Стать не є вирішальною. Авторки українського фентезі про перепони у письменницькій діяльності

  • Грудень 28, 2015
  • 1025
  • 0

П’ять українських письменниць-авторок фентезі: Дара Корній, Маріанна Малина, Тала Владимирова, Ярина Каторож та Галина Ів, під час дискусії на Форумі видавців у Львові розповіли про проблеми і переваги роботи в цьому жанрі літератури в українських реаліях.

Форум видавців у Львові

Форум видавців у Львові

Найбільша проблема — видавці

Чи не всі присутні на дискусії письменниці погоджуються, що українські видавництва не надто охоче друкують фентезі.

На думку Маріанни Малини, видавці вважають, що книжки цієї категорії не користуються попитом серед читачів. Це, наголошує вона, не відповідає дійсності.

«Читачі не читають фантастикку? Диво дивнеє! Не може бути так, що у всьому світі фантастику читають, а в Україні — ні», — погоджується Тала Владимирова.

На її думку, авторок українського фентезі хвилюють ті ж речі, що й інших колег по цеху: як «достукатись» до видавництв, та як знайти спільну мову із читачами. Однак письменниця також наголошує на одній специфічній для цієї сфери проблеми — бідності наукової фантастики.

«Нам треба докладати досить багато зусиль, аби писати наукову фантастику, а фентезі рано чи пізно проб’ється», — переконана Владимирова.

Ярина Каторож вказує ще на один аспект проблеми. За її словами, чимало україномовних авторів та авторок спочатку пишуть фентезі українською, а потім перекладають російською та викладають на російськомовних сайтах. В російськомовному сегменті інтернету, зауважує вона, більше розвинена практика підримки авторів на сайтах, яка мотивує їх писати.

«Як на мене, то фентезі у нас не читали, бо його не видавали, і про нього не говорили. Зараз же смаки читачів змінюються», — додає Галина Ів.

Жіноче фентезі — несерйозне?

Учасниці дискусії одноголосно заперечили тезу про те, що жіноче фентезі – несерйозна тема.

«Взагалі – що означає «несерйозна література»? Та, яка піднімає несерйозні теми? Фентезі, я б сказала, піднімає дуже серйозні теми. Хіба, наприклад, несерйозна тема — кохання?», — каже Тала Владимирова.

У цьому контексті вона пригадує ситуацію, коли на Форумі видавців до іншої авторки фентезі  Дари Корній підійшов чоловік і сказав: «Ви знаєте, ви гарно пишете -— навіть я читаю».

«Як бачимо, дослідним шляхом встановлено, що жіноче фентезі читають навіть чоловіки, а є такі сміливці, які навіть у цьому відкрито зізнаються», — сміється письменниця.

«Мені взагалі ніколи не подобалося розділення на жіночі чоловічі твори. Подивіться на наших жінок: вони дуже сильні і дуже розумні. У наших книжках жінки вміють донести серйозні речі через легконаписаний твір», — додає Галина Ів.

Дара Корній натомість наводить приклад експерименту щодо впливу сприйняття читачами твору залежно від статі автора. Разом зі своєю сестрою вона створила два віртуальні персонажі. Перший — 38-річний бразилієць українського походження Дон Педро, який приїхав до України з Бразилії писати книжки. Інший персонаж — 25-річна дівчина Богдана, яка щойно завершила університет і теж робить кроки на літературному поприщі.

«Твори обох персонажів були приблизно однакової літературної якості. Але Дона Педро читачі підтримували, хвалили за написаний текст, тоді як Богданку постійно повчали. Говорили щось на кшталт: ось ви молода, ви ще не розумієте, ви жінка, як ви взагалі ці теми піднімаєте і тому подібне. Цей соціальний експеримент допоміг нам перевірити, що чоловічої і жіночої прози не буває. Існує швидше відношення до автора – якої статі він є», — каже Дара Корній.

Тала Владимирова, проте, вказує на недостатню «чистоту» експерименту: очевидно, що до українця, який півжиття прожив за кордоном, ставлення буде поблажливішим, ніж до дівчини-українки. Навіть якщо якість текстів в них приблизно однакова.

Дидактика лише в мікродозах

Авторки фентезі одностайні і в тому, що з повчальними інтонаціями в текстах слід поводитись обережно або ж не допускати їх взагалі.

«Я ніколи не думаю про виховну функцію. Я просто розповідаю історії. Якщо і є якісь повчальні мотиви, то вони з’являються у тексті спонтанно. У нас є натомість письменники, які дійсно повчають, і за ними натовпами ходять люди. Здавалося б, має ходити молодь, але ходять натомість старші. Але це неправильно — казати читачеві: так роби, а так не роби. Бо від тебе просто відвернуться», — розповіає Дара Корній.

Маріанна Малина додає, що, хоч текст кожного автора несе у собі певну моральність, проте повчати когось за його допомогою — неправильно.

«Якісь акценти мають бути, але переборщувати із цим не можна ні в якому разі», — каже вона.

«Я теж, коли натрапляю на якісь поради у творах, то відразу ж внутрішньо впираюся все робити навпаки. Людей слід заохочувати і зацікавлювати, але в жодному разі не напружувати», — додає Ярина Каторож.

Галина Ів зауважує, що сама ще перебуває в тому віці, коли її намагаються постійно повчати.

«Чесно кажучи, мені таке ніколи не подобалось, тому я думаю: «А чому це має подобатись моїм читачам?». Людина сама має набивати собі шишки і робити якісь висновки. Але, можливо, м’яко показуючи на якихось життєвих ситуаціях, можна чогось навчити. Людська душа, людський розум — це ніжний матеріал, з яким не можна працювати кувалдою», — переконана письменниця.

Не(за)боронені теми

Письменниці погоджуються, що важко зарікатись від написання твору на ту чи іншу тему, однак все ж зауважують, що певні обмеження в літературній роботі мають.

За словами Дари Корній, після виходу фентезі «Гонихмарник» (книжка з’явилася друком у 2010 році) вона твердо вирішила писати лише фентезі. Однак згодом написала роман «Тому, що ти є», через що отримала листи від обурених читачів, що називали книжку «плаксивим жіночим романом».

«А, взагалі, ти пишеш, виходячи з того стержня, який у тобі закладений і є моральні рамки, за які ти не виходиш. Я в жодному своєму романі не лаюся. Адже я особисто в житті не вживаю таких слів. Не складається в мене і з випивкою героїв», — каже Дара Корній.

За словами Маріанни Малиної, важко писати твори на теми, на яких погано розумієшся.

«До прикладу, мені важко було б писати про море, пароплави, капітанів тощо. Або ж на тему медицини. Хіба що, якщо мене зацікавить якась історія, я буду звертатися до експертів — людей, які володіють інформацією. Також я не пишу про любовні взаємини, секс. Якось мені навіть написав обурений читач, зазначивши: «Що таке, вони у вас жодного разу не займаються сексом!». Те ж саме стосується суржику і матів», — каже Маріанна Малина.

Тала Владимирова зауважує, що є перелік тем, до яких вона ніколи не буде ставитися схвально. Відтак, вона не ризикує про них писати — адже читач обов’язково відчує її ставлення.

«Для мене дві такі теми — релігія, оскільки боюся зачепити чиїсь релігійні почуття. Що ж до іншої теми — на сусідній з моєї вулиці живе письменник Юрій Винничук. Я його безмежно поважаю, читала його статті, однак його романи читати не можу. Я читала його еротику — відразу ж закривала книжку. Тому еротику точно писати найближчим часом не буду. А ще уявити, якщо щось таке прочитають батьки», — каже Ярина Каторож.

Галина Ів натомість окреслює неприйнятну для себе тему коротко:

«Я не хочу написати книжку, після прочитання якої читачеві стане гірше, ніж до того, як було», — каже письменниця.

Ганна Власюк

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus