Софія Русова – фундаторка українського жіночого руху

  • Жовтень 26, 2015
  • 1553
  • 0

povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.
rusova

Хтозна, чи були ще в українській історії жінки, які так добре вміли поєднувати теорію з практикою, а любов із боротьбою, як Софія Русова – педагог, письменниця, громадська діячка, одна з найпалкіших, найактивніших, найцілеспрямованіших учасниць українського жіночого руху. Її, як могутній паротяг, що вже встиг розігнатись і набрати швидкість, не могло спинити ніщо – ні погрози, ні переслідування, ні арешти, ні обшуки, ні в’язниці, у яких їй довелося провести цілі роки.

Мабуть, не буде помилкою сказати, що Софія Русова була однією з найнепохитніших жінок у всій українській історії. Адже якщо покласти на одну шальку терезів те, що вона витерпіла, а на другу – те, що вона зробила, здобутки багатьох сильних світу сього здаватимуться дитячим лепетом на галявинці.

Відмовилась від навчання в консерваторії заради служіння людям

Батько – швед. Мати походила з аристократичного французького роду. Погодьтеся, так часто трапляється з видатними людьми. Геніальне – на межі національностей. Батьки Софії Русової були відомими лібералами, демократами й меценатами. В Олешні, на Чернігівщині, де й народилася Софія Ліндфорс 1856р., збудували церкву, добротну школу, опікувалися полегшенням умов праці селян.

maetokДівчині було в кого вчитися. Її початкову освіту з упевненістю можна назвати блискучою – Фундуклеївська жіноча гімназія (Київ) дала путівку в життя не одній добропорядній дворянці. Далі на Софію чекало не менш блискуче майбутнє – Петербурзька консерваторія. Однак дівчина несподівано відмовилась: «Чи маю я право так егоїстично будувати своє життя? А люди? Чи не треба спочатку для них послужити?». Пасаж, погодьтеся, дещо несподіваний для розманіженої панночки, випускниці жіночої гімназії. Що це – невже неприкритий юнацький епатаж? Ні, це сила духу. На користь цього твердження свідчить усе її подальше життя.

sestra

Коли Софії було лише 15, вони разом із сестрою відкрили в Києві свій перший дитячий садок. Може, саме там Софія дізналася, що таке відповідальність за чуже життя? Точно ніхто не знає. Але саме там, на заняттях вечірнього драмгуртка, Русова назавжди влилася в середовище українських інтелігентів-просвітителів, познайомилася зі славетними родинами Лисенків, Старицьких, Драгоманових, Чубинських. Власне, уже в 15 років Софія потрапила в настільки потужне, активне, воістину українське середовище, що це не могло не позначитись на всьому її житті.

У період між тюрмами продовжувала просвітницьку діяльність

1874 року Софія взяла шлюб із молодим педагогом передових поглядів Олександром Русовим. Уже разом з ним підготувала до друку повний текст «Кобзаря» Т.Шевченка, виданий 1876р. в Празі. Згодом подружжя переїхало до Чернігова, де завдяки їхнім зусиллям відкрилася громадська бібліотека повного доступу й почалася безпрецедентна й виразно українська просвітницька робота. У складі Російської імперії. Усупереч Емському указу.

Пізніше Русова писала: «Сиділа в 5-и українських тюрмах і весь період з 1881—99 майже постійно або висиджувала в тюрмах, або під гласним наглядом поліції, витримала 15 обшуків. Все це було і за загальні справи політичні, і за українські». У перервах між відбуванням термінів у в’язницях Русова продовжувала просвітницьку діяльність – відкривала українські дошкільні заклади та школи, писала підручники, упорядковувала лекції, друкувала статті. Саме на цей період припадав активний розвиток тогочасної педагогічної думки. Русова активно вивчала зарубіжні досягнення й ретельно їх систематизувала. Намагалась побачити чужий досвід крізь призму національної української школи. Власне, творила концепцію, задавала тон, барву, формулювала ідею, творила ґрунт, з якого виросло не одне покоління українців.

1917 року, за часів УНР, Софія Федорівна очолила департамент позашкільної освіти, усіляко сприяла її українізації. У цей же час брала найактивнішу участь в українських жіночих організаціях, які й творили тогочасний жіночий рух, ще більше посилений революцією. Урешті-решт рух оформився в Український Жіночий Союз. А 1919 року в Кам’янці-Подільському була створена перша в Україні Жіноча Рада, яку й очолила Софія Русова. Головна мета Жіночої Ради полягала в тому, щоб виховати жінку майбутнього – національно свідому, культурну, прогресивну, незалежну соціально та економічно. Також Жіноча Рада дбала й про налагодження зв’язків з міжнародними феміністичними організаціями.

Отримала звання професора без вищої освіти

З приходом режиму більшовиків майже всі члени Жіночої Ради опинилися за кордоном. Філії організації, мов гриби після дощу, почали з’являтись у Відні, Римі, Берліні та Празі. Тут і настав час для Софії Русової перейти від теорії до дуже діяльної практики. Легше буде сказати, чим вона в той час не займалася. Підтримувала жінок і дітей у складних умовах еміграції, опікувалася вихованням та навчанням, збереженням національної культури на чужому ґрунті. 1925 року під керівництвом Русової створений сиротинець із числа українських емігрантів. Софія Федорівна весь час намагалася допомагати українцям практично: Празька група секції допомоги жінкам і дітям відкривала шевські майстерні, надсилала грошові допомоги хворим на сухоти, улаштовувала в таборах для інтернованих Великодні свята, займалася літнім оздоровленням малечі, надавала правову допомогу, опікувалася пошуками житла для тих, хто цього потребував.

rusova-2Навіть при такій завантаженості Русовій вистачало часу на громадянсько-політичну роботу. Жіноча Рада, як і раніше, дбала про створення представництв українських жінок у світових організаціях, адже саме цього й вимагав Симон Петлюра, особливо виділяючи постать Софії Русової. І недарма. Її виступ на Міжнародному Конгресі жінок у Гаазі (1922) спричинив такий вплив на делегаток, що навіть був надрукований у пресі. На Римському Конгресі Міжнародного союзу суфражисток (1923) Русова спростувала оптимістичні заяви про покращення умов праці жінок в СРСР: «Що з того, що большевики визнали всі права жінки, коли навкруги всі людські права, а значить і права жінки, потоптані». На Конгресі в Копенгагені польській делегації вдалося «зам’яти» справу українки Ольги Бессараб, закатованої в польській в’язниці. Полячки вимагали відкласти слухання, посилаючись на брак матеріалів. Русова все ж домоглася розгляду цієї справи на наступному з’їзді, у травні 1925. Як її на все вистачало?

Уже в 65-річному віці у Празі Софія Федорівна Русова отримала високе звання професора педагогіки. Фактично не маючи вищої освіти. Хтось, можливо, не зможе приховати свого скепсису й назве це фарсом. Але це не фарс. Праці Софії Русової в царині педагогіки досі користуються популярністю в сучасних науковців. Її громадянську діяльність переоцінити й узагалі неможливо. А практичну роботу – тим більше. Хіба дитячі притулки, школи, садочки, підручники, монографії, статті, лекції й виступи не слугують якнайпереконливішим доказом того, що доля людини може бути чимось насправді незрівнянно більшим за звання?

«Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя», – написала свого часу інша велика українка Олена Теліга. А Софія Русова все своє життя доводила не на словах, а на ділі, що боротьба, особливо коли їй присвячене все життя, таки має безсмертний сенс.

Сергій Осока

Фото: Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В.О. Сухомлинського НАПН України

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus