Image default
Колонки

Як з мене не вийшла #яжемать і чому я не люблю цей мем

Коли народилася моя старша дочка, мені був 21 рік. Я не можу сказати, що вона була ретельно спланована дитина, але й не випадкова. Просто так вийшло. У людей так часто буває. Вони наче й розуміють, що таке діти, але не дуже уявляють, що чекає на них далі. Ні, ви не подумайте, далі нічого поганого не чекає. Але елемент готовності до певного доволі специфічного періоду життя є не в усіх, а надто в 21 рік.

Виходячи з мого досвіду, чоловіки часто не можуть упоратися з навалою відповідальності, а жінки – з тим, що їхня активність і коло спілкування певний час будуть суттєво звужені. Процес обмеження активності болісний для жінки. І, звісно, всі це проживають по-різному. Часто зануреність жінки в рутинний побут провокує скандали в парі. Чоловік ходить, працює, їздить, зустрічається з друзями. Він виглядає вільним. Жінка вдома з дитиною, всі побутові справи на ній. Вона має дбати і про дитину, і про вечерю і про поламаний кран у ванній. Це тисне. І це класична ситуація.

Ви чули й читали про таке безліч разів, і я зараз не сказала вам нічого нового. Але навіщо я почала писати цю колонку? Все частіше я зустрічаю мем #яжемать – і вже давно мене підсвідомо підбішує його значення. Спочатку ним позначали жінок, які вимагають певних особливих прав через те, що в них є діти. Потім так почали говорити і про жінок, які забагато втручаються в життя своєї дитини, пишуть про неї «ми», спілкуються самі з собою в батьківських чатах і всіх довкола намагаються виховувати: як ставитися до дитини, як із нею говорити, тощо.

Але все частіше я бачу, як вживають цей мем, з приводом чи без, до будь-якої жінки з дитиною, ніби ставлячи на неї якесь соціальне мемівське тавро. Останнім часом я зрозуміла, що вже давно мене злить у цьому мемі. Він мізогінний і не конструктивний. Він сприяє формуванню соціального гетто з жінок, які типу #яжемать, і всіх інших жінок, які типу розумніші, кращі чи щось таке. Мем #яжемать останнім часом стає ще й синонімом низьких розумових здібностей, відсутності критичного мислення, обмеженого світогляду. Його поява цілком зрозуміла. Матері, які апелюють у батьківських вайберах до «все для наших діток», вимагаючи купити нову штору в клас чи вітати директорку школи з днем народження, діють настільки злагоджено й типово по всій країні, що мимоволі й справді видається, що це якась окрема соціальна група вималювалася. Але я думаю, що все набагато складніше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польові дослідження з батьківського вайберу

Біда в тому, що дуже часто жінки виходять заміж і народжують дітей, коли ще не встигли отримати хорошу освіту, почати будувати кар’єру і визначитися з планами на життя. Це наш спадок пострадянської держави – відсутність соціальних ліфтів і соціальних моделей для жінок, окрім як дружина/мати.

Дівчата, які виросли в 80-ті 90-ті, як часто з вами говорили про кар’єру в дитинстві? Отож бо. У ті часи рідко говорили й заохочували до досягнень жінок. Але часто, практично завжди, порівнювали і протиставляли.

У Маші охайний каліграфічний почерк, а в Ані «як курка лапою». У Наталки завжди заплетені косички, а в Оленки «патли висять». Якась дівчинка така, як треба, а якась – не така. Пам’ятаєте це все? Чи варто говорити, що й Маша, і Аня, і Наталка, і Оленка виросли зі своїми прихованими травмами?

Мірятися. Не ясно чим і чому, але завжди мірятися. Бути «найкращою», мати все «найкраще». Тихо заздрити й ненавидіти тих, хто має щось краще за тебе або взагалі не переймається порівнянням когось із собою і себе з кимось. Мізогінія в дівочому товаристві 90-х і 2000-х була доволі концентрованою. Пройшли роки, дівчата виросли в жінок, а мізогінія нікуди не зникла.

А що говорять дівчатам і жінкам, які стають мамами, маскультура і медіа? Говорять, що треба бути «найкращою», теж пропонують мірятися, задають «стандарти». Яким має бути ваш перший секс, ваш бойфренд, ваші стосунки, ваше весілля, де народжувати малюка, як хрестити дитину, де святкувати перший рік, як одягати в школу. Телебачення і глянець переповнені матеріалами такого штибу. І жінки хочуть, щоб «як у всіх», заздрять, порівнюють і знову міряються. Не забувайте, що все це накладається на ґрунт поганої освіти, низької соціальної активності і практично відсутніх знань про права інших людей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мама-зозуля ваша зовсім на роботі поселилася?

Критично низький рівень емпатії – саме це мене завжди дивувало в жінках #яжемать. Попри показну й демонстративну любов до своєї дитини ці жінки не люблять інших дітей. Часто вони дозволяють собі агресивне ставлення до дітей на майданчику, в садочку, в школі. Захищаючи свою дитину, ніби забувають, що довкола теж діти. Нещодавно всі ми спостерігали квінтесенцію цього явища в історії з харківським тортом. Однак мені видається, що шеймінг для #яжемать не буде ефективними ліками.

Навпаки – він тільки спровокує ще сильніше протистояння, а потому й сегрегацію в жіночому середовищі. Феміністичному рухові в Україні сегрегація не лише не буде корисною, а й зашкодить. Бо скільки серед #яжемать феміністок? Отож бо. Чим дужче травитимуть зашкарублих традиціоналісток із обмеженим світоглядом освічені активні жінки, тим гірше від цього фемінізму.

Кілька років тому, коли моя старша донька пішла в перший клас і я почала тісніше стикатися з такими жінками, я кілька разів переживала напади ненависті, відчаю й агресії. В один із таких вечорів, вклавши всіх своїх спати, я сиділа й дивилася фотографії з профілю однієї #яжемать з-поміж батьків доньчиного класу. Фотографії були кількарічної давнини, жінка на них була молодшою, а діти малими. Вона посміхалася. Сиділа на дерев’яних сходах і обіймала своїх хлопчиків у теплих в’язаних светрах. І видно було, що вона щаслива.

Я дивилася на її знайоме, але молодше і щасливіше обличчя і думала: «Що ж змінилося в тобі? Що зробили з тобою і хто? Звідки в тобі стільки ненависті до людей і стільки страху від того, що ламається світ, в якому оцінки, друзів, освіту, повагу, безпеку купують за сертифікати в Brocard на День вчителя?». Я знаю, що втримало свого часу мене від того, щоб бути #яжемать. І я знаю, що робити задля того, щоб мої доньки і їхні ровесниці не виростали такими. Але я досі не знаю, як і якими словами лікувати жінок, які в замкненому колі родина-дитина-дім-робота (останнє є не завжди) втратили любов до людей і віру в людство, замкнулися на собі і своїй дитині, зданих в фонди грошах і матеріальних цінностях. А ці слова і ліки від цього явища суспільству зараз вкрай необхідні.

Анастасія Багаліка

Схожі записи

Гендерне насильство в партнерствах військових: наратив жінки, яка вижила

Гавришко Марта

Щось більше, ніж сексизм у рекламі

Злобіна Тамара

#metoo. Початок ери виходу з темноти  

Осока Сергій

Залишити коментар