Я знову вагітна

  • Грудень 28, 2016
  • 13462
  • 0

15178936_1226424450751202_2140569303725741420_nНі, це не розповідь багатодітної мами. Просто я вже була вагітна десь на третьому курсі університету. Тоді мене, у зимовому пальті (певно, були останні місяці, якщо видно було живіт), коли я сідала в іномарку, «побачив» однокласник. Куди поділася та моя дитина, достеменно невідомо. Від однокласників, які довго цю чутку обговорювали, довго немає жодних звісток.

І ось я знову вагітна (найцікавіше те, що я цієї весни схудла, і живіт мій ну ніяк не схожий на такий, у якому знаходиться дитинка. Та він і до схуднення великим не був). Про це активно пліткують у селі, уже серед дорослого покоління, тих жінок, що чекають онуків або вже й дочекалися. Спершу, коли мені розповіла мама, я здивувалася й ледь не покрутила пальцем біля скроні. Але найцікавіший випадок стався кілька днів тому, коли я добувала відрядження в зоні проведення АТО. Мама хвилювалася, сказала сусідці, що не дочекається, коли ми вже виїдемо звідти. Жіночка зробила великі очі й дещо шоковано спитала: «І шо, її оце туди в положенії отправили»? Тут уже настала мамина черга крутити пальцем біля скроні. Мама цього, щоправда, не зробила, ‒ вихована.

Найцікавіше в усій цій ситуації: я навіть не маю поки що від кого вагітніти. Ну те, що я досі не вийшла заміж, ‒ одна з улюблених тем у селі. Щойно приїжджаю додому, одразу після привітання мене питають: «Коли заміж?» або «Ну як там на лічном фронті»? Це стосується всіх поколінь: від однокласників до їхніх батьків та просто «небайдужих». Таж не тільки мене питають, маму теж. Я вже якось змирилася з цим запитанням, а ось вона – ні, бо хоче бачити мене щасливою й хоче онуків.

До речі, цікаво, як розвиватимуться події далі: я зроблю аборт чи «здам дітей у дєтдом»? Цього в селі поки що не знають.

Дехто може сказати, що ця моя емоційність зайва, а тема насправді дріб’язкова, щоб через неї переживати. Так, справді, тема дірки з бублика не варта. Чи все-таки варта? Бо серед моїх знайомих дівчат немає жодної, яка б не чула запитання про заміжжя, «лічний фронт» та дітей. Так, ніби ми глухі до цокання біологічного годинника й самі не знаємо, що краще народити до 30, 35 чи 40 (у кожної свої міркування з цього приводу). Про заміжжя та материнство говорять чи не всі сусідки на вулиці, говорять у церквах, дитячих відділах крамниць, у транспорті, говорять у жіночій консультації. Мені довелося змінити лікарку, яка під час кожного походу до неї (їх було два, більше я б не витримала) розповідала, що «правільна зачать, винасіть, радіть рібьонка і начать єго корміть до 26, іначє будєт тяжело, а рібьонак, скарєє всєво, будєт бальной». Так, ніби народити дитину ‒ то як купити сукню, варто лиш мати трохи часу та трохи грошей на вибір.

Можливо, у мене неправильне коло спілкування, але те, що я бачу в суспільстві, інакше, ніж зверхністю до «нєзамужніх і нєражавших», складно назвати. Таку жінку сприймають як неповноцінну, байдуже, хто вона за фахом, скільки знає мов і в скількох країнах побувала, секретарка вона чи власниця успішної справи. Вона – «ущєрбна» (дехто так і каже), «нікому не нужна» (Фразочка, почута в селі: «О, а Наташка, кажуть, уже з кимось живе. Ну наконєц-то хоч комусь стала нужна»).

Якось подруга сказала мені не позбавлену сенсу думку: «Настю, якби ти вийшла заміж за безробітного алкоголіка й народила один за одним троє дітей, тебе б нарешті припинили жаліти в селі як “нікому не нужну” і почали ставитися як до рівної або співчувати твоєму нещастю». Насправді єдине, чого мені хочеться в цій ситуації, ‒ щоб мені припинили співчувати з будь-яких причин. Можливо, не треба говорити про всіх, але все ж наберуся сміливості припустити, що чимало дівчат і жінок хочуть просто жити, навчатися, будувати кар’єру, народжувати або не народжувати без огляду на суспільну думку, винятково з огляду на свої переконання.

І так, це не був маніфест затятої холостячки чи чайлдфрі (хоча жодну з цих категорій я не засуджую й переконана, що кожна жінка та кожен чоловік ‒ хоча про них тут майже не йшлося ‒ повинні робити власний вибір самостійно). Я хочу заміж і хочу дітей. Але тільки тоді, коли вирішить не бабця з вулиці, а моє серце.

Анастасія Федченко

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus