Жінка в українській науці: непрохана гостя

  • Листопад 2, 2014
  • 2870
  • 0

Якось на парі з гендерної філософії наша викладачка розповіла, що за часів її студентства жінок з факультету філософії порівнювали з морськими свинками. Ця тваринка, мовляв, не дуже морська, і не дуже свинка. Так і жінка філософ –  не дуже філософ, і не зовсім жінка.

Морську свиню однаково успішно можна підставляти й у інші речення, що стосуються жіночих і чоловічих професій. Спробуйте заґуґлити російською «жінка-фізик» або «жінка-програміст» – і неодмінно з найдете це порівняння. Воно вигулькне вплетеним у багато гілковій дискусіях, чи дійсно може жінка здобути фах та проявити себе в науковій галузі, яка звикло асоціюється з чоловіками.

Зауважте, що йдеться про гуманітарну спеціальність, де жінки традиційно кількісно. А як бути з інженерією, фізикою, математикою?

Принцип морської свинки

Поділ на «жіночі» та «чоловічі» галузі занять у науці – одна із багатьох характеристик гендерної нерівності в українській науці.

Дані Центру дослідження суспільства вказують на низку інших гендерних проблем у вищій освіті:

  • Зменшення кількості жінок на кожному наступному щаблі академічної кар’єрної драбини – серед випускників та випускниць вишів, що мають ступінь бакалавра, жінки складають 76%, магістра – 69%, жінок-кандидаток наук 43%, а докторок – 33%.
  • Невелика кількість жінок на керівних посадах – серед  234 ректорів вишів ІІІ-ІV рівня акредитації лише 20 жінок – близько 9%, а за всі роки незалежності Україна не мала жодної жінки-міністра освіти.
  • Жінки-науковці заробляють менше, ніж чоловіки. Вищий за 4500 грн дохід отримують 23,9% чоловіків і всього 12% жінок, в той час як менше 3000 отримує майже половина викладачок і 41,3% викладачів.

Як у світі?

Українська ситуація, утім, не є унікальною – у всьому світі, навіть у розвинутих країнах до гендерної рівності у науці далеко.

Згідно зі звітом Інституту статистики ЮНЕСКО 2009 року, загалом у світі присутність жінок у науці становить 29% – приблизно однаковий показник у ЄС, 33% в Африці, 18% в Азії, 46% у Південній Америці.

Однак, зазначають у звіті, статистика повністю не відображає нюансів наукової кар’єри жінки: дослідницькі інститути у всьому світі очолюють чоловіки, існує різниця в оплаті праці.

«Діти часто є перешкодою, але це не пояснює фактичну різницю у розмірі зарплатні та рівні відповідальності. Упередження, OldBoys-клуби та інші не такі видимі фактори є більш вирішальними», – йдеться у звіті.

Панацеї для вирішення цієї проблеми не існує, визнають в організації. Зате вона впроваджує різноманітні програми для підтримки науковчинь-матерів, премії для жінок в науці, та різноманітні стипендій ні програми.

Що думають жінки

Знайти українських героїнь опитування про дискримінацію жінок-науковців було не надто складно. Однак набагато складніше виявилось отримати не анонімні коментарі. З дев’яти опитаних жінок лише чотири погодились говорити відкрито.

Інші свої відмови пояснювали приблизно однаково – або ж це може завадити науковій кар’єрі, якщо потрапить на очі нинішньому науковому керівнику, або ж через небажання ворушити минуле.

Назагал відповіді зводяться до того, що побутовий сексизм з боку чоловіків у науці трапляється, проте на наукових досягненнях це не відображається. Відтак найголовніша проблема, схоже, визнати, що сексизм в українській науці таки є.

Докторантка фізичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Оксана Білоус натомість відкрито погоджується, що умови роботи в науці для жінок та чоловіків в Україні часто є нерівними.

Oksana_Bilous_1(1)

«В плані здобуття наукової кар’єри – якщо жінка дійсно гарний фахівець, то особливих перешкод я не бачу. Але особистісний фактор відіграє роль – у мене на викладацькій роботі були прецеденти, коли до мене ставились як до жінки, а не до як фахівця. Це було з боку чоловіків, які займали керівні посади, тобто не просто колег. Бували прилюдні фактори звернення, і не лише до мене – коли чоловік, який займає посаду завідувача кафедри, дозволяв собі робити зауваження і казати – ти мені подобаєшся, а ти мені не подобаєшся. Це жодним чином не стосувалося виконання професійних обов’язків», – каже Оксана Білоус.

Проте такі зауваження потім відображались на робочих моментах, вважає вона.

«На щастя, в мене був такий лише один прецедент з однією людиною. Коли тебе твій керівник оцінює не як фахівця, а як жінку – на робочому місці це не доречно. Коли ж мова йде про фаховість, то, мені здається, упередженості до жінок не має.  Коли ти вже в аспірантурі чи докторантурі – мова йде про те, аби оцінювати твої наукові результати. В даному випадку якихось нерівностей я не помічала», – каже науковчиня.

Оксана одружена, має чоловіка і доньку. Каже, що вони підтримували її в наукових починаннях, разом приймали рішення про наукову діяльність, розуміючи, що це може якось зашкодити родинним інтересам.

«Але я стараюсь все ж збалансовано працювати, і на викладання трохи часу вистачає. Треба визнати, що політика держави у цій сфері не підтримує жінку», – визнає Оксана Білоус.

Доцентка ж кафедри вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська Політехніка» Любов Янків-Вітковська каже, завжди навчалась і працювала серед чоловіків-науковців, які ніколи не робили різниці мажі чоловіками та жінками.

Liubov_Yankiv_Vitkovska(1)

«Під час навчання в чоловічому колективі відчувала лише підтримку – хлопці завжди підтримували нас. Не відчувалось дискримінації і тоді, коли я вже захистила кандидатську. Зі свого досвіду я б сказала, що для жінки навіть є свої преференції – маса компліментів і це теж додає сили. Але щодо наукових досліджень – то ми всі колеги. Є лише підтримка та конкретні поради», – каже вона.

Не вважає науковчиня, що жінка, займаючись наукою в Україні, стикається з якимись перешкодами.

«Мій чоловік не перечив моїм науковим дослідженням і всіляко допомагав мені у вихованні дітей. Звісно, якби я присвятила себе лише науці, то могла б мати швидший кар’єрний зріст. Але я в першу чергу я мама, а потім – науковець. Народження дітей – це щастя для мене. Моє бачення – жінка має реалізовувати себе насамперед у сім’ї, а, вже потім – якщо вона має бажання і це не приносить шкоди родині, реалізовувати якісь професійні здібності», – вважає Любов Янків-Вітковська.

Схожої думки притримуюється і доцентка кафедри фізики твердого тіла Львівського національного університету імені Івана Франка Оксана Тузяк.

Oksana_Tuziak(1)Науковчиня заперечує, що стикалась з дискримінацією з боку чоловіків, однак визнає, що їй могло просто пощастити і така проблема існує.

«Викладачі на моїй студентській кафедрі нічого такого собі не дозволяли. Далі, науковий керівник – активний науковець високого рівня, такий, яких ми тепер називаємо європейський, справді дуже інтелігентна людина. Теперішній колектив співробітників більш різношерстний,  однак у моїй присутності ніхто собі не дозволяє двозначностей. Тим не менше, вважаю, що я вже у тому віці і суспільному положенні, коли такі речі не толеруються. Я маю на увазі, що на несправедливість чи сексистські вислови реагувала б, і реагувала гостро. Усвідомлюю, що моя ситуація є зовсім не показовою, це, швидше, вийняток», – каже жінка.

Доцентка кафедри українознавства Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна Дарина Андросова-Байда розповідає, що від сексистських нападок часто потерпала тематика її досліджень.

Daryna_Androsova_Bayda(1)

«Тема мого дисертаційного дослідження, присвяченого образу жінки-історика, викликала чимало питань, зокрема й на кшталт «А чим власне образ жінки-історика відрізняється від образу історика?» На мій погляд, у цьому питанні відбилася укорінена у свідомість максима  безстатевості професій, активно пропагована радянською системою – самопроголошеним захисником і гарантом статевої рівності. Більшовицька влада, до речі, від самого початку намагалася подати процеси фемінізації науки як власне досягнення, обходячи увагою жіночу присутність у науці дореволюційної доби», – роповідає Дарина Адросова-Байда.

Науковчиня розповідає, що неодноразово чула про науковців-чоловіків, які принципово відмовляються стати науковим керівником здобувача-дівчини.

Що ж до відвертих сексуальних домагань від наукових керівників та керівників підрозділів, то Андросова-Байда не поспішає з висновками.

«По-перше, подібні «історії» завжди про «знайомих знайомих» і я ніколи не чула їх від першої особи. А по-друге, уважаю, що сексизм як культурний феномен існує сторіччями ще й тому, що певна частина жіноцтва воліє грати за «прийнятими правилами», а понад те – готова брати на себе ініціативу у розвитку сценарію з елементами «неформальності», – каже вона.

Водночас науковчиня вважає, що не слід недооцінювати досить негативне ставлення суспільної думки до постаті жінки-науковця, «образ якої сьогодні хоча й позбувається стійкої асоціації з образом «синьої панчохи», але навіть за цих обставин не стає більш привабливим».

Експертна думка

«Проявів сексизму в науці може бути дуже багато – у відношенні до студенток, і до молодих викладачок», – вважає директорка Музею історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху» Тетяна Ісаєва.

«Уявіть ситуацію – заходить викладач чи викладачка до аудиторії, і там сидить 30 хлопців і одна дівчина. Коли до них будуть звертатися «шановні студенти», ця дівчина ніколи не зверне увагу на те, що до неї звертаються «він» в чоловічому роді. Якщо ж уявити протилежну ситуацію – коли до аудиторії з 30-ма дівчатами і одним хлопцем звернуться «студентки», то це обов’язково зауважать», – каже експертка.

Проблема в тому, що в українців не розвинута гендерна чутливість, в тому числі і в сфері науки, вважає Ісаєва.

«Сексизм в нас у тому і проявляється, що молоду дівчину орієнтують на те, що вона має спрямовуватись на сім’ю, а не на науку. Багато людей зі сфери науки, з якими мені доводилось працювати, стоять на тих позиціях, що чоловік – з Марсу, а жінка – з Венери. Так і виходить, що жінка виявляється більше спрямованою на приватну сферу, ніж чоловік. Якщо жінка робить успіхи в політиці, науці, то їй часто кажуть – що ж ти робиш, як же твоє особисте щастя, сім’я», – розповідає Ісаєва.

Що збираються робити в Україні

У світі проблему гендерної нерівності в науці визнають і намагаються її вирішувати. Визнають її і в Україні, проте на державному рівні вирішують не так охоче.

На два запити щодо того, що планується робити для покращення гендерної ситуації в українському Міносвіти відповіли приблизно однаково – що це не входить до сфери міністерства та посиланням на Конституцію і Закон України «Про вищу освіту», що опосередковано мають сприяти гендерній рівності в науці.

Минулоріч Кабмін, щоправда, прийняв Державну програму із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, реалізовувати яку збираються до 2016 року. Однак на практиці вона виглядає швидше декларативною та малоефективною.

Ганна Власюк

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus