Жіночі історії Другої світової війни

  • Травень 9, 2016
  • 5789
  • 0

Український інститут національної пам’яті продовжує у рамках пам’ятних заходів акцентувати увагу на людських долях у роки ІІ світової війни. Цього року у фокусі – жінка. 8 травня стартував проект «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової».

В інституті підготували 12 історій жінок, які жили у часи Другої світової. Кожну історію разом із фотографією жінки перетворили у інформаційні плакати, а детальніше про їхні долі можна прочитати на сайті інституту.

Роль жінки під час війни тривалий час, особливо в радянських реаліях, лишалася на узбіччі офіційних репрезентацій подій.

До прикладу, історія Олександри Шулежко, яка врятувала від смерті й голоду 70 дітей, з них 25 були євреями.

1 (2)

Вона зуміла організувати притулок для дітей-безхатченків у Черкасах. Після окупації Черкас Олександра Максимівна бачила багато бездомних і сиріт. До рішення створити притулок спонукала зустріч з маленьким хлопчиком. Він сидів біля померлої жінки на вулиці. Олександра Максимівна привела дитину до себе додому. Згодом з’явився ще один знайда. Вона звернулася до гебітскомісара Черкас із пропозицією створити дитячий будинок. Ініціатива знайшла відгук. Із часом Олександра змогла якимось дивом розжитися й на фінансові вливання від німецької влади для дитбудинку. Організувала на невеличкій земельній ділянці господарство: тримали курей, кіз, поросят. Усім тим опікувалися вихованці.

Інша історія – про Євдокію Лисенко, яка мало 16 дітей. Коли почалася війна, мати провела всіх десятьох синів до Червоної армії.

2

На диво, усі десятеро синів Євдокії Лисенко повернулися з війни живими. Першим, іще 1944 р., до матері прийшов син Микола. Дивом вижив, усі його товариші загинули. Син Феодосій під Будапештом натрапив на міну і залишився без ноги. Мати плакала, та все ж тішилися, що вернувся живим. Василь Лисенко, єдиний серед братів офіцер, командував взводом, мінометною батареєю. Останніми повернулися Степан і Павло — аж 1947-го. Брати воювали в різних військових підрозділах. Їхні дороги пролягли через Україну, Румунію, Болгарію, Угорщину й Чехословаччину. Наймолодшому Олександрові, якому 1944 р. виповнилося лише вісімнадцять, довелося штурмувати Берлін. Євдокії Лисенко присвоїли почесне звання «Мати-героїня». Хоча в нагородному документі зазначено лише десятеро її дітей. Очевидно, дівчат не врахували… Померла Євдокія Лисенко 1963 р. 1984-го в селі Бровахи їй відкрили пам’ятник. Нині тут на обласному рівні відзначають День матері.

Це тільки краплина від багаточисельних доль, що мають місце у нашому минулому. Більше історій можна прочитати на сайті інституту memory.gov.ua.

FB1200x630_-Women-in-II-War_04 FB1200x630_-Women-in-II-War_07 FB1200x630_-Women-in-II-War_08 FB1200x630_-Women-in-II-War_10

Тим часом розуміння реального становища жінки допомагає уникати майбутніх конфліктів, натомість героїзація і романтизація війни призводить до спалаху нових воєн. Трагедія цієї теми актуалізована і сучасним обставинами, вважають в Інституті. Зокрема, незаконним викраденням і засудженням Російською Федерацією за вигаданим звинуваченням до 22 років колонії загального режиму української льотчиці Надії Савченко.

Про проект «Жіночі історії Другої світової» «Повазі» детальніше розповіла Вікторія Яременко, фахівчиня  Українського інституту національної пам’яті.

— Вікторіє, розкажіть про те як виникла ідея  сфокусувати увагу чергової річниці війни на жіночих історіях?

Ідея виникла цього року. Коли проводимо пам’ятні заходи, присвячені певним подіям, Український інститут національної пам’яті говорить про них через історії окремих людей. Таким був наш проект, присвячений Голодомору, «Люди правди». Таким є і наші «Жіночі історії Другої світової». Ми зважили кілька факторів: по-перше, цього року 8 травня збігається з Днем матері, а по-друге – тема жінки і війни стала дуже артикульованою, це частково пов’язано також із тим, що  Світлана Алексієвич отримала Нобелівську премію. Нагадаю, що Світлана Алексієвич написала книгу «У війни нежіноче обличчя» і привернула увагу до долі жінок-червоноармійок. Вона зібрала їхні спомини і розповіла про війну їхніми вустами, подивилася на війну їхніми очима. Відтак ми вирішили донести цю тему до широких мас.

Як ви обирали історії жінок, які увійшли у 12 плакатів?

Це дуже різні історії. Ми хотіли показати, що війна не була чимось однорідним. Про неї не можна говорити кількома словами, охарактеризувати кількома реченнями. Це були різні жінки з різними долями, але кожна з них мала історію свого подвигу.

Історії відбирали у процесі опрацювання джерельного матеріалу та шляхом консультацій із фахівцями, які досліджують жіночу історію війни. Ми хотіли, щоб були репрезентовані різні жінки: ті, що опинилися у Червоній чи Українській повстанській арміях і зі зброєю в руках йшли на ворога, виносили з-під куль поранених, матері, що чекали своїх синів, а ще – жінки, які під загрозою смертної кари рятували життя іншим. Важливим технічним моментом під час підготовки виставки, яка презентується у рамках проекту «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової» стала наявність фотокартки героїні. На цій підбірці ми не зупиняємося, нам важливо якомога повніше відтворити історію українських жінок. Тож ми продовжуємо накопичувати матеріал.

У рамках цьогорічних меморіальних заходів ми також презентуємо сайт, присвячений Другій світовій війні. Усі напрацьовані та систематизовані Інститутом національної пам’яті матеріали про український вимір ІІ світової війни доступні на сайті ​ww2.memory.gov.ua.  Україна була одним із театрів, де відбувалися найзапекліші бойові дії Другої світової. Війна прийшла на територію України у перший свій день – 1 вересня 1939 року. До останнього дня війни, 2 вересня 1945 року, українці воювали на різних фронтах глобального конфлікту, часто – один проти одного. Український інститут національної пам’яті запрошує дізнатись більше про український вимір Другої світової.

На_головну

—  Одна із перших книг про жіночу роль у війні – це «У війни нежіноче обличчя» Світлани Алексієвич. Проте перше видання побачило світ із численними купюрами. Що саме тоді викреслювала радянська влада?

Вона подала історію Другої світової війни, яка не вписувалася у загальний героїчний канон СРСР. Письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки.

Чи консультувалися ви зі своїми іноземними колегами щодо проведення виставки про роль жінки у війні і де вже провели подібні акції?

Інститут таких консультацій не проводив. Що ж до вивчення, то розвиток жіночих студій у Західній Європі та Північній Америці розпочався у 70-х роках минулого століття. Помітне звернення до теми «Жінка і війна» спостерігається від початку 80-х років.

Можу сказати, що в Україні дослідники тільки відкривають цей шлях. Одна з героїнь нашого проекту, Євгенія Клемм, під час війни була бранкою концтабору Равенсбрюк.

Матеріали про цю жінку представлені й в сучасному меморіальному комплексі, що виник на місці колишнього концтабору. Євгенія Клемм  була викладачкою історії Одеського педінституту, військовополонена у концтаборі Равенсбрюк.

Під час оборони Севастополя потрапила в полон. Перебувала у Славутському, Рівненському таборах військовополонених. Цю групу жінок перевезли в Зоест, звідки хотіли направити на військові заводи Третього райху. Євгенія Клемм була ініціаторкою й організаторкою протесту. Підготувала листа німецькою мовою, в якому йшлося про порушення німцями Женевської конвенції щодо військовополонених. За цей протест усіх жінок направили до концтабору Равенсбрюк. Після війни Євгенія Клемм повернулася в рідну Одесу, у 1952 (чи 1953) році повісилася, не витримавши переслідувань радянського режиму.

Розмовляла Мар’яна Вербовська

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus