Image default
Рівність у світі Статтi

В США мами часто повертаються на роботу, коли дитині нема і 3 місяців — Тетяна Ворожко

Тетяна Ворожко — журналістка “Голосу Америки”, ведуча програми “Студія Вашингтон”. Після навчання у США зайняла посаду радниці Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа. Авторка книг, блогів та колонок. Тетяна Ворожко пише про права жінок в Україні і США.

Повага запитувала про власний досвід, материнтство у США, про пільги для жінок, розподіл обов’язків у родині, про блоги та роботу.

Материнство

У США я завагітніла та прийшла до відділу кадрів, аби дізнатися, скільки часу можу взяти для відпустки по догляду за дитиною. Під час тієї розмови в мене буквально підігнулися ноги.

Таку реакцію в мене викликали слова кадровички, що я можу взяти 3 місяці, включаючи час до пологів, якщо мені потрібна буде госпіталізація чи просто перебування вдома. Все це я дослуховувала вже сидячи на стільці.

Я, звичайно, знала, що в США гірші умови щодо можливості взяти відпустку для догляду за дитиною, але чомусь собі вирішила, що матиму 3 оплачуваних місяці, а ще 3 місяці візьму за власний рахунок. Все виявилося не так.

Я ходила на роботу до останнього. Колегам я завчасно провела «тренінг» про те, що робити, якщо в мене почнуться перейми. Повісила інструкцію в офісі на видному місці. Коли залишався лише тиждень до очікуваного дня пологів, мій тодішній шеф, Адріян Кармазін, попросив поберегтися та не ходити на роботу. Пам’ятаю, в неділю я працювала в ефірі, мала пряме включення, в понеділок побула вдома, а у вівторок зібралася піти в басейн, але вже біля ліфта зрозуміла, що почала народжувати.

Оскільки в мене було так мало часу на те, аби побути з дитиною, то я організувала все так: 2 місяці вдома була я, потім з України на півтора місяці приїхала моя мама, потім ще 1 місяць побула вдома я, потім — мої свекри, потім – мій чоловік. Так ми дотягнули до 6 з половиною місяців, після чого понесли дитину в ясла. Тоді я працювала по неділях, то дитина в яслах була тільки чотири дні на тижні, чим я себе трохи заспокоювала.

Втім, для мене це все одно було шоком. Повернувшись на роботу, я жахливо себе почувала і як мама, і як працівниця. Потім, під час поїздок на роботу та з роботи в метро, я почала читати книжки американок на тему материнства. Це допомогло мені не впасти в депресію, поставити власні відчуття в якийсь контекст та не відчувати “материнської провини”.

Чому я почала писати про права жінок у США та Україні?

Усі ці емоції мені було важливо якось описувати, викладати на папері та аналізувати. Раніше жіночі теми мене не цікавили, я не бачила, що мене десь дискримінують як жінку — ні в США, ні в Україні. Можливо, якісь моменти я не помічала, а якимось моментам не надавала значення… Так чи так, я не відчувала себе дискримінованою.

Коли я замислилася над тим, аби вести власну колонку про материнство, моя подруга Світлана Пиркало порадила звернутися до “Жіночого журналу”, представила мене редакторці Тетяні Петковій, і ми домовилися про співпрацю. Так я почала колонку про

Голос Амерки

материнство в США. Спершу вони стосувалися лише мого досвіду як працюючої матері, а потім почала виходити на більш загальні, суспільні теми.

З часом ця співпраця припинилася, але потім я запустила рубрику «Блоги» для «Голосу Америки». Деякі теми, на які я пишу, зовсім нові. Але часом я повертаюся до тем, про які вже писала раніше, але зазвичай під час такого другого заходу від первинного тексту вже мало що залишається. Я осучаснюю свої роздуми, доповнюю їх новими дослідженнями, власним,  вже більш глибоким розумінням американських реалій.

Думаю, що на мій стиль вплинуло те, як на ці теми пишуть американські журналістки та дослідниці. Я пишу відверто про власний досвід, але намагаюся уникати повчального тону, хизування тим, що в мене, можливо, виходить краще, і підкріплюю свої аргументи посиланнями на якісні дослідження. Колись такі дописи допомогли мені впоратися з величезним стресом у власному житті. З листів читачок бачу, що й мої колонки комусь допомагають. Також тішуся, що в рубриці блогів наші колеги та інші цікаві люди, які переїхали жити до США, можуть описувати свій досвід.

Материнство та рівність жінок і чоловіків у США

Згідно з цим дослідженням, заробітки молодих жінок і чоловіків у США у великих містах майже однакові.  Якщо вона має вищу освіту, її кар’єрні можливості майже такі ж, як у чоловіка. Але все змінюється, коли жінка народжує. Момент із материнством у США жахливо провисає. У світі є всього 4 країни, де немає оплачуваної відпустки для догляду за дитиною, одна з яких – Сполучені Штати (окрім штатів Каліфорнія, Род-Айленд і Нью-Джерсі). Інші три країни це – Свазіленд, Лесото і Папуа Нова-Гвінея.

Мені пощастило, бо я працюю в державній установі, мені не могли відмовити у трьох місяцях відпустки за власний рахунок (частково я цей час перекрила накопиченими лікарняними і відпустковими). Також є приватні корпорації, як-от Google чи Facebook, де для працівників створено ще кращі умови — це частина корпоративної політики.

Водночас є такі фірми, де жінкам після пологів дають відпустку лише на 4–6 тижнів. Тому існують ясла, куди беруть дітей у віці одного місяця. Попри всі ці перепони, найбільше за останні роки зросла зайнятість жінок із дітьми у віці до 6 років.

Самоорганізація

Існує певна, не скрізь, стигматизація ясел. У більш престижних районах жінки намагаються або не працювати, або наймати няню. Хоча ясла дешевші за няню, все одно це доволі дорого. Тому  жінка, яка планує повертатися на роботу, має все порахувати. Можливо, ясла обійдуться дорожче, ніж жінка зароблятиме.

На рівні preschool стигматизації вже немає, вважається нормальним, що дитина ходить у садочок, отримує дошкільну освіту. Але ніхто тобі не дасть можливості сидіти вдома 3 роки. Тому є жінки, які на три роки звільняються, а потім знову влаштовуються на роботу, коли дитина йде в садочок. У деяких родинах із дітьми допомагають родичі.

Дуже допомагає те, що є певна гнучкість. Наприклад, дитину ми віддали в ясла всього на 4 дні на тиждень, бо в мене був вихідний у п’ятницю та суботу, а в мого чоловіка — субота та неділя, тобто три дні на тиждень ми були вдома.

У нашому садочку чоловіки та жінки зазвичай ділили між собою обов’язки. Скажімо, хтось дитину забирав, а хтось відвозив додому. Наші сусіди, які працюють у Міністерстві енергетики, мають двох маленьких дітей. Дружина їде з дому близько 5 години ранку, але повертається після обіду. Тому чоловік збирає дітей в садочок, а дружина їх забирає та проводить з ними час після обіду. Це як дві різні зміни роботи.

Мій особистий досвід

Мій чоловік мав більше досвіду з маленькими дітьми, допомагав доглядати племінників. Я ж дитину, молодшу за півроку, навіть на руках ніколи не тримала, поки не народила власну. Тож саме він дуже допоміг на початку.

Сьогодні чоловік працює переважно з дому. Він більше, ніж я, з 8-годинним робочим днем та ще в іншому штаті, відвозив та забирав дитину з садочка. Ми обоє займаємося і дитиною, і хатніми справами, і всім іншим. Не можу сказати, що хтось комусь допомагає.

Загалом, за розподілом обов’язків у родині, ми віддзеркалюємо загальний тренд в США. Сьогодні американські чоловіки загалом більше часу приділяють дітям та роботі по  господарству, ніж їхні батьки. Згідно з дослідженням, вони на 4.4 години в тиждень більше займаються дітьми та на 4.6 годин – господарством, ніж в 60-і. Найбільш залучені батьки – так звані міленіуми, хлопці, які мають вищу освіту та мешкають у великих містах.

“Погані матусі” та почуття провини

Сьогодні в США триває критика “мамізму”, перегляд ідеалів “ідеальної мами”. Поки летіла в літаку, подивилася фільм “Погані мами”. Так, там показані речі, які в американській культурі справді відбуваються. Маю на увазі перегляд нереалістичних очікувань від матерів, а також деяких методів виховання — надмірної завантаженості секціями, втрати дітьми самостійності та навичок хатньої роботи. Подивіться, в героїні Міли Куніс такі дорослі діти, але навіть сніданку самі не можуть приготувати. Це смішний, але дуже правильний фільм.

Бути журналісткою в Україні та США

Я не стикалася з дискримінацією ні в Україні, ні в США. Можливо, в Україні мені не доплачували, але в США в мене цієї проблеми немає. Я працюю в державній установі, де в керівництві багато жінок.

Якщо продовжити тему актуальних дискусій, то варто згадати про фемінітиви. У професіях, які мають в назві слово “man” – policeman, congressman, fisherman etc. – якщо йдеться про жінку, вживається слово “woman”. Але в множині про жінок часом – не завжди – забувають, кажучи policemen. Є назви професій, де немає жіночої форми – reporter, doctor – то тут можна здогадуватися, про особу якої статі йдеться. Ну й рідкісні форми, як governess – жінка-губернатор. Дебатів на цю тему я зараз не бачу, але вони були – стосовно тих професій, де є можливість застосовувати жіночу форму.

Тему стереотипів у рекламі трохи обговорюють, але у США вони вже далеко посунулися, порівняно з Україною. Тут рекламі властивий гумор, і легко знайти рекламу домашніх товарів або засобів догляду за дитиною, де показані чоловіки в ролі батьків. Легко зрозуміти, чому: саме жінки є основними покупцями таких товарів, тому їм не варто намагатися продати сексистську рекламу.

Чимало реклами в Україні мене натомість шокує. Вона нагадує мені американську рекламу 1960-х років. Для того, щоби це подолати, американське суспільство багато працювало.

Поруч із цим, після 3 років відсутності в Україні, мене вразило те, що в Києві жінки майже перестали носити підбори, у них стало набагато менше косметики та вони почали зручно вдягатися — як і в будь-якому місті Європи.

Розмову з Тетяною Ворожко записала Ірина Славінська

Схожі записи

Рейчел Карсон – історія жінки, яка врятувала природу

admin

Українські жінки-науковці дослідили громадську думку щодо жінок у політиці в Україні та Грузії

admin

П’ять міфів про становище жінки в традиційній українській культурі

admin

Залишити коментар