Олена Лук'янова: справа серця, життя, честі – це має бути одна справа

  • Червень 3, 2016
  • 568
  • 0

povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

Мабуть, не так і багато можна знайти в історії вітчизняної науки постатей, які б лишили за собою настільки багатий, ґрунтовний, упорядкований і систематизований слід, як Олена Лук’янова, лікарка-педіатр, учена зі світовим ім’ям. Її безцінні надбання – не винятково в царині медичної науки, але всі вони так чи інакше стосуються медицини: польова медсестра, практикуюча педіатрка, науковиця, адміністраторка, ідейна натхненниця, учителька і навіть часом… прорабка. Але всі її справи (навіть сімейні!) були нерозривні з професією. Лук’янова працювала навіть тоді, коли всі думали, що вона відпочиває. Лук’янова не дуже-то вміла відпочивати. Про її одержимість згадують досі – хто з захопленням, хто з благоговінням, а хто – і з заздрістю. Заздрити, по правді, таки є чому. Адже якщо судити з кількості зробленого, якщо взяти до уваги – мовою фізики – реальний коефіцієнт корисної дії, то поряд з Лук’яновою можуть стати хіба одиниці.

Lukjanova

У ранньому дитинстві хотіла стати прибиральницею

Початок її життя – в чомусь для тих часів типовий. Олена Лисиця народилася в сім’ї вчителів. Виховувалася в добрих українських традиціях, де головні цінності – доброта, чесність, доброчесність. У ранньому дитинстві хотіла стати… прибиральницею. Звичайно, не стала, але крізь усе життя пронесла безкомпромісну, якусь аж фанатичну любов до чистоти (так-так, в усіх сенсах!). Пізніше мріяла вивчитися на актрису – ну та про це хто з дівчат не мріяв? Проте вступила до Київського медичного інституту, як і її старша сестра.

Під час війни працювала у шпиталі

Щойно Олена закінчила перший курс і збиралася поринути в щасливі канікули, як настало 22 червня 1941 року. Вісімнадцятирічна студентка допомагала евакуювати інститут. На кілька днів вирвалася на Чернігівщину, до рідної Блистави. Застала село майже порожнім. У її школі був розгорнутий шпіталь, де катастрофічно бракувало персоналу. Вирішила, що інститут евакуюють і без неї. Працювала санітаркою, медичною сестрою. Суворі втомливі будні, ризиковані розвідки, тривалі виснажливі переходи, перестрілки. Не раз потрапляла в оточення. Не раз рятувала солдатів у польових умовах – на снігу, в лісі, серед болота. Навчилася блискавично орієнтуватися, приймати важкі рішення, відповідати не тільки за своє життя. Упевнилася, що займається тим, чим і повинна, чим мусить. Там же, на фронті, Олена Лисиця зустріла свою долю – військового лікаря Тимофія Лук’янова. Побралися просто в шпиталі, їхній шлюб скріпив головний лікар. Здається, по-іншому в її житті бути просто не могло.

Закінчувала навчання в медичному інституті вже після війни. Другокурсниця Олена Лук’янова була зовсім іншою, ніж першокурсниця Олена Лисиця. Перед війною хотіла присвятити себе науці, тепер збиралася їхати на Сахалін – охороняти материнство й дитинство. Занадто багато скалічених дитячих доль бачила на війні, а відтак – прагнула опинитися там, де найбільша потрібна. Так воно врешті й сталося, хоч це був і не Сахалін – отримавши 1949 року диплом лікарки-педіатра, Олена почала працювати в Охматдиті.

5969_11

Докторська та зведення цілого інституту

Саме там і настала її – без жодних перебільшень – епоха. Займається вивченням дитячого рахіту – цим темам присвячені її спершу кандидатська, а згодом і докторська дисертації. Про тяжку дитячу недугу, мабуть, не полишає думати ніколи – син Сергійко, школяр, якось сказав їй удома: «Знаєш, на вулиці я зустрів хлопчика з дуже кривими ногами. У нього, мабуть, рахіт. Ти обов’язково поклади його до лікарні й вилікуй».

“У Лук’янової на Лук’янівці”, – каламбурили тоді про інститут, збудований її зусиллями. Олена Михайлівна фактично керувала його зведенням – від своєчасного освоєння коштів до планування нових корпусів та забезпечення сучасним обладнанням і кадрами. Її вистачає на все. Будівлі розростаються, з’єднуються численними критими переходами, містечко наче з води виходить. Один закордонний гість несподівано порівнює архітектурне обличчя інституту з рисами матері й дитини, сполучених пуповиною. Хіба, думаєте, випадково? Навряд.

Півтисячі наукових видань, 18 свідоцтв та патентів

У ті роки жилося Олені Лук’яновій так щільно, що, здавалося, годі знайти вільну хвилинку. Аякже, під її керівництвом наукові звання здобули 25 докторів і 58 кандидатів наук. За життя Олена Михайлівна опублікувала понад 500 наукових праць, отримала 18 авторських свідоцтв і патентів. А ще знаходила час консультувати хворих, відповідати на телефонні дзвінки – подейкують, що дзвонити їй можна було хоч і після перших півнів, вона не сердилась. “Як ви встигаєте все?” – дивувалися знайомі. Тільки загадково посміхалася у відповідь. Часто її згадують як надто вже вимогливу, сувору, аж деспотичну, але передовсім – до самої себе.

Допомога дітям після вибуху на Чорнобилі

luk_yanova_olena_myhaylivnaА в 1986, коли, здавалось, якраз можна зануритись у вдумливу та неспішну наукову роботу, вибухнув Чорнобиль. Лук’янова відклала вбік усе інше, на той час не таке важливе, і з головою занурилась у вивчення впливу радіації на людський організм – тему нову, невивчену й багато в чому небезпечну, особливо, якщо врахувати, що в СРСР про це воліли здебільшого мовчати. У тій пекельній тридцяти кілометровій зоні Олена Лук’янова обстежила тисячі дітей. Постчорнобильська наукова парадигма, розроблена зусиллями очолюваного нею інституту, власне всупереч “генеральній лінії партії”, стала справжнім рятівним форпостом для матерів і дітей, уражених Чорнобилем. Перші реабілітаційні відділення для чорнобильців відкрилися ціною її нелюдських зусиль, адже доводилося долати страшні номенклатурні перешкоди.

Її називали Оленою Прекрасною і Премудрою – водночас. Елегантна, охайна, доброзичлива, але завжди заклопотана. “У мене немає телефону хоч на дачі”, – зізнавалася якось, – “Так приємно хоч кілька годин на тиждень побути в тиші.”

“Треба бути оптимістом і вірити в те, що робиш. Тоді робота не лякає, і молодість завжди залишається з тобою”.

Молодість Олени Лук’янової тривала аж 91 рік. Нагород і звань Олени Лук’янової не перелічити, їх надто багато. Так само, як і не згадати всіх її благородних починань. Але якщо припустити, що кожне врятоване нею життя спалахувало б яскравою зіркою, то неба для них було б таки замало.

Сергій Осока

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus