути хлопцем чи дівчиною. Все залежить від того, як це їм пояснюють ті, хто “обізнані”. В першу чергу – батьки. Коли дитина вперше самоідентифікує свій ґендер, можна спробувати не пов’язувати це із певними соціальними ролями. Задача батьків – запропонувати дитині  різноманіття видів людських якостей, діяльностей, іграшок, одягу. Якщо ми виховуватимемо дитину у розумінні, що вона може виконувати в суспільстві будь-яку роль незалежно від своєї статі – це буде великим кроком.

Ніякого протиставлення

Декілька років назад Лінн Лібен – психолог з Університету Пенсильванії (США) – проводила ґендерні дослідження у школах. Виявилось, що у класах, де вчителі вітаються «Добрий ранок, хлопчики та дівчатка», та шикують хлопчиків та дівчаток окремо, діти засвоюють більше пов’язаних з ґендером стереотипів і навіть дискримінують один одного через стать.

За словами Анни Шаригіної поділ дітей у школах за статевою ознакою призведе до посилення проявів дискримінації.

– Якщо ми хочемо, щоб дитина виросла чутливою до інших, не можна обмежувати її у чомусь через специфіку будови її тіла, – каже Анна Шаригіна.

Юлія Стребкова радить навіть у звертанні до дітей не робити акцент на їхній статі. Вихователька може звертатись до малечі: дитинко, дітки.  Не варто у ранньому віці наполягати на відмінностях хлопчиків і дівчаток, щоб не стимулювати зайвий інтерес до статевих розбіжностей та  сексуальності. Про останню, на думку Юлії Стребкової, варто говорити з дітьми відповідно до їх віку, але у суто науковому руслі та у контексті загальних процесів розвитку людини.

– Вислів «протилежна стать» – загалом педагогічно не коректний. Неможна одну людину протиставляти іншій. Там де йде протиставлення, там є ворожість і конфлікт. Вихователям та вчителям не варто підкреслювати відмінності хлопчиків та дівчат, бо це призведе до розщеплення світу в свідомості дитини на жіночий та чоловічій. Краще звертати увагу на особливості, таланти, здібності, але не варто розділяти дітей стіною стереотипів на дівчат та хлопців. Треба ставитися до всіх дітей і кожної як до унікальної особистості, і всебічно розвивати, відповідно до здібностей і талантів, не керуючись своїми особистими уявленнями про те, якими мають бути всі дівчатка чи хлопчики, – розповідає Юлія Стребкова.

На думку Олени Суслової, фізіологічній відмінності між чоловіками та жінками намагаються надати суспільного виміру.

– Численні дослідження говорять, що лише 5% факторів, які впливають на соціальну ідентичність людини, стосуються її статі. Але така псевдонаука, як біодетермінізм, посилює стереотипи та постійно намагається знайти ґендерну різницю між чоловіками та жінками, щоб нав’язати людям соціальні ролі на основі їхньої статі. Я завжди кажу, що єдине, що відрізняє чоловіків від жінок  – різні ролі у процесі народження дитини. І намагання перекинути фізіологічні відмінності у соціальний порядок призводять до створення стереотипів. На тренінгах я увесь час задаю питання: «Якого в чоловіка немає органу, щоб він не мін помити посуд? А якого органу не вистачає жінці, щоб вона могла керувати підприємством?»… Без усвідомлення цього дорослі не зможуть виховати дитину на засадах ґендерної рівності, – каже Олена Суслова.

Державна система освіти

«Одним із актуальних питань на етапі розбудови національної системи навчання і виховання є питання ґендерного виховання підростаючого покоління», – так починається лист на цілих сім сторінок від Міністерства освіти і науки України, який «Повага» отримала у відповідь на інформаційний запит стосовно впровадження ґендерного виховання на державному рівні. Але майже нічого конкретного в тому трактаті не було.

Наприклад, у листі сказано, що зміст дошкільної освіти в Україні визначається Базовим компонентом дошкільної освіти. Перевірили –- у цьому документі нічого не сказано ні про ґендер, ні про ґендерну рівність. Також виявилося, що окремого курсу з основ ґендерної рівності немає і у школах. «Для учнів шкільного віку пропаганда ґендерної рівності здійснюється в процесі викладання предметів «Основи здоров’я», «Охорона здоров’я», «Охорона безпеки життєдіяльності», біології  та суспільствознавчого циклу. У початковій школі елементи знань про права дитини інтегруються до предметів інваріантної складової. В основній школі здійснюється через зміст інших предметів – етика,  історія України, всесвітня історія, географія». У старшій – через «Основи правознавства».

За даними Міністерства освіти та науки Україні з 2007 року у загальноосвітніх навчальних закладах запроваджено щорічне проведення Уроку ґендерної  грамотності. Спитали декількох дітей шкільного віку та їх батьків – нажаль,  ніхто з опитаних про такі уроки не чув (ми не виключаємо, що десь ця ініціатива підтримується). В 2008 році в Україні було видано ґендерночутливу літературу – книжку «Абетка рівності» та навчальний посібник для учнів 9-12 класів «Ми різні – ми рівні». Поцікавилися, чи у кожного педагога є така література? Юлія Стребкова каже, що далеко не у всіх.

– На жаль, ці видання виходили невеликим накладом. Це скоріш «перші ластівки» ґендерної розвиваючої педагогіки, аніж настільні книги вчителя. Підручники, якими користуються у школі, взагалі – окрема тема. Ґендерна експертиза шкільних підручників, за якими навчаються в українських школах вражає своїми стереотипами щодо дівчаток. Така ж біда з художною літературою для дітей. Існує багато книжечок, де дівчаток чи взагалі немає, чи зовсім мало. Якщо це книжка про звіряток, чи героями виступають іграшки: кількість дійових осіб чоловічої статі та їх зображень завжди буде більшою. Коли розповідають про професії – «жіночих» виявляється у рази менше ніж тих, де зображені чоловіки та хлопчики. Виняток становлять спеціалізовані «рожеві видання» для дівчаток, користі від яких для розвитку дитини дуже мало. Навіть там, де дівчата є, вони частіше зображуються як фон для хлопців, прислужують комусь або доглядають.  Акцент робиться на надмірній емоційності та пасивності. Зображення дівчат часто деінтелектуалізовані – з відкритим ротом, невідповідно до обставин вдягнені, не залежно від ситуації та віку тримають у руках квіти, ляльки, кухонне приладдя. Хлопчики виховані у таких традиціях можуть ставитись у побуті до жінки як до прислуги. Сумно, але факт – у якості людини яка символізує лідерство, досягнення, творчі здобутки, владу, інтелект майже завжди зображають хлопчиків та чоловіків. Такі книжки перешкоджають гармонійному розвитку дитини як особистості, шкодять та нав’язують стереотипи. У ґендерночутливих та ґендернозбалансованих виданнях дівчат та хлопців на малюнках повинно бути порівну, вони мають виконувати різні соціальні ролі, – стверджує Юлія Стребкова.

Читати на тему: Шкільні підручники чи хлопчачі підручники? Думки після короткого огляду

Зважаючи на всі ці окремі недоліки висновки про систему ґендерного виховання в цілому напрошуються невтішні.

– Системної роботи з впровадження ґендерної освіти на державному рівні, на жаль, немає, – підводить підсумок Юлія Савельєва, координаторка Всеукраїнської мережі осередків ґендерної освіти та член ради громадської організації «Жіночий консорціум України».  Неможна сказати, що ґендерного виховання взагалі немає, але чіткої системи не існує. Більше того, деякі спеціалісти на високих посадах в Міносвіти ставляться до ідеї ґендерної рівності або скептично, або байдуже, а це суттєво перешкоджає у її реалізації.

savelieva

Олена Суслова впевнена, що  для створення в Мінсоцполітики та в Міносвіти налагодженого механізму з впровадження ґендерної освіти та просвіти ще треба зробити дуже багато на всіх рівнях.

– Інформаційно-консультативний жіночий центр тривалий час займався розробкою програми уповноважувальної освіти, яка мала за мету виховання дітей на засадах ґендерної справедливості, ненасильства, культури миру. Але в нашій країні на кожен крок вперед є ще по два кроки назад та в сторони. Навіть якщо необхідність ґендерного виховання буде прописана в усіх навчальних програмах, та в кожного вчителя та вихователя буде під рукою хороший посібник, це не стане запорукою системного впровадження ґендерної освіти.  У 2001 році ми отримали ліцензію на право проведення підвищення кваліфікації педпрацівників з ґендерної проблематики, дуже активно працювали з учителями, викладачами. Потім вирішили перейти на дитячі садки, але натрапили там на таке засилля стереотипів, що його дуже складно подолати. І це проблема, бо якщо педагог не розуміє принципів ґендерної рівності, він чи вона не зможе розказати про них дитині, – каже Олена Суслова.

– Несприйняття ідей ґендерного виховання існує як серед педагогів старшого покоління, так і серед молодих вчителів та вихователів, – стверджує Юлія Савельєва. – Серед молоді навіть більше, бо їй важче позбавлятися стереотипів. Старші люди бачили, як у суспільстві постійно з’являється щось нове, тому вони краще розуміють необхідність змін. Взагалі я не можу сказати, що вчительський статус сприяє чи перешкоджає просуванню ґендерних ідей, бо всі педагоги різні. Але без сумніву від них багато чого залежить. Вони повинні бути освіченим у цих питаннях. Та всі ми розуміємо, що їм заважає стара освітня система, у якій панує чітка ієрархічність та субординація, де правила диктує керівник, а ініціативи окремих членів колективу нікого не цікавлять та не мотивуються ні морально, ні фінансово, – підсумовує Юлія Савельєва.

За думкою Анни Шаригіної, підвищення кваліфікації педагогів, видання сучасних посібників та заохочення дітей приміряти на себе різні ґендерні ролі не достатньою створення сприятливих умов для впровадження ефективного ґендерного виховання.

– Зміни на рівні родини або навчальних закладів не дадуть належних результатів. Важливо, щоб на усіх рівнях особистого, суспільного, політичного життя країни, змінювалося ставлення до жінки. Виховательки можуть розказувати дітям про ґендерну рівність, та усі ми знаємо, у скільки грошей наша держава оцінює працю цих жінок. Так само, як ми бачимо, що більшість виховательок, вчительок, медсестер, – жінки, але керують усіма цими фахівчинями – чоловіки. Та і, безвідносно до цього – це нонсенс: праця людей, які формують наше з вами майбутнє – виховують наших дітей – оцінюється чи не найнижче на ринку праці. Недавно влада скоротила велику кількість соцпрацівників – це все жінки. Міжнародні спостерігачі констатують фемінізацію бідності в Україні, як тенденцію. Вартість усього жіночого життя в нашому суспільстві ніби менша за чоловічу. Тому скільки не запроваджуй програм ґендерного виховання, вони не будуть працювати, поки в Україні не почнуть поважати жінок. Зараз на державному рівні ми маємо лише дії, які суперечать законам. Якщо ми вчимо дітей тому, що всі люди мають рівні права та можливості, це повинно підтверджуватися у реальному житті, а не бути лише фразами з сторінок підручників та декларацій, – говорить Анна Шаригіна.

Вихід є?

– Ми живемо у світі, де тисячоліттями нав’язувались певні стереотипи. Це стосується не тільки України. Я б не стала ідеалізувати навіть ті західні країни, де вже впроваджене ґендерне виховання і робляться кроки для подолання ґендерної нерівності. Усі ми розуміємо, що за кілька років (або навіть кілька десятків років) усі ці стереотипи так просто не кануть в Лету.  Люди мають прийти до цього поступово, – каже Олена Суслова.

За словами Юлії Савельєвої багато українців вважають, що наразі є більш важливі проблеми в державі, ніж боротьба з ґендерною нерівністю та впровадження ґендерного виховання.

– Звернути увагу на те, що відсутність системного ґендерного виховання є дійсно важливою проблемою, можна єдиним методом – ми маємо припинити мовчати про порушення засад ґендерної рівності. Якщо в школах не приділяють увагу ґендерному вихованню, або виникають ситуації ґендерної дискримінації – офіційно повідомте про це у відділ освіти. Якщо і там не знайдете розуміння – треба скаржитися в вищі інстанції. Не скандалити на місцях, а повідомляти про проблеми туди, де ці проблеми повинні вирішувати спеціалісти, які отримують за це заробітну платню. Чим більше ми будемо інформувати суспільство і владу про такі проблеми, тим більше людей зверне на них увагу. Так ми зможемо створити прецеденти, – радить Юлія Савельєва.

– Після того, як до громадської ради Міносвіти увійшли ґендерні експерти, ми сподіваємося, що процес впровадження ґендерного виховання стане більш сталим та невідворотнім. Зробити ще треба дуже багато, але просвітницька робота, якою займалися останні роки, дала добре підґрунтя, – впевнена Олена Суслова.

– Зараз робота у напрямку ґендерного виховання повністю покладена на плечі активістів, – стверджує Юлія Савельєва. Вони є, і вони намагаються виходити на системній рівень. Ми маємо надію, що перші позитивні зміни пройдуть у вишах, бо у багатьох університетах України працюють волонтерські ґендерні осередки, а більш демократична система навчання у ВНЗ дозволяє активістам просувати ідеї ґендерної рівності. Якщо осередками ґендерного виховання стануть саме виші, то і педагоги, яких готують в цих навчальних закладах, будуть ґендерночутливими.  Нажаль, процедура ця довготривала, і не пріоритетна для Міносвіти, але ґендерний рух підіймається – не зверху від держави, а знизу – від небайдужих українців.

Наталя Тонких

Схожі записи

Експертки в галузі економіки і фінансів

Посібник із гендерно чутливої журналістики

Акторка «Перших ластівок» Тая Щурук: «Обіцяли однакові гонорари, але платили різні»

1 comment

Євгенія Дубинович 23 Квітня 2020 at 12:44 am

Світ стрімко змінюється — тому дітей варто готувати до майбутнього, а не «годувати» стереотипами. Зараз великою проблемою, з якою стикаються батьки, це сексуальна орієнтація їх дітей, спробуйте не обвинувачували їх і не гнобити, а навпаки підтримати їх у цьому і як найбільше проявляти зацікавленості, таким чином дитина буде вам довіряти і буде почувати себе потрібною.

Коментарі закриті.