Відкриті роти, зачіски і «шанелі» – чому українські ЗМІ говорять про жінок-політиків мовою жовтої преси

  • Жовтень 2, 2014
  • 1597
  • 0

Про що ми знаємо більше: скільки разів змінювала зачіски Ганна Герман чи які законопроекти ініціювала вона у Верховній Раді? В якому одязі виступала співачка Руслана на Євробаченні чи що конкретно вона зробила, допомагаючи Майдану?

Як ЗМІ висвітлюють діяльність жінок в політиці – цікаве питання. Криється причина пильної уваги до зовнішності жінок у політиці і їхніх жіночих звичок у сексизмі чи просто в непрофесійному підході ЗМІ до роботи, –  думки з цього приводу розділилися.

Сексизм, говорить автор книги «Фемінологія» Єлизавета Зуйкова, недооцінює творчий потенціал жінок, враховуючи лише їхні біологічні особливості. Сексистська доктрина вимагає, щоб в суспільство дотримувалось так званого природного порядку, де чоловікові і жінці відвідний різні функції і ролі. Доктор соціології, науковий керівник Національного центру наукових досліджень в Парижі Андре Мішель вважає цей підхід абсолютно неприйнятним, оскільки він сприяє відчуженню жінок від рішення багатьох проблем, плюс саме суспільство втрачає значний людський потенціал. Тим не менш, сексизм як інструмент досить затребуваний в ЗМІ, коли йдеться а) про залучення уваги аудиторії; б) відволіканні аудиторії від дійсно важливих проблем.

Поведінка ЗМІ лише віддзеркалює дійсність

Пояснень цьому може бути безліч. Чому медіа використовують зовнішність як тему для своїх матеріалів? І чи використовує? Діана Дуцик, головна редакторка сайту MediaSapiens (ГО «Телекритика»), заступниця директора Могилянської школи журналістики, вважає: «В наших медіа сексизм проявляється тією мірою, якою він проявляється у суспільстві, оскільки медіа – це його невід’ємна частина. Людям часто складно уявити, що жінка може самостійно пробитися нагору, тому вони шукають зрозумілі для себе пояснення, на кшталт «вона чиясь коханка», «її хтось просуває», «у неї чоловік бізнесмен» і так далі. В медіа ці стереотипи активно поширюються, особливо, в нових медіа. Зараз у соцмережах обговорили у такий спосіб не одну кандидатку в депутати, яка балотуватиметься під час нинішньої парламентської кампанії.

До речі, дуже яскравою у цьому контексті є трансформація образу Юлії Тимошенко в медіа. Свого часу її  сприйняття  було стереотипним: її вважали несамостійним політиком і асоціювали з Павлом Лазаренком.  Але протягом років своїми діями Тимошенко змінила цей стереотип, ставши самостійною політичною фігурою і фактично зруйнувавши оце «чоловіче» бачення її в політиці і перебравши у свій образ дуже багато чоловічих рис, якщо так можна сказати.  Але таке вдається не всім жінкам у політиці».

yulya2

Ольга Шалайська, представниця Інституту масової інформації, впевнена, часто за таке поверхневе і несерйозне ставлення до жінок в політиці несуть відповідальність самі жінки-політики: «На мій погляд, у нас є певна культурна традиція, яка сформована а) радянською пропагандою, б) захопленням жовтою пресою Заходу про «жінку-секс-символ», в) нашим традиційним сексизмом – «жінка може розбиратися лише  в побутових темах», г) такі міністри як Королевська, Кужель, Богословська, Герман – це жінки-істерички. Вони мають доступ до медіа і ще більше загострюють цей секстисько-традиційний підхід».

В принципі, підтверджує цю точку зору, наприклад, заяви на кшталт «Найвища місія жінки» – це «готувати обіди, щось, там, в будинку робити, берегти дім» від все тієї ж багаторічної соратниці екс-президента Віктора Януковича Ганни Герман. І дійсно, як можна дорікати ЗМІ в упередженості щодо жінок, якщо самі жінки готові себе принизити прямо перед телекамерами? Варто згадати короткий діалог депутаток Олександри Кужель та Інни Богословської в ефірі одного ток-шоу, що закінчився словами: «Кто уже политическая проститутка, это знает вся Украина»

Як би там не було, але поверхневі тексти про зовнішність і поведінку формують імідж жінок в українській політиці більше, ніж аналіз їхньої діяльності. Широко відкритий рот депутатки від Партії Регіонів Олени Бондаренко став приводом для хвилі «фотожаб» далеко не шанобливого змісту. Чи багато користувачів соціальних мереж згадають, що і кому вона кричала під час зйомки? Депутат перервала промову президента, доповідаючого про стан і боєздатності української армії, фразою «Армія, яка вбиває дітей»То що важливіше: сексуальні інтерпретації «у кого ширше» або спроба розібратися в тому, наскільки міцна і обґрунтована позиція депутатки Бондаренко і навіщо вона приміряє на себе роль опонентки? 

bondarenko

Сексизм у ЗМІ – одна з ознак низької якості журналістики

Екс-головний редактор Коммерсант.ua Валерій Калниш в цілому вважає, що ЗМІ не відмовляють жінці чи чоловікові у здатностях створювати законопроекти, бути гідними відстоювати свою точку зору. Можливо, каже він, позитивний сексизм проявляється хіба що під час опису занадто емоційних ситуацій, наприклад, коли жінка дозволяє собі не нормативну лексику. А ось мотивацію медіа більше аналізувати зачіски політиків, ніж їх діяльність, він бачить в лінностях і пануванні «епохи загального гламуру». І стосується цей підхід не тільки жінок-політиків: «Такими «журналистами» избираются самые легкие пути суждения о человеке. Не надо лезть ему в душу, читать, что он пишет, слушать, что он говорит, вспоминать, что он говорил раньше. Таким наблюдателям кажется, что они могут узнать о человеке все, лишь взглянув не него. Но это глупость. Скорее даже, киношный штамп. Прическа и костюм говорят лишь о вкусе, уровне благосостояния и работе парикмахера-портного.  Почему-то считается важным наблюдать, кто, во что одет и какая, у кого прическа. Кто-то, видимо, думает, что между костюмом Brioni и мыслями о пенсиях есть какая-то связь. И, если человек его носит, значит, рассуждения о социальных проблемах, ему чужды. Но это ошибочно. Стив Джобс делал свои презентации в черной водолазке St. Croix, джинсах Levis и кроссовках New Balance. Образ простого парня. Свой. Но кто мог прочитать по его «униформе» сумасбродство и диктаторские замашки? И кто вообще мог предположить, что этот образ возник не сам по себе, а придуман дизайнером Иссеи Мияке? Это все – иллюзия, демонстрируют которую вип-персоны по трем причинам: из-за дурного вкуса, специально, чтобы ввести в заблуждение, или по рассеянности. А журналисты часто воспринимают это за чистую монету. И начинается круговорот ошибочных представлений друг о друге, выигрывают от которого производители одежды и пластические хирурги».

В основі такого підходу до висвітлення до діяльності політиків і жінок-політиків, зокрема, може лежати –  усвідомлена чи ні –  профанація або, іншими словами, спотворення, перекручення, вульгаризація діяльності або ідей. Яскравий приклад тому недавній конфлікт відомої російської журналістки і блогера Ксенії Собчак і кінорежисера Микити Михалкова, який у своїй програмі майстерно спробував нівелювати, в тому числі, за «статевою ознакою», цінність всіх ідей, висловлених напередодні Ксенією, зокрема, на підтримку України. В даному випадку, читачам і глядачам пощастило: в ЗМІ можна знайти всі фрагменти цієї історії, що розвивається. Але в будь-якому випадку, профанація, як і решта технік маніпуляції, вводять аудиторію в оману, відводячи її від можливості зрозуміти і усвідомити, що відбувається.

Діана Дуцик в причинах такої поведінки ЗМІ теж бачить процес «бульваризацію» медіа: «Усе доволі банально – наші ЗМІ останнім часом дуже бульваризувалися. На перший план вийшла функція розважання, а не інформування чи просвітництва. Навряд чи можна розважити аудиторію аналізом проекту закону, який внесла на розгляд парламенту та чи інша жінка-політик. Але от тим, яка в неї зачіска чи плаття, розважити можна. Аудиторія легко сприймає такий контент. Замість того, щоб підтягувати цю аудиторію до якогось вищого рівня, ЗМІ фактично йдуть на повідку у її не зовсім вишуканих смаків та низької інформаційної культури».

За переконанням журналіста Романа Вибрановського, зараз потрібно займатися саме роботою над якісним зростанням  українських медіа. Проблему сексизму в умовах повсюдного непрофесіоналізму він вважає надуманою. «Розвинуті демократії можуть собі дозволити піднімати такого роду тематику, бо базові проблеми у них з’ясовані. Ми живемо в країні, де журналіст досі сприймається як «дрючок» власника або, останнім часом, як громадський активіст. І те, і інше – далеке від журналістики. Тож, повернемо журналістику – зможемо з’ясовувати і інші питання. Бо не можна лікувати проблеми шкіри, поки не вилікуєш гангрену обох ніг», –  впевнений він.

Що ж, залишається лише відповісти на питання: що, все-таки, визначає такий стан речей –  відсутність запиту на якісну журналістику, бажання більшості аудиторії розважатися, обговорюючи розмір рота / грудей / взуття у політика, або небажання з боку журналістики формувати цей запит на якість.  Але що б там не було, способів маніпуляції аудиторією наразі існує багато. І сексизм – одна з них.  

Наталія Виговська

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus