Просто немислимо — Сесіль Вайсброт про лист 100 француженок

0 1 308

З нагоди опублікованого в Le Monde листа з підписом 100 француженок та реакції на лист, “Повазі” точно є, про що поговорити. Так, сто відомих француженок, включаючи письменницю Катрін Мілле, актрис Інгрід Кавен, Катрін Деньов та інших, виступили “проти масової кампанії переслідування чоловіків”, що виникла після звинувачення голлівудського продюсера Харві Вайнштейна в сексуальних домаганнях.

Французька письменниця та феміністка Сесіль Вайсброт, яка нещодавно приїздила до України, прокоментувала цей випадок, а також трохи пояснила контекст.

Про лист 100 француженок, опублікований у Le Monde

Сесіль Вайсброт, фото: Громадське радіо

— Просто немислимо, що є жінки, котрі таке могли написати. В тому тексті багато всього переплутано, враження, що тут усе змішалось.

Я переконана, що жінки, котрі виступають проти сексуального насильства та подають заяву до правоохоронних органів, не подають заяв проти флірту, загравання тощо. Думаю, це просто страшно.

Цікаво, що Катрін Деньов свого часу підписала “Маніфест 343”. 1971 року 343 відомі жінки підписали маніфест, у якому говорили, що робили аборт. В тому маніфесті ішлося про захист репродуктивних прав жінки, текст для нього написала Сімона де Бовуар. Можливо, в історії Катрін Деньов це був єдиний солідарний з захисницями жіночих прав жест. До речі, в ті часи прикметник “феміністка” був образою.

В кожному разі, не уявляю, щоби такий лист могла написати жінка-феміністка.

Чому такого типу лист взагалі з’явився в сучасній Франції?

— Не знайома особисто з жодною з підписанток, але знаю, що поміж них є відомі жінки. Деякі з них свого часу зробили кар’єру завдяки образу сексуального розкріпачення. Враження, що вони тепер вважають цей свій образ загроженим через події в США та справу Вайнштайна, що запустили ланцюгову реакцію в цілому світі. У Франції теж у відповідь на всі ці події з’явилися свої ініціативи, як-от сайт balancetonporc.com, де жертви насильства можуть анонімно розповісти свою історію.

Відчуття, ніби вони відчують загроженими самих себе, свою творчість, свою кар’єру. Не знаю, в мене відчуття, що є якась плутанина між особистим життям цих жінок, і це життя стосується тільки їх самих, та публічним колективним висловлюванням з певної позиції. Це страшно та небезпечно.

Нинішню Францію пронизують численні суперечливі рухи, в такому контексті публічне прийняття певної позиції ще більш гострим питанням. Тут ідеться не тільки про тему гендерної рівності.

Прямого зв’язку тут нема, але я думаю, що щось подібне відбувається також у дискусіях щодо перевидання антисемітських текстів Селіна. Для мене це речі одного порядку. Виглядає на те, що існує реакція. Вона в ім’я нібито свободи захищає ті речі, які не схожі на ті, що їх треба захищати.

Це проявився рух #metoo у Франції?

— І так, і ні. Було декілька акторок, які висловилися про домагання — вони зробили це в контексті справи Вайштайна та подій у США. Але про речі, що точно відбувались у Франції, не було ні викриттів, ні висловлювань. А ті, що були — були анонімними. Не було осіб, яких би викрили в домаганнях.

В цьому ж контексті з’явився сайт balancetonporc.com, створений, здається, тележурналісткою. Його назва, звичайно, не дуже елегантна.

Довідка Поваги: слово “porc” в назві сайту апелює до французької фразеології, де “свиня”, “свинство” тощо позначають щось непристойне, з сексуальною конотацією — на відміну від української фразеології.

Звичайно, хештег #metoo більш м’який і нейтральний. Я не дуже вчитувалась у всі наявні на тому сайті свідчення, але ті, що там пишуть, зберігають анонімність.

Також були демонстрації з нагоди ретроспективи фільмів Романа Поланскі в Сінематеці. Та протести проти ретроспективи фільм Жана-Клода Бріссо, котрого декілька років тому звинуватили в сексуальних домаганнях до акторок його фільму, що він отримав судовий вирок — ув’язнення та штраф.

Я не думаю, що проблема сексуальних домагань стосується лише кіносередовища чи лише американського контексту.

Звичайно, сьогодні вже є речі, що змінюються на краще — наприклад, рух у бік рівної заробітної плати для жінок і чоловіків. Але треба визнати, що існує і реакція. Те, що досі на вулиці вслід жінці можуть свистіти, що будь-хто може раптом з тобою заговорити… досі є те, що потрібно викривати.

До того ж, речі, які ще нещодавно видавалися очевидними — як-от потреба коректного та не сексистського зображення жінок у рекламі — змінилися. Мені здавалося, що це вже почали пильнувати, але ні.

Творчість

— Сама я як письменниця в своїх романах не виставляю цю тему на перший план. Хоча в моєму особистому житті гендерна рівність є дуже важливою. Натомість із темою я працюю через призму персонажів. Жінки, що постають у моїх романах — це незалежні жінки, часто мисткині.

Мені часто траплялося також організовувати літературні конференції. Запрошуючи учасників, я завжди була дуже уважною до рівного представлення жінок і чоловіків як письменників. Це не така вже й поширена практика на французьких літературних фестивалях.

Наприклад, протягом 2 років я керувала асоціацію письменників “Дім письменників”, яка щороку на 2 дні збирає разом довкола певної теми письменників, критиків і науковців. Я також стежила, аби участь брали порівну жінки та чоловіки. І усвідомила, що я єдина цим переймалася, мої прохання щодо паритету сприймалися з іронією. Після того, як я полишила цю посаду, в програмці події знову бачимо звичну пропорцію — 1 письменниця на 4-5 письменників.

Можливо, такий підрахунок для забезпечення паритету виглядає абсурдно, але водночас я вважаю дуже важливою видимість жінок. До речі, в тему є дослідження в США. Вони показують, що рецензії на літературні твори виходять також нерівномірно. В царині літературних оглядів далеко до паритету — я і сама це бачу як читачка французьких літературних журналів. Так само, коли чоловік-письменник цитує чи наводить приклад улюблених авторів, поміж них дуже рідко буде жінка-письменниця.

Може здаватися, що література як галузь більш відкрита жінкам (наприклад, композиторкам або художницям пробитися набагато складніше), але до рівності ще далеко. Частину свого життя я проводжу в Берліні, і Німеччина, як я бачу, більше просунулась у цьому питанні, ніж Франція.

Як я стала феміністкою?

— Все почалося давно. Думаю, витоки полягають в тому, що в моїй родині жіночі постаті були більш сильними, ніж чоловічі. До того ж, я погодила зі скромного середовища, тому єдині двері, що були мені відкриті — це відмінне навчання.

Коли мені було 15 років, я вперше прочитала “Другу стать” Сімони де Бовуар. Думаю, де помогло моєму самоусвідомленню. Згодом я прочитала Вірджинію Вульф — і мені виявилося близьким усе, що вона писала, і романи, і есеї. У 20 років, тобто протягом 1970-х, я читала багато есеїв про фемінізм, які тоді видавались у Франції. Я шукала своє середовище, свою групу жінок-феміністок, до однієї з них згодом долучилася.

Коли ти хочеш стати письменницею, то шукаєш собі рольових моделей. Найбільше до мене промовляли Вірджинія Вульф і Маргеріт Дюрас.

Розмову записала Ірина Славінська

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.