Image default
Статтi

Як це – бути жінкою в кіноіндустрії?

Ми звикли до того, що в кіно традиційно працює багато жінок. Це акторки, асистентки, художниці по костюмах, візажистки тощо. Однак, коли справа доходить до продюсування або режисури, ці посади обіймають здебільшого чоловіки.

Чи насправді існує “скляна стеля” в кіноіндустрії та як це керувати кінопроцесом, говорили генеральна продюсерка Одеського кінофестивалю Юлія Сінькевич та білоруська режисерка Дар’я Жук під час дискусії “Як це – бути жінкою в кіноіндустрії?”, що проходила в кінотеатрі “Жовтень” на початку листопада.

Юлія Сінькевич

“Кілька років тому, я навіть буквально порахувала, скільки фільмів було підтримано Держкіно і скільки з них було саме жінок-режисерів. Кількість була катострофічно малою. Серед великобюджетних українських блокбастерів були тільки одні чоловіки-режисери. Однак у цей час в експертній комісії, що надавала фінансування, якщо не помиляюся, сиділо 27 чоловіків і тільки одна жінка”, – розповідає  Юлія Сінькевич.

Натомість у Швеції, за словами продюсерки Одеського кінофестивалю, діє система квот, коли 50 на 50 проектів, які підтримуються Шведським кіноінститутом, мають бути представлені в рівній мірі як чоловіками, так і жінками.

Не тільки шведи, але й німецькі кінематографістки виступають за жіночу квоту в кіноіндустрії. За даними групи Pro Quote Regie, яка була створена в Німеччині ще у 2014 році, на німецьких телеканалах лише 15 відсотків жінок задіяні в якості режисерок. Це порівнюють із забороною на професію.

Юлія Сінькевич розповідає, що зараз їхній фестиваль почав активно висвітлювати питання гендерної нерівності в українському кіновиробництві.

Продюсерка зізнається, що на власному досвіді стикалася з тим, що жінки в сфері кіно отримують меншу заробітну плату, ніж чоловіки на аналогічних посадах. Роботодавець обґрунтовує це стереотипом, що чоловікам потрібно забезпечувати сім’ю, а отже і отримувати вони мають більше.

Дар’я Жук

Білоруська режисерка Дар’я Жук, спеціально приїхала в Україну, щоби представити свій новий фільм “Кришталь”, який у цьому році буде номінуватися на премію “Оскар” як кращий іноземний фільм.

Режисерка підкреслює, що неодноразово відчувала несерейозність її сприйняття саме через те, що вона жінка:

“Одного разу я сиділа з дуже відомим продюсером, а поряд сидить його асистент. Ми обговорюємо якусь сцену з фільму, і я намагаюся пояснити, чому ця сцена була знята геніально. Йшлося про один із останніх фільмів Куарона “Рим”. Він мене слухає, слухає, киває, а далі повертається до свого асистента й починає пояснювати знову. По-суті, показуючи мені, що я в цьому нічого не розумію.”

На її думку, це такі “рольові ігри”, в яких презюмується, що жінка має відчувати себе некомфортно. Дар’я Жук зізнається, що з продюсерками в неї таких ситуацій не виникає, бо вони розмовляють із нею на рівних.

“На початку мого творчого шляху мені здавалося, що результат сам за себе все скаже. Зараз я розумію, що це не завжди так. Так, можна зробити чудовий фільм, але він ніколи не прозвучить”, – додає білоруська режисерка.

Якщо подивитися на українське повнометражне ігрове кіно у 2018 році, то було випущено 31 фільм, з них тільки чотири – зробили жінки.

Це такі фільми, як:

  • “Ecce Homo”, режисерка Ганка Тертяк /”Gankafilm”
  • “Герой мого часу”, режисерка Антоніна Ноябрьова/ Держкіно
  • “Коли падають дерева”, режисерка Марися Нікітюк/ “Директорія Кіно”
  • “Три з половиною”, режисерка Дарія Гайкалова.

Єлизавета Кузьменко

Схожі записи

Кампанія рожевої стрічки або привернення уваги до раку молочної залози

admin

Як (не) варто проводити заходи до дня 8-го березня у школах

admin

Пропаганда насильства: суспільство обурив кліп українських виконавців

admin

Залишити коментар