Троє дітей та робота?


14681739_629576837212410_8989519305977541376_nДля того, щоб бути working mum, є різні причини. Свій набір причин можуть мати й ті жінки, які вирішили working mum не бути. Особисто я не вирішувала бути чи не бути, іти в декрет і займатися хатніми справами чи спробувати не переривати свого звичного ритму життя. Усе склалося без мого вольового втручання. Хоча таке пояснення насправді найпростіше, і жодних реалій вибору між working mum і декретом воно не розкриває.

Декрет – це кліше, принаймні таким є сприйняття цього періоду в нашому суспільстві, оскільки в декреті «сидять», а потім із нього «виходять». Мені здається, що саме звучання цих слів уже є загрозливим. Якщо жити за цим стандартом, що от ти була собі звичайною людиною, а потім раптом ідеш у якийсь декрет і сидиш у ньому довгі три роки, то запросто можна втратити зв’язок зі своїм звичним життям.

У такому механізмі догляду за дітьми мені завжди відчувалася депресія. Ніхто не казав про те, що доглядати за малечею можна так, як тобі насправді зручно. Скажімо, улітку можна взяти книжку чи планшет і поїхати з візочком чи слінґом у нетрі ботанічного саду, загубитися в його зелених алеях і, поки дитя спатиме, почитати чи подивитися щось улюблене. А взимку замість героїчного вигулювання малечі у візку довкола ближчих дитячих майданчиків у мороз і сніг, можна просто провалятися день у ліжку.

Але у графіку дня мами в декреті таких викрутасів немає. Мама курсує маршрутом дім-майданчик-магазин, а в квартирі має адаптовану версію: ліжко-кухня-туалет. Жінка в декреті прибирає й готує, адже, мовляв, «сидить удома й має стільки вільного часу», стежить за тим, щоб у всіх членів сім’ї все було ок із таймменеджментом, домашніми завданнями, тренуваннями й курсами, щоб усі мали чистий одяг, часто ще й попрасований, щоб у квартирі світили всі лампочки і працювала вся побутова техніка.

До того ж, жінка робить закупи, і якщо вона робить їх часто або економить, то це стає приводом звинуватити її в транжирстві або скупості. Пострадянське суспільство взагалі готове навісити на жінку в декреті будь-який ярлик і знайде для цього який завгодно привід. І найгірше в цій ситуації те, що мами готові приймати ці ярлики, вписуватися в рамки стереотипів і радо передавати їх далі своїм дітям.

Чого варті лише розмови з 5-річними дівчатами на майданчику про те, що «от вийдеш ти заміж». Майданчики у дворах багатоквартирних будинків – це взагалі окремий світ зі своїми стереотипами і правилами життя, вартий окремого допису. Майданчик як концентрована форма життєвої мудрості вчить жінку з немовлям усіх стереотипізованих премудростей мамівства, які потім важко піддаються корекції. Мама, яка не вписалася в зграйку, вимушена шукати свою формулу материнства й організації сімейного побуту. На своєму досвіді я знаю, що, можливо, це й добре.

Що ж, утретє я до такої форми декрету виявилася неготовою. Та й, зрештою, фінансово декрет для нашої  родини був невигідним. Мені здається, що в сучасному світі саме фінансовий чинник і має визначати формулу догляду за дитиною: хто, де, коли і скільки. Хто приділятиме час: тато чи мама, коли вони поміняються місцями й за яких умов, на яких етапах виховання варто залучати нянь і бабусь, і найголовніше – чи варто в родині прислухатися до сторонньої думки. Звичайно ж, що це все легше написати, ніж організувати в реальному житті.

dsc09000Мій перший вихід на роботу після народження третьої дитини відбувся на 21 день її життя. Я не знаю, це добре чи погано, і чи варто цим пишатися. Я просто констатую факт, що зробила так, як вважала за краще.

Я ретельно готувалася до цього виходу. У перших моїх робочих виїздах дитина й наш тато супроводжували мене аж до самої редакції. Потім вони вмощувалися на лавці в скверику на Прорізній із пляшечкою молока. На 3 години моєї відсутності їм вистачало 180-200 мл. Для молочка я купила механічний молоковідсмоктувач, і кілька місяців поспіль він був найголовнішим у домі девайсом. Це був старт.

Далі почали вибудовуватися чіткі схеми й маршрути життя з трьома дітьми й роботою. У цих схемах планування наперед – надзвичайно важливий елемент. Без планів організація ламається, сценарій порушується й актори розбрідаються різними кімнатами дивитися на ничку мультики і youtube. Усе життя я ненавиділа плани і графіки, а тепер визнаю, що все ж таки без них важче, ніж із ними. До вішання розкладів на холодильник ми ще не дійшли, але все до того йде.

Робоче мамівство супроводжує безліч стресових моментів. Бувають дні, коли план ламається, усе відбувається не так, як мало би відбуватися, і мені починає здаватися, що від суцільного стресу моя внутрішня мама «прокачується» до якогось нереального рівня крутості. Наприклад, я можу зловити однією рукою чашку, яка падає зі столу, тримаючи в другій руці Діану, яка крутиться, наче в’юн, і продовжувати пояснювати Талесії задачу з математики так, наче нічого й не відбувається. Але в більшості випадків чашка все ж падає, дедлайни горять, гості на ефіри не знаходяться, шкільні й садочкові справи нависають монолітною горою, а вечерю готувати ніколи.

Один із моїх «неврозів» щодо таких днів полягає в тому, що десь у шафах чи холодильнику обов’язково має бути запас пельменів, сосисок, мівіни чи будь-чого, що не потребує часу й зусиль для приготування. Це пасок безпеки. Якщо вдома є недоторканий запас їжі, яку будь-хто, навіть діти, зможе сам собі приготувати, коли в мене все піде шкереберть, то можна видихати. Коли заначки немає, вона закінчилася, і я кілька днів поспіль не встигаю її поповнити, ця думка муляє мені десь на споді, і я не можу позбутися певного напруження, поки не побачу на поличці в кухні рівний стосик «швидкої їжі».

У випадку тотального форс-мажору або коли я вже повністю виснажена, доводиться замовляти доставку. Діти знають про таку опцію й інколи можуть нею зловживати. Ще б пак, улюблені піцца й тайська їжа в коробочках – це набагато цікавіше, ніж домашні страви.

Цей невроз не піддається лікуванню, він уже добряче вкоренився в наш побут. І я вважаю, що загалом це не так уже й погано, якщо запас мівіни дозволяє мені мінімізувати стреси  від перевантаженості завданнями та проблемами.

Анастасія Багаліка

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus