Посібник із гендерно чутливої журналістики

  • Травень 12, 2017
  • 1587
  • 0

Коли ти пробуєш глибоку воду тільки на поверхні, ти ніколи не зрозумієш, яка вона є. Яка температура, чи є течії, джерельна вода чи застійна, солона чи прісна.

Те саме стосується й суспільства, і політикуму. Якщо бачити лише те, що на поверхні, можна помилятися буквально в усьому. Ви не бачитимете дискримінованих, ви не бачитимете ув`язнених, ви не будете здатні почути тих, кого позбавили голосу й виразності.

Жінки, зважаючи на їхню кількість, фактично володіють контрольним пакетом громадянського суспільства, але коли гортаєш сторінки журналів, дивишся ТБ, слухаєш радіо, частіше за все жінки повстають як сексуальні об`єкти, піклувальні машини, скатертини-самобранки, ляльки, але не як повноцінні особистості, які мають щоденний стратегічний концептуальний вплив на життя кожної та кожного з нас.

Гендерно чутлива журналістика надає можливість побачити в дзеркалі громадянського суспільства активну, креативну, героїчну, реформістську, фахову, цілеспрямовану, освічену та незламну українську жінку.

Вона може бути багатодітною матір`ю або не мати дітей. Вона може бути дружиною або залишатися незаміжньою. Вона може бути сестрою, донькою, племінницею, коханою, але залишати свій слід в історії не тільки крізь призму дітородної функції або ж марітального статусу.

Чим же є цей загадковий гендер, термін, якого настільки бояться народні обранці і трохи менше парламентарки, що всіма силами вичищали його з законів, необхідних для ратифікації Стамбульської конвенції проти насильства?

Гендер не стосується статі, він стосується соціальної ролі, яка сформувалася під впливом релігії, моралі, звичаїв, нав`язаних суспільством моделей поведінки.

Як же долучилося до цього питання українське суспільство? І що вважається «суспільною нормою»?

Наприклад, те, що жінка повинна наповнювати життя чоловіка, бути ніжною, не сперечатися. Чоловік має забезпечувати всю родину, бути сильним і ніколи не плакати. Він захищає, вона займається побутом. Він створює, вона надихає. Він має право вирішувати, вона демонструє покору.

Власне, всі наведені приклади мають дискримінуючий характер, і коли хто-небудь говоритиме вам про традиційні цінності або ж суспільну мораль як про єдино правильну норму, подумайте про те, що ця мораль відмовляє хлопчику у виявленні нормальних емоцій і перетворює жінку на мовчазну затуркану істоту. І подумайте над тим, були б ви щасливими в такій родині чи ні?

У 2013 році ухвалили Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», принцип недискримінації, зокрема, означає, забезпечення рівних можливостей осіб.

Що це може означати для медіа? Якщо ваше видання більше розповідає про те, які жінки чарівні піклувальниці, турботливі матері, вродливі наречені, а чоловіки – талановиті політики, рішучі вояки, інтелектуальні світила, воно тим самим порушує баланс і формує переконання, що рівних можливостей не існує, адже тільки вона може бути вродливою нареченою, і лише він може бути інтелектуальним світилом.

У такий спосіб за жінками в нашому суспільстві медіа закріпляє функцію опіки, шлюбно-сімейну територію, де чоловік з`являється, але не проявляє себе, закріплюючи за собою професійну та політичну сфери.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» кілька разів указує на те, щоб державні органи України всіх рівнів формували гендерну культуру громадянок і громадян. Власне, те саме стосується й засобів масової інформації.

Сексизм – упереджене ставлення, дискримінація людини за ознакою статі чи гендерної ідентичності.

Ось перед вами найпримітивніші приклади цього явища:

– «Чоловік завжди сильніший за жінку, це обумовлено фізіологією»;
– «В чоловіка мозок набагато більший»;
– «Жінці не можна працювати водійкою електрички, бо їй ще народжувати»;
– «Білявки більше приваблюють чоловіків і є тупішими»;
– «Жіноча логіка»;
– «Чоловічий характер»;
– «Вона – чоловік у спідниці»;
– «Він – плаксива баба».

Антидискримінаційним інструментом проти сексизму виступає фемінізм.

Фемінізм розвивається, наразі говорять про початок четвертої хвилі фемінізму. Ніхто не може вказувати жінці, як вона має виглядати, ким може, а ким не може бути, що вона повинна робити тільки тому, що вона жінка, а на що не має права. Жінки протестують, жінки обурюються, жінки набирають обертів, жінки об`єднуються й не мовчать.

Цікаво, що феміністками означають себе гламурні діви, яким раніше, та й зараз, часто закидають, що не можна оголеними виступати на сцені, об`єктивізувати самих себе й паралельно проголошувати правозахисні промови. Але це не зупиняє Бейонсе або ж Леді Гагу. Це ніколи не зупиняло Мадонну. Багато хто зі співачок та культових зірок Голлівуду поєднує правозахисні адвокації з гастролями та виступами.

Наприклад, це Леді Гага – проти сексуального насильства,

виступ Емми Вотсон в кампанії “HeForShe”

виступи Енн Хетвей та Бейонсе

А що тут такого?

По-перше, мова ненависті та дискримінативні висловлювання в медіа порушують стандарти професії. Не потрібно бути якимись особливими журналістами, аби писати гендерно збалансовані матеріали, адже коректна робота й коректна мова входять “у пакет” дотримання журналістських стандартів. Якщо дотримуватися стандартів (балансу думок і точок зору, оперативності, достовірності, відокремлення фактів від коментарів, точності, повноти представлення фактів), матеріал по факту вийде збалансованим.

По-друге, текст, наповнений дискримінаційними висловлюваннями, ображає щонайменше половину ваших читачів, слухачів або глядачів — наприклад, читачок, слухачок, глядачок.

ill1

 

Наприклад, заголовок “Раду замінували секс-бомбами: фотопарад нових нарядів з парламенту” порушує декілька стандартів одразу, зокрема відокремлення фактів від коментарів і точності. Такий заголовок і подача матеріалу одразу задає певну інтонацію читання. І відволікає від головної новини дня — початку сесій Верховної Ради після літніх канікул.

Крім дискримінаційних висловлювань, існує ще одна дуже важлива проблема – невидимість жінок в українських медіа. Цю тезу щороку легко ілюструвати результатами моніторингу Інституту масової інформації. Наприклад, протягом 2016 року лише 14% матеріалів Інтернет-медіа мали коментарі жінок як експерток. В більшості випадків жіночі голоси звучали в галузях правозахисту, шоу-бізнесу, спорту, здоров’я, міжнародних новин, визволення полонених.ill2-820

Порівняння даних ІМІ різних років говорить про те, що жінок стали менше залучати як експерток до коментування матеріалів. Натомість їх частіше можна побачити в ролі героїнь матеріалів. Згадайте, які героїні з публікацій у медіа вам запам’яталися? В яких іпостасях вони присутні якнайбільше? Джерело

Деяких коментаторок ми точно знаємо поіменно – наприклад, однією з лідерок цитованості є Ірина Геращенко як одна з учасниць Мінського процесу, зокрема в частині обміну полоненими. Друга лідерка згадуваності українських медіа – Надія Савченко.

31-820

Згідно з даними ІМІ, жінки в ролі героїнь матеріалів присутні насамперед у світських хроніках і “жовтих” публікаціях, а також у темах міжнародних новин, спорту, культури, здоров’я, схуднення та особистого життя.

Ця закономірність публікацій і не-публікацій містить прихований гендерний план. Річ у тім, що в такому “дзеркалі” роботи медій консервується низка стереотипів. Наприклад, серед коментаторів-експертів із політичних і економічних викликів переважають чоловіки. Наприклад, переважно жінок кличуть коментувати теми виховання дітей, освіти краси та здоров’я, також “нормальною” виглядає участь жінки-експертки в темі культури. Хоча вже в сюжетах, пов’язаних із наукою, переважатимуть чоловіки (До слова, у президії НАН України — всього 1 жінка, серед ректорів ВНЗ в Україні — всього 1 жінка). Так само більшість чоловіків обіймають керівні посади в галузі культури, тому виклики цеху коментують низові активістки-менеджерки та директори, скажімо, театрів або музеїв.

1-820

Збільшити кількість жінок у публікаціях під силу кожній редакції. Це важливо, оскільки жодне медіа не має права залишати за бортом половину країни. Один із дієвих інструментів: дотримуватися гендерного балансу подачі експертних оцінок. Наприклад, якщо у вашому матеріалі передбачено два коментарі, один із них можна записати з жінкою-фахівчинею. Поширеним запереченням цієї ідеї є небажання надавати слово жінці тільки через те, що вона жінка. Але насправді йдеться про розширення кола звичних коментаторів — це пропозиція не дзвонити за найпершим контактом у базі даних редакції, а витратити трохи часу на пошуки релевантних голосів. Дуже простим способом може бути контакт із кафедрами місцевих університетів: у колі “непомітних” академічних дослідниць може знайтися нова зірка на будь-яку тематику.

Розширення галереї портретів, що їх видно в медіа, є дуже адекватною відповіддю на ті потреби аудиторії, що постали після Євромайдану, коли видимими стали так багато нових облич, героїв і героїнь. З того боку газети, журналу, телевізора чи приймача люди хочуть бачити та впізнавати ці обличчя, аби кожного героя чи героїню було названо на ім’я, аби вони не розчинилися в невідомості після завершення Революції гідності. Серед лідерок майдану були  видимі жінки. Їм варто давати слово.

Де шукати жінок-експерток? Наприклад, тут

Про це не запитують?

Є низка ситуацій, коли публікація з жінкою-героїнею чи експерткою, створена з добрими намірами, виходить на зле.

“Тендітна чорнявка та матір двох дітей пройшла конкурсний відбір і стала поліцейською”, “Харківську область очолила 32-річна білявка” – такі фрази можна зустріти часто. Так само, як і детальніші згадки про зовнішність, якими зазвичай ілюструють, ніби для контрасту, якісь “не жіночі” риси чи факти. Наприклад, у публікаціях, які почали з’являтися з літа 2014 року, після появи в різних містах України нової Поліції, багато йшлося про жінок-поліцейських. Їх у відомстві близько третини, і автори статей та репортажів вважали за обов’язок згадати про колір волосся і-або тендітність і-або макіяж-манікюр героїнь своїх публікацій. Мовляв, “попри” ці особливості жінка-поліцейська добре вправляється зі зброєю, бронежилетом, рукопашним боєм.

Аналогічну закономірність можна побачити в публікаціях про життя бійців у зоні АТО: жінки-добровольці та волонтерки як героїні портретних матеріалів рідко показувалися без згадки про власну зовнішність. Інша поширена особливість таких матеріалів — згадка про сімейний стан. Мало хто з депутаток і чиновниць різних рівнів можуть обійтися без епітетів про “турботливу матусю”, ремарок про “поки мама на роботі”, а чи й жартів про “вакантне місце в серці” – в сенсі сімейного стану. Також актуальними є запитання: що ви готуєте на Різдвяний стіл і яка ваша фірмова страва?

Для розуміння, в чому проблема, а також як універсальний спосіб перевірки, чи не написали ви якоїсь дурниці, дуже зручно використовувати “reversibility test” (назву можна умовно перекласти як “тест на дзеркало” чи “тест на оберненість”).

Як це працює?

1121793363

Деякі з цих фраз можуть виглядати дивно. Які саме? Спробуйте самостійно проаналізувати, які з речень вас збентежили, і дати собі чесну відповідь – чому?

Інструменти гендерно чутливої журналістики

Як ми говоримо?

Як можна покращити ваш матеріал, якщо ви сумніваєтеся в його збалансованості? Є декілька дуже простих прийомів на рівні слововжитку:

1. Використовуйте тільки нейтральну лексику: чоловіки та жінки, наприклад. Уникайте стереотипних висловлювань “слабка стать” або “сильна стать”.

2. Вжиті слова також тестуйте в “дзеркалі”. Наприклад, якщо хочеться вжити слово “жіноцтво” чи “жіночки”, уявіть на його місці слова “чоловічки” та “мужчинки”. Чи добре виглядатиме такий текст?

3. Запрошуйте до участі й жінок, і чоловіків із експертного середовища — порівну, якщо це можливо. Гендерний баланс у подачі інформації дуже корисний. Чоловіки можуть чимало розповісти про виховання дітей і особливості сучасного батьківства. Жінки можуть чимало розповісти про наслідки реформ. Чоловіки бувають талановитими перукарями, митцями, вихователями, а жінки – економістками, правницями, політологинями.

2-820

Чи варто вживати фемінітиви?

Фемінітиви — це слова в жіночому роді. Якісь слова не викликають спротиву (прибиральниця, санітарка), інші ж провокують на дебати (директорка, професорка, фахівчиня). Частина мовців переконані, що фемінітиви шкодять жінкам, оскільки підкреслюють стать людини, а не професійні якості (мовляв, я працюю як директор, а не як жінка). Але в сучасній Україні серед дослідниць і фахівчинь із гендерної проблематики переважає інша думка. Ідеться про те, що саме вживання фемінітивів дозволяє зробити видимою роботу жінок на стереотипно “нежіночих” посадах. Якщо є журналістки й журналісти (а в ньюзрумах, до речі, більшість складають жінки), то чому досі на візитівках пишуть “журналіст”?

У цьому сенсі вживання фемінітивів є також і політичним жестом. Доцентка, професорка, викладачка, аспірантка — це про жіноче обличчя науки. Депутатка, міністерка, заступниця — про жіноче обличчя політики. Прикладів можна навести ще чимало, і кожен стосуватиметься половини країни. До речі, у вже згаданому моніторингу ІМІ роботи медіа протягом 2016 року зазначається, що суттєво збільшилося вживання фемінітивів. На користь появи нових практик також працює те, що на офіційному рівні почали вживати фемінітиви: наприклад, на сайті Міністерства освіти і науки вживають слово “міністерка”. Це приклад позитивної дії, що допомагає змінювати традиційні підходи.

Прихований гендерний план

Крім слів і виразів, які легко помітити та знешкодити, існують і не такі очевидні виклики для роботи редакцій, які хочуть стати гендерно чутливішими. Для більш наочного прикладу використаємо довільний підручник із математики для початкової школи. Гендерна експертиза нових підручників, яку почали провадити 2016 року, показала, що дівчата в задачках переважно “ліплять вареники” чи “граються в ляльки”, а от хлопчики “складають конструктори” чи “ідуть в похід”. Чим зумовлений вибір ролей, у яких постають жінки й чоловіки — чи то в підручниках, чи то в статтях? Насамперед стереотипами, що вкорінилися глибоко в культурі. Тому вони так легко та ніби “самі собою” відтворюються.

Якщо ви хочете більш чутливого підходу, знадобиться трохи самоконтролю. Для початку критично проаналізуйте ваші публікації та щоденну роботу. Скільки жінок і чоловіків буває у ваших ефірах або статтях? Про що вони говорять? І чи звучать тези про певні нібито природні “жіночі” або “чоловічі” риси?

Подумайте, чи є альтернативні герої та героїні, чиїй думці ви довіряєте? Уявіть себе редакторкою чи редактором і опишіть, кого ви би запросили до участі в такій обкладинці та спецпроекті, як видно на фото вище?

Існує стереотип, згідно з яким участь і присутність чоловіків у медіа є нейтральною (за Бартом, у неї “нуль значення”, тобто вона не є чимось винятковим), натомість наявність жінок потребує особливого контексту (“жіночий” рейтинг, спецвипуск тощо).

ill3-820

Обкладинка нового додатку до журналу може виглядати нейтрально. Політик, рекламіст, письменник і журналіст говорять про цінності. Просто так склалося, що всі вони чоловіки.

Редакційна відповідальність

Для впровадження більш чутливого підходу існує кілька можливостей. Одна й найпростіша з них — робота за стандартами журналістики. Цього може вистачити.

Якщо ж проблема більш системна, а середовище більш токсичне, для небайдужих медійників на вищих керівних посадах є можливості створити та підписати разом із колегами “кодекс честі” чи бодай оновити “редакційний статут”, куди можна було би додати розділ про неприпустимість гендерної дискримінації.

Звичайно, важко працювати над поліпшенням гендерної чутливості публікацій, якщо в самій редакції є проблеми з рівним ставленням одних колег до інших. Менеджменту корисно було би перевірити, чи немає в команді 25-30% розриву між оплатою роботи жінок і чоловіків на аналогічних посадах? Найманим працівникам непогано було би створити профспілку та зробити аудит дотримання власних трудових прав. Наприклад, чи легко жінкам і чоловікам піти в декретну відпустку для догляду за дитиною, що там зі щорічними гарантованими відпустками, лікарняними, справедливим розподілом відряджень і понаднормової праці, який розподіл жінок і чоловіків на керівних посадах? Можливо, саме спільна боротьба за дотримання прав допоможе команді згуртуватися.

Якщо для таких солідарних жестів можливостей нема, існує низка менших кроків, які працюють на символічному рівні. З простих прикладів: дівчата можуть припинити робити каву на замовлення хлопців під час нарад, так само можуть припинити “накривати на стіл” під час редакційних свят (звичайно, якщо цей вид роботи був  “суто жіночим”, поки чоловіки пішли “на перекур”). Складніше працювати з жартами про “білявок”, “довге волосся та короткий розум” тощо — тут можуть виникати ситуації, коли доведеться йти на конфлікт.

4-820

Якщо можливостей для подібних символічних жестів немає, існує простір для щоденної ангажованої роботи на будь-якому рівні. У реальній редакції достатньо однієї небайдужої людини, котра почне, скажімо, послідовно вживати фемінітиви. Якщо фемінітиви не дозволяють уживати строгі літредакторки (з причини непредставленості таких слів у академічних словниках, які видавали ще наприкінці 20 століття), можна зосередитися на тому, аби жінки та чоловіки були більш представлені у ваших матеріалах. Знайдіть у власному розкладі на 5 хвилин більше часу та додзвоніться до дослідницького центру, університетської кафедри, наукового інституту, активної та дієвої громадської організації вашого міста. У таких нібито очевидних місцях можна виявити діаманти — нові експертні голоси фахівців обох статей, які суттєво покращать будь-який матеріал.

info-820 (2)

Розроблено та опубліковано в рамках проекту «Вдосконалення висвітлення гендерно чуйних тем»

Проект здійснено за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Джерело: irrp.org

Ілюстрації: Євгенія Олійник

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus