Повний Ла Ла Ленд

0 62

Раніше я думала, що вічні суперечки, чи, точніше, срачі в інтернеті з приводу набридливої політкоректності – свідчення дуже сильної прибитості на цвіту. Зараз мені здається, що це радше свідчення відірваності від реальності.

Лос-Анджелес в лютому дуже гарний. Зрештою, Лос-Анджелес мені подобається в будь-який час року. Є щось дуже попелюшкове в тому, щоб дивитись на відбитки рук маленької Герміони на Алеї Слави чи спізнюватись кудись, бо в місті відбувається Греммі. Я зовсім по-дитячому не можу позбутись цього зачарування. Люди, які живуть тут довго, звикли до того, що з вікна автобуса можна побачити, як знімають фільм, чи що можна походити тими вулицями, де відбувалась погоня з “Термінатора”. Я і не помітила б кількох людей в костюмах і з раціями, якби мій супутник не завважив, що в цій будівлі відбудеться афтепаті “Оскара”.

Персонал, який був зайнятий підготовкою веселощів для зірок екрану, які отримали (або ні) свої статуетки, був геть різний: чорношкірі, латино, білі. Це ні в кого не викликало жодних запитань чи здивування. Але як тільки “Оскари” роздали і найкращим фільмом виявився “Місячне світло”, а не “Ла Ла Ленд”, Інтернет, як то люблять писати різні жовті видання, вибухнув. Підірвався, так би мовити. Від факту, що чорношкірі, латино, та ще й гомосексуали потрапляють з реальності простісінько на екрани.

Крім “Оскарів” український сегмент Інтернету мав ще одну причину обуритись: невгамовним феміністкам вкотре не сподобалось, що всі ведучі “Євробачення”, яке, начебто, мало б, відповідно до свого слогану, вітати різноманіття, – молоді білі чоловіки.

Аргументи “за” і “проти” розжовують щоразу, коли відбувається щось подібне. Досить згадати, скільки критики викликали “Мисливиці за привидами”. Мовляв, дурнувате кіно з низькопробним гумором та ще й жінками в головній ролі. Особливо дісталось фільму за Кріса Гемсворта, адже образ не дуже тямовитого, але дуже сексуального секретаря принижує чоловіків. Вітаю, хлопці. Ви щойно зрозуміли, як воно – дивитись оригінальних “Мисливців…” і ще тисячу сімсот фільмів, і бути жінкою.

Раніше я підозрювала, що невміння зрозуміти, що світ населяють не тільки білі чоловіки, і, відповідно, не тільки білі чоловіки потрапляють в кіно і навіть отримують престижні нагороди – це якийсь особливий вид інтелектуальної неспроможності чи, якщо висловлюватись менш делікатно, тупості. Ну бо що може бути незрозумілого після гугління за запитом “населення Землі”? І чому реалістичність того, що жінки, які складають добрячу половину цього населення в стількох фільмах обговорюють хіба що чоловіків, бентежить людей куди менше, ніж чорношкіра дівчинка, яка замінить Роберта Дауні-молодшого на його посту Залізної людини?

Потім до мене дійшло, що справа геть не в тупості. Справа в невмінні і небажанні побачити хоч щось за видноколом власного носа, чи, якщо висловлюватись менш делікатно, в непереможному хуторянстві. Зрештою, звідки ж людям брати ідеї про те, що світ населяють не тільки білі гетеросексуальні чоловіки, якщо білі гетеросексуальні і переважно здорові чоловіки – це майже єдині мешканці сторінок підручників з історії, парламенту, експертного пулу медіа, міського простору, і часто – основні герої кіно і книжок. Коли в ці простори потрапляє хтось, хто не відповідає стандартним уявленням про досконалого героя, стать, колір шкіри чи орієнтація негайно затьмарюють історію.

От тільки світ, який населяють тільки білі, гетеросексуальні люди, і де жінки цікавляться тільки чоловіками – повний Ла Ла Ленд. Окремий світ, який має дуже мало спільного з реальністю.

Галина Герасим

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.