Оксана Петрусенко – народна примадонна

  • Травень 2, 2017
  • 542
  • 0

povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

Якщо Соломія Крушельницька чи не все своє творче життя слухала величальні від прославлених музичних критиків та всесвітньо відомих маестро, то талант Оксани Петрусенко для фахівців завжди був великим знаком питання. Про особливості її голосу музиканти сперечаються досі. Над шириною її репертуару сучасні співаки просто знизують плечима. Оксані Петрусенко все її життя суттєво бракувало двох важливих речей – освіти й терпіння. Таланту ж їй явно не бракувало. За її труною в 1940 році йшло сто тисяч людей – по суті десята частина тодішнього населення Києва. А за життя співачка не могла навіть спокійно пройти вулицею, аби не наштовхнутися на нав’язливих фанатів…

200px-Petrusenko_OA Початок життя жодних лаврів Оксані не обіцяв. Народилася вона в 1900  році в невеличкому селі під Севастополем. Хата світила майже голими  ребрами в небо. Вітчим безбожно пиячив. Може, дівчинка почала  співати з відчаю?.. Як би там не було, військовий капельмейстер,  проходячи повз їхній двір, почув той спів. З того часу й почалося –  спершу церковний хор у Севастополі, далі – численні аматорські  колективи. Не рахуючись із часом та втомою. Паралельно працюючи в  порту та на взуттєвій фабриці. Буремні революційні роки.

У Херсонський театр Оксана прийшла вже з великим концертним  досвідом. Тут їй допомогли підібрати псевдонім, адже прізвище не  надто годилося для артистки. Тут вона зустріла першого свого чоловіка  Петра Бойченка, хоча невідомо, були вони одружені, чи йшлося просто про громадянський шлюб. Тим часом Україною котилася громадянська війна. У самому Херсоні влада іноді мінялася по чотири рази на день. Одного разу просто посеред вистави до зали ввірвалися махновці:

– Що граєте?

– “Наталку Полтавку”.

– Яка дія?

– Друга…

– Спускайте занавіс, починайте спочатку!

Згодом Херсонський театр розпався. Оксана Петрусенко, на той час уже широко відома, вступила в Київський музично-драматичний інститут імені Лисенка. Але навчання покинула, бо закохалася. На цей раз – у співака з оксамитовим баритоном Мефодія Семенюту-Барила. Завагітніла, народила сина. Похапцем брала уроки вокалу. Кидала. Починала заново – з іншим педагогом. Не витримувала – кидала знову. У професійних колах про Петрусенко вже починала формуватися певна думка, дуже далека від позитивної.

1925 року Оксана Петрусенко спробувала влаштуватися до Харківського оперного театру. Послухавши її спів, головний диригент театру Лев Штейнберг, узяв кандидатку за підборіддя й покровительським тоном похвалив: “Молодец! Хорошо поешь!” Такого панібратства Петрусенко стерпіти не зуміла й щосили відштовхнула диригента. Відлетівши на порядну відстань, Штейнберг просичав: “Вы не приняты в театр!”. Але їй було не звикати.

У 1927, уже добре сьорбнувши хліба “гастролерші без пристановища”, Оксана Петрусенко Oksana-Petrusenko-Sonyachna-lyudina1нарешті отримує запрошення до трупи Казанського оперного театру, де й дебютує в опері Чайковського “Черевички” – до речі, разом із тенором Василем Москаленком. Стосунки тільки спершу були суто сценічні. Невдовзі артисти вже наймали спільне житло. Згодом одружилися. Однак не обійшлося без професійних ревнощів та заздрощів. Петрусенко користувалася шаленою популярністю, а чоловік здебільшого перебивався посередніми ролями.

Удвох із дружиною він подався шукати слави спершу в Свердловськ, потім у Самару, а згодом і в Київ. Урешті-решт знайшов записку на столі. Оксана Петрусенко писала йому: “Настав момент і я кажу: доволі!” І вимагала залишити помешкання. На той час у неї, кажуть, був уже черговий роман – з молодшим на дев’ять років співаком Андрієм Чеканюком…

Взагалі “український” період творчого життя Оксани Петрусенко був непростим – справжня народна слава впереміш із великою небезпекою. На той час особливим військовим округом у Києві командував маршал Семен Тимошенко. Навряд чи він був справжнім театралом, але в сталінські часи в середовищі партійної еліти була традиція – обирати собі коханок з-поміж співачок або актрис. Відтак – тінь маршала Тимошенка була поряд із Оксаною Петрусенко невідступно. Букети червоних троянд. Вічно закоханий погляд із зали. Жодних відомостей про те, що Петрусенко прийняла залицяння військового можновладця, немає.

Тим часом ішов 1934 рік. Україною котилася хвиля арештів. Одного за одним ув’язнювали й оголошували ворогами народу її соратників і покровителів. Директор театру Яновський на допитах розповів, що Оксана Петрусенко нібито збирається на гастролі до Італії. А, може, й не тільки на гастролі. Убивче звинувачення, як на той час. Оксана вирішує не чекати свого судного дня. Бере мотузку й робить петлю. Уже з зашморгом на шиї її застає подруга – Алла Бєгічева. Тієї ж ночі вони вдвох таємно вирушають до Москви. Є версія, що заступився за Оксану Петрусенко сам Ворошилов. На роботі її відновили.

Попри заздрість колежанок з освітою, на виставах за участю Петрусенко яблуку ніде впасти. Співачка товаришує з Павлом Тичиною, Максимом Рильським, Володимиром Сосюрою. Складає протекцію нікому на той час невідомій художниці Катерині Білокур. Отримує листівку від Сталіна. Не приймає запрошення переїхати до Москви – солісткою “Большого театру”. Спокійно ставиться до перспектив і невикористаних шансів. Іван Козловський, який зустрічався з нею вже на схилі її життя, згадує: “Що частіше я зустрічав її в останні роки, то більше вражала в ній невідповідність доброї усмішки зі смутком, невимовно застиглим в очах”…

__petrusenko12346800000_- 8 липня 1940 року Оксана Петрусенко, вже  сорокарічною, народила другого сина. Померла в  пологовому будинку на восьмий день після його  народження. Перед смертю прохала в подруги  зварити їй борщу, покласти туди побільше петрушки –  мовляв, це корисно для дитини. І померла, не  дочекавшись. Існує версія отруєння. Буцімто ревнива  дружина маршала Тимошенка підкупила медсестру й  та дала співачці склянку молока з ціаністим калієм.  Подейкують, що незадовго до того, як потрапити в  пологовий будинок, Оксана Петрусенко купувала  підсвічники. І проронила там, у магазині: “Оце вони й стоятимуть у мене в головах…”

Коли її виносили з оперного театру в день жалобної церемонії, Київ зустрів її… гучними оплесками – як і завжди за життя. Небачених розмірів натовп величезною хвилею тягнувся за народною примадонною до самого байкового цвинтаря. “Український соловейко” змовк. А розмови й суперечки досі не стихли. Аби вона дізналася про це, то, певно, зраділа б. А, може, не звернула б уваги. І це їй цілком би личило…

Сергій Осока

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus