Image default
Книжкова полиця

Уривок з книги «Між двох вогнів: Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю» Анни-Марі Слотер

povaha-logo-headsУ цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінації

Сьогодні жінкам постійно доводиться перебувати у стресових умовах, коли їхня кар’єра й сім’я — на різних шальках терезів. Якою має бути справжня рівність? Як визначити пріоритети й досягти справедливості на ринку праці? Що мають знати компанії для успішної оптимізації людських ресурсів? Авторка книги «Між двох вогнів: Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю» Анна-Марі Слотер досліджує, як потрібно змінити культуру трудових відносин, соціальну та державну політику, а також пояснює, чому питання балансу між роботою й особистим життям — болісна тема як для жінок, так і чоловіків.

Книга вийшла у видавництві «Наш формат».

Повага із дозволу видавництва публікує уривок.

Змагання і турбота

Сьогодні багато феміністок зосереджують свою увагу на одній проблемі. Це зовсім не скляна стеля і навіть не «слизька підлога» (фраза, яку ввела на початку 1990-х соціологиня Катрін Уайт Берхайд, описуючи жінок, які потрапили у пастку низькооплачуваних робіт без особливої надії на професійний розвиток). Жінки посіли керівні посади в більшості промислових галузей. Вони виросли в політиці, при університетах, фундаціях і так далі. У відповідь виникла проблема Великого застою. Ледь відчутно збільшився відсоток жінок-керівників у цих установах з початку 1990-х. Виглядає, що ми застрягли на 15 %, досягнувши 20 % у хороших галузях та впавши на 5% у поганих.

Цей застій зараз стимулює до дій багатьох феміністок-учених та громадських діячок. Через п’ятдесят років після другої бурхливої хвилі феміністичного руху жінки почали вірити, що можуть усе, чого забажають. Вони закінчують найкращі університети з червоними дипломами та заполоняють робочі місця. Проте все більше талановитих жінок,  які почали з професійних кар’єрних перегонів, розчаровуються і далі спостерігають за тими кількома, хто дійде до вершини.

Я теж була зосереджена здебільшого на цій проблемі протягом мого дорослого життя, зрештою, написала про цю особливу проблему у статті для Atlantic. Але відтоді я почала розуміти напрями, у яких зосереджують увагу щодо жінок-керівників. У той час уявлення жінок, які бажають мати доступ до важелів економіки, соціального впливу, створює викривлений образ. Це те саме, якби ми діагностували хворобу шляхом вивчення симптомів тільки в одній частині тіла.

Загальний шаблон

Якщо подивитись на жінок, які роблять професійну кар’єру, то можна побачити певну симетрію. Справді, занадто мало жінок на верхівці, але й занадто багато з них знаходяться з самого низу. Статистика однаково дисонує в обох напрямах. Жінки обіймають менше 15 % керівних посад в 500 компаніях та 62 % — на низькооплачуваних роботах. У результаті кожна третя доросла жінка живе у бідності або на її межі. Для одиноких матерів картина ще похмуріша. Майже ⅔  з них загнані в глухий кут виснажливою роботою без можливості гнучкого графіка та пільг.

Коли ми таким чином розширюємо визначення нашої проблеми, спроби запропонувати допомогу таким жінкам (враховуючи мої власні), що з’явились в останні роки, залишаються зовсім недосконалими. Важко повірити, що так багато жінок в Америці перебувають на нижчому щаблі суспільства через те, що вони не старалися достатньо, були затятими перфекціоністками чи їм бракувало впевненості. Ці чинники можуть грати важливу роль, стримуючи освічених жінок на початку великих перспектив кар’єрного росту, але вони не здатні пояснити, чому матері-одиначки продовжують провалюватися в безодню і закінчують бідністю.

Можливо, жінки, які перебувають вгорі та внизу, просто живуть в різних сферах, маючи різні пояснення того, що їх стримує і не дає рости. Британська економістка Елісон Вульф зазначає, що більшість жінок протягом історії спіткала така ж доля. «Для багатих чи бідних ірландок чи індіанок — найважливішими прагненнями все одно залишаються одруження та народження дитини. Ви щасливі чи не щасливі у шлюбі. Ви народили дітей чи ні. У цих реаліях життя жінки перебуває у підвішеному стані», — пише Вульф у книжці «ХХ фактор». Вона стверджує, що сьогодні досвід жінок різко відрізняється і таким чином, «жіночність» уже більше не категорія, яка робить виклик загальному досвіду.

Я не заперечую слів Вульф, проте реальний погляд на нічим не прикрашені факти про жінок, які перебувають на нижчих та вищих щаблях, дає змогу виявити спільну схему у їхніх, на перший погляд, різних досвідах. Це як споглядати імпресіоністський живопис, який складається з маленьких мазків, які раптово стають зрозумілими, коли ми відходимо назад. Із вдалої позиції мазки утворюють закономірність, яка розкриває впізнавану картину: легкий сніданок чи квіткове поле.

Ключ до цієї закономірності полягає у двох взаємодоповнюючих двигунах: конкуренція — імпульс переслідувати власні інтереси у світі, де всі переслідують свої, та турбота — імпульс ставити інших на перше місце. Це дві найбільші мотивації чоловіків та жінок. Антропологи, соціологи, психологи, а зараз і нейробіологи вивчають вплив різних імпульсів на наш мозок та поведінку, що дозволяє людській расі вижити та розвиватися. Ми боремося між собою та намагаємося перевершити одне одного, прискорюючи інновації та зміни. Проте ми також і соціальні істоти, яким потрібні стосунки і зв’язок з іншими людьми, щоб розмножуватися.

Антрополог Сара Блефер Харді зазначає, що здатність піклуватися про незнайомців є унікальною здатністю людей, «поряд з мовою та здатністю мислити символами ця здатність співчувати є сутністю людини». Насправді це те, «що…визначає нас як людей».

Припустімо тоді, що всіх жінок об’єднує намагання поєднати участь у конкурентних змаганнях та догляд за близькими, де винагороджується перше і карається друге. Але якщо вони представляють однакову цінність та вважаються потрібними рушіями людини, чому ж так стається? Це невиправдано: цінувати накопичення доходу більше за піклування, так само як надавати перевагу білим над чорними, гетеросексуалам над гомосексуалами, чоловікам над жінками. Змагання породжує гроші. Проте піклування породжує людей.

Поміркуймо над цим. Незліченна кількість жінок стали невидимими у ту хвилину, коли залишили оплачувану роботу, щоб доглядати за дітьми чи іншими членами сім’ї. Соціологиня Памела Стоун цитує Мейв, 52-річну колишню адвокатку, з цього приводу: «Це сталося раптово, я просто зникла… Розумієте, шість місяців тому я працювала в американській адвокатській компанії, виконувала різні термінові завдання. Моє ім’я було у New York Times… А тепер я ніхто!»

«Ніхто». Іншими словами, якщо догляд за людьми — це все, що ви робите, діяльність, яка не є настільки життєво необхідною для людської раси, як примноження доходу, ви втрачаєте свою ідентичність як особа, що має значення.

Саме таке знецінення та дискримінація догляду за іншими породжує загальну закономірність, яка пов’язує досвіди жінок з верхніх та нижчих щаблів. Якщо молода юристка чи банкірка, яка подає багатообіцяючі кар’єрні надії, вирішує йти з роботи раніше щодня, щоб встигнути на вечерю з дітьми, працює неповний робочий день або бере перерву, щоб повністю зайнятися доглядом за членом сім’ї, вона швидко вийде з гри, яка б могла привести її до вершини. А якщо вона бере тайм-аут повністю, час, який вона присвятила догляду за дітьми, стане чорною плямою у її резюме в майбутньому, слабке місце, яке вона даремно намагатиметься сховати чи пояснити, коли спробує знову повернутися на ринок праці.

Тепер подивімося на жінку, що перебуває на нижчому щаблі. Вона, швидше за все, одинока мати, у якої не залишається іншого виходу, як бути єдиною годувальницею та доглядальницею для своєї сім’ї. Половина одиноких матерів Америки заробляють менше, ніж 25 000 доларів на рік. У порівнянні з одинокими батьками інших розвинутих країн, в американців найвищий рівень бідності та найслабша система соціальної підтримки.

Така статистика демонструє абстрактний підсумок життя великої кількості людей. Але перенесімо його в реальне життя. Рені Шер — одинока мама двох дітей з Південного Скрентона, штат Пенсильванія, отримує мінімальну зарплатню. Через проблеми, пов’язані з доглядом за дітьми та травмою, отриманою через падіння на льоду взимку 2013 року, Шер втратила лише чотири робочих дні за один тиждень. «Моя наступна зарплатня буде всього за сім з половиною годин праці», — розповіла Шер The Times-Tribune of

Scranton. «Я не знаю, як я зведу кінці з кінцями».

Марія, одинока мама з Провіденсі, Род-Айленд працювала на фабриці, де заробляла 7,40 долара за годину. Якщо вона пропускала зміну через хворобу сина, її усували з роботи на два тижні й потім давали менше годин після повернення. Марія розповідала дослідникам з Urban Institute: «Не було можливості навіть сходити в туалет. Відвідувати вбиральню заборонено більше двох разів, інакше на вас здіймають галас: «Де ти вештаєшся? Рухайся», — це нечувано. За вами слідкують, коли ви йдете в туалет. «Рухайся, рухайся! Втомилася? Тобі не можна втомлюватися тут!». Згодом її звільнили з тієї роботи, оскільки догляд за дитиною мав тривати 9 місяців. Вона знайшла нову роботу, з кращими керівниками, проте все одно з низькою зарплатнею та обмеженими можливостями доглядати за сином…

Сьогодні ми не можемо запропонувати доступного постійного догляду, дитячих садків та післяшкільних програм, які забрали б навантаження. У нас немає оплачуваних відгулів, якими міг би скористатися робітник, коли його дитина захворіла. У результаті жінка з малолітньою дитиною повинна зв’язати в одне ціле нестабільне та ненадійне плетиво догляду за дитиною, яке не дає їй змоги досягнути успіху на роботі та вилізти з бідності.

Для сімей середнього класу боротьба за баланс між доглядом за дітьми та зароблянням грошей — це щоденна рутина й часто переломний момент, що призводить до бідності та банкрутства. В The Two Income-Trap Елізабет Уорен та Амеліа Уорен Тьягі описали, як розлучення привело Гейл Прітчард, професійну HR-менеджерку, до банкрутства. Вона сама не могла сплатити кредит за скромний сімейний будинок, отримуючи зарплатню в 46 000 доларів на рік, а її колишній чоловік не був зобов’язаний платити більше, ніж цього вимагає допомога на дитину.

Такі матері продовжують платити ціну, навіть коли їхні діти вже виросли. Енн Крітенден зазначає: через те що безробітні мами з дітьми не отримують соціального забезпечення по виплаті кредитів або доступ до інших привілеїв соціальної безпеки, материнство — це «єдиний найбільший чинник ризику, що призводить до злиднів у старості».

Жінки, у яких є привілей взяти перерву або вибрати більш гнучкий графік, щоб доглядати за дитиною, можуть відмовитися від підвищення та блискучих мрій, які супроводжували їх під час навчання в коледжі, університеті та на роботі. Бідні жінки, які одночасно виконують ролі і доглядальниці, і годувальниці, переживають набагато серйозніші випробування, шукаючи відповіді на запитання, як їм прогодувати сім’ю. Часто вони втрачають будь-яку надію на втечу від бідності, у якій вони виросли, та можливість забезпечити краще життя для своїх дітей. Хоча у цих жінок не подібні життєві досвіди, кожна платить свою ціну заради любові до тих, хто потребує опіки.

Недооцінювання догляду за дітьми — це корінь глибокої проблеми, яка призводить до деформації та дискримінації у багатьох сферах американського суспільства. Коли ми розплющимо очі та змінимо фокус з жінок та роботи на змагання та догляд, тоді зможемо побачити нові рішення й нові варіанти, що відкриють двері розвитку та змінам.

Схожі записи

Уривок з книги Сидні Фінкелстіна «Супербоси»

admin

Уривок з книги «Леді Африка» Поли Маклейн

admin

Уривок з книги Алека Росса «Індустрії майбутнього»

admin

Залишити коментар