Соломія Павличко: «Я – людина життя»

  • Серпень 26, 2016
  • 2956
  • 0

povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

Є особистості – лекала, особистості – мірила, особистості – точки відліку. У кожному значному часовому відрізку, у кожній царині мистецтва, науки, політики. Без таких особистостей не було б тяглості, не було б традицій, не було би виразних систем і шкіл. Що станеться, якщо вийняти з історії опери ім’я Марії Каллас, а з історії моди – ім’я Коко Шанель? Щодо Соломії Павличко, то її вплив навряд чи можна обмежити галузями літературознавства, літературної критики або ж фемінізму. Значення її імені для України (і не тільки України, і навіть не тільки Східної Європи) багато легше буде схарактеризувати як цивілізаційний чинник, аніж довго шукати й визначати царину, у якій Соломія Павличко зробила більше досягнень.

125207288_Solomya_Pavlichkoimg0.liveinternet.ru

«Соломія Павличко  то вже факт історії культури», – видихнула Оксана Забужко у своєму есеї “Ефект присутности” (Оксана Забужко, “З мапи книг і людей”, збірка есеїстики).

За її словами, Соломія Павличко була для української культури ключовою фігурою – у науці про літературу, у царині українського наукового перекладу, у зв’язках між Україною та Заходом, у розвиткові східноєвропейського фемінізму вона відіграла настільки значну роль, що годі уявити, як виглядатимуть вищеозначені контексти без її імені. Як “рій без матки”?Традиційне українське літературознавство до Соломії Павличко – майже всуціль патріархальне, закуте в залізобетон, вбране рушниками, до слова, жалобними, адже в рамках радянського критичного канону навіть про живих письменників заведено було говорити як про мертвих. Література була текстами, витлумачувати які годилося в рамках чітко визначених. Соломія Павличко бачила в літературі передовсім живих людей. Та ж Оксана Забужко згадує, що їхні з Соломією розмови про листування Кобилянської з Маковеєм комусь сторонньому й непосвяченому цілком могли б видатися розмовами про сусідів або знайомих: «Мертві від її доторку воскресали й приєднувалися до живих. У нормальних, не оголомшених історією націй саме такий діалог і зветься культурою».

572123_3Її “Дискурс модернізму”, у якому всебічно розглянуто конфлікт між модернізмом і народництвом і практично зроблена перша ревізія української літератури ХХст., викликав справжній шквал: критики – од тих, хто вперто й затято стояв на патріархальних позиціях, овацій – від тих, хто розумів і вітав зміни. Соломія Павличко бачила очевидний зв’язок між модернізмом і фемінізмом – фемінізм як світогляд, модернізм як літературний напрям. Перша репрезентантка – Ольга Кобилянська з її ірраціональними поглядами на світ, аристократизмом духу та цілком новим баченням сфери чуттєвості. До речі, саме Соломія Павличко першою порушила тему специфічних стосунків між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою, процитувавши в книзі оте ніжне “Хтось чорненький – хтось біленький”.

Соломія Павличко, обравши одним із ключів до прочитання літературних творів фемінізм, була далекою від того, щоб абсолютизувати його, возводити в ранг єдино можливого канону: “…я не роблю це механістично, не приходжу до якогось автора і не кажу: так, ось зараз я робитиму феміністичний аналіз. Аналіз диктується текстом, тим паче, сьогодні він може бути лише багатогранним, коли фемінізм поєднується з психоаналізом, деконструкцією тощо.”(Соломія Павличко: «Фемінізм – непоганий інструмент, щоб назвати речі своїми іменами», інтерв’ю Людмили Тарнашинської).

До слова, жіночому питанню присвячена ще одна книга Соломії Павличко, яка так і зветься – “Фемінізм”. Це збірник статей, досліджень та інтерв’ю, у яких зроблені сміливі спроби проаналізувати складові цього духовного феномену – як на матеріалі сучасності, так і недалекого минулого.

Вона називала себе феміністкою на повний голос

Наскільки я є феміністкою в житті? Думаю, повною мірою. Я вже розказувала, як мене було виховано. Це було справжнє феміністичне виховання, коли батьки тобі кажуть: ти повністю повинна розраховувати на власні сили ніякі заміжжя, ніякі мужчини, ніякі сторонні люди тільки ти сама можеш зробити себе щасливою. І я так і стараюся жити…”.

Цілком тверезо, без натуги й зайвого пафосу говорила Соломія Павличко про жінок у політиці: “Тільки ті жінки в політиці реалізовуються успішно, які абсолютно не відповідають українському стереотипові берегині, жінки-матері у вишитій сорочці, котра співає колискових пісень а-ля Ніна Матвієнко… У політиці досягає успіху сильна, агресивна жінка, яка критично, жорстко дивиться на світ... Рішучість іти ва-банк, тверезий погляд, неймовірний критицизм щодо владних структур, відсутність традиційної м’якості. Наше суспільство на сході України й на заході, обираючи парламент, обрало саме таких жінок. Тобто це свідчить про багато цікавих процесів, пов’язаних із зміною стереотипів у суспільстві…”.

Соломія Павличко, судячи зі спогадів тих, хто знав її, була людиною дуже далекою від позерства, не старалася лізти у вічі, бути ефектною, не давила своєю присутністю, хоч, може, й помічала, як пожадливо ловлять її слова співрозмовники, як рахуються з її думкою, як звіряються з її шкалами – повсякчасно. До слова, дуже рідко користувалася косметикою – дехто був схильний відносити це до проявів злісного фемінізму, хоча, на думку Забужко, це був прояв “питомої і вишуканої натуральності, з якою вона виліпила свій зовнішній образ”.

Pavlychko_solomiya_dmytrivna

Принагідно згадаймо, що Соломія – донька українського поета-класика Дмитра Павличка. Деякий час, до розлучення, була невісткою другого класика – романіста Павла Загребельного. Отут би, здається, й поговорити про заперечення традицій, про руйнування застарілих парадигм, про боротьбу – на прикладі родини. Однак – ні: “батько вимагав самодостатності, впевненості в собі. Я мусила ставити собі тільки високі вимоги… Традиційно український літературний рух завжди вимагає продовження, розвитку традицій, не терпить конфлікту. В цьому сенсі я не вписуюся в стереотип. Мені здається, що бути стовідсотковим «продовженням» батька чи батьків (попередніх поколінь українських літераторів) — це аномалія. Так що в стосунках з батьком я не відчуваю конфлікту поколінь. Водночас я не відчуваю й залежності.” Ні родини не образила, ні своїм не поступилася. Хто ще зможе так дипломатично?

Вона встигала все – видавати ґрунтовні праці в своєму видавництві “Основи”, писати статті, читати лекції – як в Україні, так і за кордоном, устигала долучатися, розвивати, просувати, сприяти, брати участь, підставляти плече. У її життєвій парадигмі “Я люблю життя” не було місця для смерті. Його просто не передбачалося. 31 грудня 1999 року вона відійшла – до того несподівано, до того нагло, що вже минуло ось уже майже двадцять років, ціле покоління встигло вирости – письменників і письменниць, критиків і критикинь, гуманітаріїв і гуманістів, – а її досі немає ким замінити. І хтозна чи колись буде.

“… Я б побажала жінкам просто твердості і віри в себе. Головне – бути собою, знайти себе, робити те, що ти хочеш. Нічого і нікого не боятися. Бути впевненою у своїх силах і скидати пута умовності. Скидати і ті пута, що є у мозку, і ті, що є реально. Потрібно позбутися всього зайвого, що заважає розвинутися твоєму таланту в мистецтві, в бізнесі чи навіть просто в житті. Бо життя вимагає певного таланту, і треба відчувати в ньому якийсь комфорт. Треба випрямляти спину, випрямляти хребет. Не боятися залишитися самою. Просто отримувати насолоду від себе через свою горду відокремленість і прямоту”.

Сергій Осока

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus