Українські жінки-науковці дослідили громадську думку щодо жінок у політиці в Україні та Грузії

  • Вересень 25, 2014
  • 1720
  • 0

Україна і Грузія належать до європейських країн із найменшою часткою жінок у парламенті та уряді. Від початку незалежності жінки цих країн становлять незначну меншість на найвищих рівнях політичної влади. Чи відповідає представленість жінок на найвищому рівні законодавчої влади уявленням дорослого населення України і Грузії щодо ролі і участі жінок у політиці? Яке місце посідають депутатки у мережах політичних еліт цих країн? Про це йдеться у роботі українських дослідниць Тетяни Костюченко, Тамари Марценюк та Світлани Оксамитної, що побачила світ на минулому тижні.

ukraine-georgia

Україна і Грузія ратифікували міжнародні документи із забезпечення рівних прав і можливостей, проте до підтримувальних дій більше вдавались у Грузії

Згідно із Звітом із глобального ґендерного розриву 2013 р., Україна і Грузія займаються доволі посередні позиції (64 і 86 відповідно) у вимірі величини ґендерного розриву (gender gap) у чотирьох важливих сферах нерівності між чоловіками та жінками: економічна участь, рівень освіти, політичне представництво, сфера здоров’я. В Україні найгіршою є ситуація із політичною компонентою (участю жінок у процесі прийняття рішень) – 119 місце (серед 136 досліджуваних країн). У Грузії ситуація із політичною участю жінок є трохи кращою (97 місце) хоча також далеке від показника рівності. У результаті Парламентських виборів 2012 року Грузії вдалося підняти відсоток жінок до 12%. Натомість Верховна Рада України характеризується майже суцільним домінуванням чоловіків. За період незалежності в Україні у парламенті відсоток жінок не дорівнював навіть 10%.

Обидві країни ратифікували основні міжнародні документи стосовно забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок, визначивши для себе забезпечення ґендерної рівності як важливу складову подальшого розвитку та як один з пріоритетів державної політики. Як результат чергового звіту України перед Комітетом ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок Україна отримала зауваження з приводу «недостатньої представленності жінок на вищих рівнях у ряді сфер діяльності суспільства і неприйняття заходів з боротьби з дискримінацією, таких, як запровадження квот та інші тимчасові спеціальні заходи».

Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” (2005) передбачає необхідність представництва жінок і чоловіків без зазначення будь-яких механізмів його досягнення, зокрема квот. Загалом в Україні було близько десяти неуспішних спроб запровадити гендерні квоти. Зокрема, не вдалося запровадити законодавчі партійні квоти, тому на виборах 2012 року від партій (разом за пропорційною і мажоритарною системами) жінки становили лише 18% кандидатів.

Хоча у  Грузії інституційний механізм із забезпечення гендерної рівності запроваджувався довше і пізніше, ніж в Україні, він характеризується наявністю підтримувальних дій. Закон про гендерну рівність був прийнятий на 5 років пізніше, ніж в Україні (2010). У Грузії таки вдалося запровадити гендерні квоти: у новому виборчому законодавстві 2011 року було врахована рекомендація міжнародних організацій і прийнято добровільну гендерну квоту. Однак, основні політичні партії Грузії – «Грузинська мрія – Демократична Грузія» і «Єдиний національний рух» – не взяли до уваги цю підтримувальну дію. З іншого боку, Грузії вдалося більшою мірою, ніж Україні, покращити ситуацію із залученістю жінок до великої політики.

Більшість українців і грузинів ставляться до жінок  як до кваліфікованих і ефективних політиків

Звернімося до аналізу громадської думки про жінок у великій політиці. В Україні і Грузії позитивне ставлення до політикинь суттєво переважає їхнє негативне сприйняття. Протягом останніх двох десятиліть незалежності відбулося поступове зростання сприйняття жінок як рівноправних з чоловіками акторів у сфері політики. Якщо на початку незалежності України 38% українців погоджувалися з тим, що у політиці краще обійтися без жінок, то нині таких залишилося удвічі менше.

Більшість грузинів і українців ставляться до жінок як кваліфікованих і здатних до ефективної політичної діяльності. У 2012 трохи більше половини (52%) грузинів відповіли, що на виборних посадах жінки працюють так само добре, як і чоловіки. Така оцінка більшою мірою поширена серед самих жінок (55%), порівняно з чоловіками (49%). Серед жінок кожна п’ята (21%) краще оцінює роботу саме політикинь (дані Caucasus Research Resource Centers, CRRC).

У грудні 2011 грузинський уряд вніс до «Закону про громадські об’єднання» поправку, за якою політичні партії, які матимуть у виборчих списках не менше 20% жінок, одержуватимуть на 10% більше державне фінансування. На момент парламентських виборів 2012 року у Грузії більше третини грузинів вважали кількість жінок у парламенті недостатньою. Дані постелекторального опитування свідчать, що частка чоловіків і жінок, які продовжують вважати кількість жінок у парламенті Грузії занадто малою, залишається незмінною: 43 % жінок і 34 % чоловіків (дані CRRC).

У 2010 році майже третина (30%) українців вважали, що жінок у парламенті мало би бути близько половини (табл. 1). Близько 20 % чоловіків і жінок схилялися до думки, що жінки у парламенті повинні складати третину, а близько 11 % – четверту частину від усіх членів парламенту.

Таблиця 1. Скільки скільки депутаток повинно бути серед депутатів Верховної Ради України

На Вашу думку, скільки жінок-депутатів повинно бути серед депутатів Верховної Ради України? %. Україна, 2010

Чоловіки

Жінки

Загалом

Більше половини

4

7

6

Приблизно половина

23

37

30

Третина

20

20

20

Четверта частина

13

9

11

Десята частина

9

5

7

Жодної

10

4

7

Великий потенціал підтримки жінок у політиці не використовується політичними партіями обох країн

Значна частина українців (56%) підтримують твердження про те, що участь жінок у політиці могла б покращити стан справ у структурах влади (дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) за 2012). Так вважає більшість жінок (65%), чимало чоловіків також з цим погоджуються (45%).

Добре відомо, що одним з інституційних механізмів досягнення фактичної гендерної рівності є стратегія позитивної дії, що вже кілька десятиліть успішно впроваджується у європейських країнах. Напередодні останніх парламентських виборів у вересні 2012 45% українців загалом підтримували ідею застосування гендерних партійних квот (КМІС). Майже вдвічі менша кількість українців загалом (24%) негативно ставляться до гендерних квот. Вражаючою є різниця між ставленнями чоловіків і жінок. Серед чоловіків кількість прихильників і противників гендерних квот однакова (по 34 %). Серед жінок прихильниці квот (54%) більш ніж у три рази перевищують тих, хто цю ідею не підтримує (16%).

Очевидно, існує великий потенціал підтримки і реальної участі жінок у політиці, який не обговорюється і не використовується політичними партіями ні в Україні, ні в Грузії.

Звернімося до аналізу включеності жінок до політичних мереж спільного минулого. Мережевий аналіз (social network analysis) дозволяє оцінити вплив соціального (мережевого) капіталу на плинність еліт та на сталість політичного лідерства у цих двох країнах. Щоб порівняти мережі політичних еліт в Україні та Грузії, було створено дві бази даних про акторів, які мали статус депутатів парламентів останнього скликання в обох країнах. Біографічні дані закодовані як афіліації із політичними, бізнес та неприбутковими установами, із зазначенням років роботи чи приналежності до певної організації, установи чи компанії (так зване «спільне минуле»). В обох країнах жінки краще зв’язані через «спільне минуле» із чоловіками, ніж між собою – показники щільності всередині підгрупи жінок нижчі, ніж між підгрупами жінок та чоловіків.

Важливість окремих акторів у мережі проаналізовано через показник рівня так званої центральності. Виявилося, що тільки по дві жінки входять до ТОП-20 найцентральніших акторів у парламентських мережах обох країн: Олена Ф. Бондаренко та Катерина Ващук в Україні; Елене Джавахадзе і Хатуна Гогорішвілі у Грузії. Локальна важливість жінок в українських і грузинських політичних елітах значною мірою залежить від їхньої вкоріненості у мережі чоловіків. Тож доцільно припустити, що найкращими способами зайняти найвищі посади в національному парламенті для українських та грузинських жінок була насамперед включеність у чоловічі мережі політики національного рівня.

Тетяна Костюченко, Тамара Марценюк, Світлана Оксамитна, кафедра соціології «Києво-Могилянської академії» спеціально для Повага

Повна версія дослідження і статті: Костюченко Т.С., Марценюк Т.О., Оксамитна С.М. Жінки в політиці в Україні та Грузії: громадська думка і мережева підтримка // Наукові записки НаУКМА. – 2014. – Т. 161 : Соціологічні науки. – С. 72-83.

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus