Уривки з книги Сильвії Плат «Під скляним ковпаком»

1 2 719
povaha-logo-headsУ цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінації

«Під скляним ковпаком» — єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат, знаної насамперед як поетки. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат. Українською роман видано вперше видавництвом «Старого Лева».

Із дозволу видавництва «Повага» публікує два уривки з книги «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат.

***

Коли ми повернулися в кімнату Бадді — подібну радше на чернечу келію, бо стіни були голі, і ліжко було голе, і підлога, лише стіл був завалений різними товстими й огидними книжками на кшталт «Анатомії» Генрі Ґрея, — Бадді запалив свічку й відкоркував пляшку дюбоне. Тоді ми вляглися поруч на його ліжку, і Бадді сьорбав собі вино, а я читала вголос «там де я іще ніколи не бував»* та інші вірші з книжки, яку привезла із собою.

Бадді казав, мовляв, щось у поезії, певно, все-таки є, інакше така дівчина, як я, не витрачала б на неї стільки часу, тож на кожному побаченні я читала йому якісь вірші й пояснювала, що в них для себе знайшла. То була ідея Бадді. Він завжди так організовував наші спільні вихідні, щоб ми потім у жодному разі не шкодували про згаяний час. Його батько був учителем, і мені здається, що Бадді теж міг би бути вчителем, він вічно намагався щось мені пояснювати й розширювати мій кругозір.

Коли я дочитала, він раптом запитав:

— Естер, ти колись бачила чоловіка?

З інтонації я зрозуміла, що він питає не просто про чоловіка чи взагалі про чоловіків, а про оголеного чоловіка.

— Ні, — відповіла я. — Тільки скульптури.

— А ти хотіла би побачити мене, правда?

Я не знала, що відповісти. Мої мати й бабуся останнім часом постійно натякали, який Бадді Віллард добрий і порядний хлопчик, із якої він доброї й порядної родини, і як усі в церкві вважали його просто-таки зразковим, таким люб’язним до батьків і старших людей, а до того ж він іще й спортсмен, і красунчик, і розумник.

Справді, я тільки й чула, який добрий і порядний Бадді, і що він — саме та людина, заради якої дівчина має лишатися доброю та порядною. Тож мені навіть на думку не спало, що бодай якась пропозиція Бадді може мені нашкодити.

— Ну гаразд… Мабуть, — відповіла я.

Я уважно спостерігала за Бадді, коли він розстібав і стягував штани, а потім склав їх на стілець і зняв труси, пошиті з чогось подібного на капронову сітку.

— У них прохолодно, — пояснив він. — А ще мати каже, що їх легко прати.

Тоді він став переді мною, а я на нього витріщилась. Усі мої думки крутилися довкола індичих ший та індичих вол, і я була дуже засмучена побаченим.

Схоже, Бадді зачепила моя мовчанка.

— Мабуть, тобі варто звикнути до мене в такому вигляді, — сказав він. — Тепер покажи мені себе.

Але думка про необхідність роздягатися перед Бадді викликала в мене стільки ж ентузіазму, скільки свого часу — фотографування моєї постави в коледжі, коли треба було стояти голою перед камерою, усвідомлюючи, що цей фотознімок цілком оголеної мене опиниться в розділі «Фізична підготовка» моєї особової справи, а біля нього стоятиме оцінка від «незадовільно» до «відмінно», залежно від рівності моєї спини.

— Може, спробуємо іншим разом, — відповіла я.

— Гаразд, — і Бадді одягнувся.

Потім ми якийсь час цілувалися й обіймалися, і мені трохи полегшало. Я допила дюбоне, всілася по-турецьки на краю ліжка і попросила в Бадді гребінець. Я зачісувала волосся наперед, щоб воно падало мені на обличчя й Бадді не бачив мого виразу. Несподівано я запитала:

— Бадді, у тебе колись був із кимсь роман?

Не уявляю, звідки вигулькнуло це запитання, воно просто зіскочило з моїх вуст. Ніколи й нізащо я помислити не могла, ніби в Бадді міг бути з кимсь роман. Я чекала, що він відповість: «Ні, я все життя беріг себе для шлюбу з такою чистою та незайманою дівчиною, як ти».

Але Бадді не відповів нічого, тільки зашарівся.

— То як, був?

— В сенсі «роман»? — перепитав Бадді розгублено.

— В сенсі, чи ти колись лягав із кимсь у ліжко? — я ритмічно зачісувала волосся на той бік, де сидів Бадді, і відчувала, як наелектризовані волосини липнуть до щоки, і хотілося кричати: «Стій, стривай, не кажи, не кажи нічого!» Але я не закричала, просто сиділа мовчки.

— Ну так, був, — нарешті відповів Бадді.

Я мало не впала. Від того вечора, коли Бадді Віллард поцілував мене й припустив, що я, певно, зустрічалася з багатьма хлопцями, я мимохіть почувалася набагато досвідченішою та статево розвиненішою за нього, і тому всі його дії — чи то цілунки, чи то обійми та пестощі — пояснювала тим, що саме я пробуджую в ньому все це, а він не міг стримуватися й не розумів, звідки воно в ньому взялося.

Тоді я зрозуміла, що весь той час він лише вдавав безгрішність.

— Розкажи мені, — я повільно зачісувала волосся й відчувала, як зубчики гребінця щоразу дряпають щоку, — з ким у тебе був роман?

Схоже, Бадді розслабився, побачивши, що я не серджуся.

Схоже, йому навіть полегшало, бо тепер він міг розповісти комусь про те, як його звабили.

Звісно, Бадді звабили, то не він усе затіяв, і взагалі він нічим не завинив. Це все та офіціантка з готелю на мисі Код, де він підробляв. Бадді зауважив, як вона весь час якось схиблено на нього витріщалась, і як щоразу торкалася до нього грудьми, коли проходила повз у тісній кухні, тож якогось дня він запитав, у чому річ, а вона глянула йому в очі й відповіла:

— Я тебе хочу.

— Тушкованого з петрушкою? — невинно пожартував Бадді.

— Ні, — відповіла вона. — У ліжку.

Отак Бадді Віллард утратив свої чистоту й цноту.

Спершу я була впевнена, що він спав із тією офіціанткою лише раз, та коли поцікавилася, скільки разів то було, просто для певності, він відповів, що точно не пам’ятає, але десь пару разів на тиждень до кінця літа. Я помножила три на десять, вийшло тридцять, і вирішила, що це якось занадто.

Після того в мені щось ніби заціпеніло.

Повернувшись у коледж, я то в однієї старшокурсниці, то в іншої запитувала, як вони сприйняли б новину, що їхній хлопець тридцять разів переспав із якоюсь хвойдою-офіціанткою, яку ледве знав. І дівчата пояснили, що більшість хлопців такі є, їх не можна ні в чому звинувачувати, доки ви не заручилися чи бодай не домовилися про заручини.

Насправді мене дратувало не те, що Бадді з кимсь спав.

Тобто я читала в книжках, що різні люди сплять одне з одним, і якби на місці Бадді був інший хлопець, я розпитала би про найцікавіші подробиці, а можливо, навіть сама пішла б і з кимось переспала, щоб зрівняти рахунок і викинути це з голови.

Але мене просто вивертало від думки, що Бадді лише вдавав, ніби я така сексапільна й розвинена, а він такий чистий і непорочний, а насправді в нього був роман із гулящою офіціанткою, тож він, мабуть, просто хотів посміятися з мене.

— І що твоя мати думає про ту офіціантку? — запитала я в нього тоді.

Бадді був дуже близький із матір’ю. Він раз у раз цитував її промови про взаємини між чоловіком і жінкою, і я знала, що місіс Віллард була справжньою фанатичкою в усьому, що стосувалося цнотливості й чоловіків, і жінок. Коли я вперше прийшла до них на вечерю, місіс Віллард дивакувато-прискіпливо мене розглядала, і я зрозуміла: вона намагається вирахувати, чи я незаймана.

Як я й очікувала, Бадді було соромно.

— Мати питала в мене про Ґледіс, — зізнався він.

— Ну, і що ти їй сказав?

— Що Ґледіс незаміжня, біла і їй двадцять один.

Я знала, що заради мене Бадді нізащо так не грубив би матері. Він постійно повторював її слова про те, що «чоловік шукає супутницю, а жінка шукає цілковитої безпеки», або «чоловік є стрілою, пущеною в майбутнє, а жінка — те місце, звідки вилітає стріла», доки мені це набридло.

Щоразу, коли я намагалася сперечатись, Бадді відповідав, що його мати досі радіє шлюбові з батьком, і хіба не чудово, що в них такі прекрасні стосунки в такому віці, тож, мабуть, вона таки знає, про що говорить.

* Твір американського поета Е. Е. Каммінґса (1894–1962), відомого експериментами з віршовою формою.

***

У Константиновому номері був балкон, і той балкон виходив на річку, і нам було чути гудіння буксирів у темряві десь унизу. Я була зворушена, сповнена ніжності та цілком певна того, що мала намір зробити.

Я знала, що можу завагітніти, але думка про це була тьмяною й далекою, вона мене зовсім не турбувала. Не існує стовідсотково надійного способу не завагітніти — так було сказано в статті, яку моя мати вирізала з «Рідерз дайджест» і надіслала мені листом у коледж. Стаття називалася «На захист цноти», її написала заміжня юристка, яка мала дітей.

Вона навела всі причини, з яких дівчині не можна спати ні з ким, крім чоловіка, і то лише після весілля.

Центральне твердження статті полягало в тому, що, мовляв, чоловічий світ відрізняється від жіночого світу, а чоловічі емоції відрізняються від жіночих емоцій, і тільки шлюб може по-справжньому об’єднати два світи й два різні набори емоцій. Моя мати сказала, що цю штуку дівчата зазвичай засвоюють ціною гіркого досвіду, тому слід дослухатися до тих, хто вже досвідчені в таких речах, — наприклад, до заміжніх жінок.

Юристка писала, що найпорядніші чоловіки бережуть цноту для майбутніх дружин, а навіть якщо чоловік не безгрішний — він однаково хоче бути тим, з ким його дружина пізнаватиме секс. Звісно, чоловік намагатиметься вмовити дівчину на секс і обіцятиме з нею одружитися, але варто їй лишень поступитися — чоловік одразу втратить до неї повагу: мовляв, якщо поступилася йому, то поступилася б і комусь іншому, — і так зламає дівчині життя.

Юристка завершила статтю твердженням, що ліпше перестрахуватися, ніж потім шкодувати, та й ніяк не убезпечишся від того, щоб опинитися з дитиною на руках — а отоді буде справжня катастрофа.

Єдине, про що в тій статті забули згадати, — це почуття дівчат.

Припустімо, добре бути непорочною і побратися з непорочним чоловіком, але ж він може потім, уже в шлюбі, раптом зізнатися, що не був цнотливим, як той-таки Бадді Віллард. Мене нудило від думки, що жінка мусить жити всуціль непорочним життям, коли чоловікам дозволено подвійне життя: одне порочне, друге — ні.

Зрештою я собі постановила, що коли вже так складно знайти сильного й розумного чоловіка, який лишався б незайманим до двадцяти одного року, можна й самій не надто триматися за цноту й одружитися з кимсь таким самим нецнотливим. А якби він узявся ламати моє життя — я йому теж зламала б життя.

У дев’ятнадцять років питання непорочності й цноти було для мене нагальним.

З тодішній моєї перспективи всі люди світу поділялися не на католиків і протестантів, не на республіканців і демократів, не на білих і чорних, навіть не на чоловіків і жінок — вони поділялися на тих, хто вже з кимсь спали, і на тих, хто не спали, і мені здавалося, це єдине, що насправді відрізняє людей одне від одного.

Мені здавалося, що, перетнувши цю межу, я докорінно змінюся.

Мені здавалося, що я почуватимуся наче після подорожі в Європу: повернуся додому і, пильно придивившись до свого відображення в дзеркалі, зможу розгледіти на дні зіниць крихітні білі верхівки Альп. І от так само, здавалося мені, коли наступного дня повернуся додому, побачу в зіницях свого відображення крихітного Константина, який сидітиме там і всміхатиметься.

З годину ми сиділи на Константиновому балконі в окремих шезлонгах, слухаючи балалайкові платівки, що крутилися на фонографі між нами. Слабке молочно-біле світло — неясно, чи від ліхтарів, чи від півмісяця в небі, чи від автомобільних фар, а чи зірок, — пронизувало повітря, і Константин ніяк не виявляв бажання мене звабити, лише тримав за руку.

Я запитала, чи він із кимсь заручений, чи, може, в нього є близька подруга, бо це виглядало на ймовірну причину, однак він відповів заперечно й пояснив, що не може брати на себе такі зобов’язання.

Зрештою я відчула, як важкі дрімотні хвилі від смолистого грецького вина, яке ми пили, прокочуються в моїх венах.

— Здається, мені треба прилягти, — сказала я.

По-свійському, наче в себе вдома, я пішла в спальню й зупинилася, щоб роззутися. Чисте ліжко гойдалося переді мною, мов човен. Я випросталася на ньому в цілий зріст і заплющила очі. Потім почула, як Константин зітхнув і ввійшов у спальню. Його черевики — один, тоді другий — грюкнули об підлогу, і він ліг поруч зі мною.

Я потай підглядала за ним крізь пасмо волосся, що падало на очі.

Він лежав горілиць, склавши руки за головою, і дивився в стелю. Накрохмалені білі манжети його сорочки, закасані до ліктів, моторошно маяли в напівтемряві, а засмагла шкіра здавалася майже чорною. Тієї миті я була впевнена, що це найкрасивіший чоловік з усіх, кого я бачила.

Якби в мене були різьблені гострі вилиці, думала я, чи якби я завзято коментувала політику, чи якби була відомою письменницею, Константин вважав би мене досить цікавою, щоб зі мною спати.

Але потім я замислилась: якби я йому сподобалась — як швидко почала би вважати його пересічним, і якби він мене покохав — як швидко почала б виявляти одна за одною його вади, як то було з Бадді Віллардом і попередніми хлопцями?

То була одна з причин, чому я не хотіла виходити заміж ніколи в житті. Найменше я прагнула цілковитої безпеки чи бути місцем, звідки вилітає стріла. Я хотіла змін і захоплень, я хотіла сама вистрілюватися навсібіч вогняними перами — кольоровими, як хвости феєрверків у День незалежності.

Схожі записи
1 коментар
  1. Наталя каже

    Будь ласка, вказуйте ім’я перекладача в таких дописах. Це також складова поваги. Переклала Ольга Любарська, якщо не помиляюся?

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.