Про львівську «хвойдарню»: між андрутами й цицьками


Як захисники сексуальної свободи переплутали грішне з праведним

“Перша львівська хвойдарня”, відкриття якої на початку листопада анонсувала однойменна сторінка в фейсбуці, обіцяла відвідувачам традиційні для українського маркетингу принади: андрути впереміш із цицьками. Через два місяці творці сторінки зізналися, що закладу з провокативною назвою не існувало, це все був такий собі соціальний експеримент, покликаний перевірити, скільки людей “купиться” на міфічне місце, якого не існує в реальності.

Автори сторінки вважають свою провокацію дуже вдалою й навіть підводять якусь псевдофілософську базу про “глибоко гедонізоване українське суспільство” під свої розмірковування. Не торкатимуся трагікомічних роздумів про “гедонізоване суспільство” з середньою зарплатою близько двохсот доларів чи про сумний стан фактчекінгу, який минулого року, на мою думку, набагато успішніше продемонстрував експеримент студентів Школи журналістики УКУ, бо насправді, як не дивно, це не те, що викликає найбільше збентеження в усій історії.

В історії дискусії про “Хвойдарню” найгірша власне дискусія про “Хвойдарню”, до того ж, не тільки з боку творців чи з боку прихильників, а й часто з боку консервативніших противників ідеї.

По-перше, неприємно шокує те, що схожі ідеї можуть вважатися “креативними” і “провокативними”. Уявіть собі, наприклад, креативну і провокативну концепцію закладу в, прости господи, форматі “спікізі”, автори якої обрали своєю темою рабовласництво. Не дуже веселий, стильний і креативний жарт, чи не так? Я вже мовчу про те, що чергові голі й до крайнощів об’єктивовані тілеса чомусь названо “майстерним дизайном”. Це, до речі, думка не лише творців голих тіл, а й, скажімо, редакції видання MMR (Marketing Media Review). Я вже мовчу про поціновувачів такого типу гумору в коментарях під дописами на сторінці “Хвойдарні”, які поспішили обізвати всіх незадоволених “святошами” та “фригідними” людьми, які просто “не мають почуття гумору”.

Дискусія виявила, що купі народу цілком нормально сприймати людське тіло десь там між штруделями й андрутами та ще й прирівнювати це до сексуальної свободи (як у випадку з прихильниками ідеї) чи “розпущеності” (як у випадку з левовою часткою противників – що б та “розпущеність” не означала).

Я казала й буду казати: сексуальна свобода передбачає добровільну взаємну згоду всіх учасників процесу. Говорити про добровільну взаємну згоду під соусом шаленої об’єктивації? Не смішіть мої шкарпетки, взаємна згода буває між суб’єктами.

А ще я казала й буду казати, що сексуальна свобода – це про відсутність осуду, якщо тебе цей процес ніяк не стосується. І дозвольте поділитися з вами великим галицьким секретом: ви можете скільки завгодно розповідати, що слово “хвойда” – це такий місцевий колорит, але аби робити вигляд, що це не пейоратив, треба знати цей колорит винятково на рівні пластмасової червоної ікри з Вернісажу.

Одна “Хвойдарня” – існує вона чи ні – щиро кажучи, важить не так уже й багато. А от сприйняття цієї та схожих на неї креативних витівок мене дуже турбує.

І, знаєте, я згодна з авторами “Хвойдарні” в одному. Як і автори віртуальної “Хвойдарні”, я сподіваюся, що вона надихне їхніх колег та рестораторів на більш яскраві, зухвалі та сміливі рекламні кампанії. Бо затертих вульгарних рекламних кампаній з об’єктивацією – на зразок їхнього дітища – і так задосить.

Галина Герасим

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus