«НЕМАЄ НА ЩО ОКО ПОКЛАСТИ», або Про суб’єктність жінок у політиці


DSC_1255Минулого тижня на одній жіночій конференції відомий політтехнолог доволі відверто висловив позицію щодо бажаного іміджу жінки в політиці – треба, щоб “було куди оку впасти”. Така думка вочевидь поширена в політтехнологічних колах – оскільки реакція обурення учасниць на його сентенцію викликала в нього щире здивування.

Зрозуміло, що для політичного ринку України прагнення бачити політиків такими, щоб “було куди покласти очі”, є  обов’язковим компонентом створення позитивного політичного іміджу, головне  – так, щоб це викликало увагу, здивування й емоційну реакцію.

Таке уявлення про політичний імідж стало вже стандартом, який технологи та консультанти рекомендують своїм клієнтам. Я неодноразово була свідком подібних рекомендацій покращення іміджу від консультантів з іміджу – акцентування зовнішніх принад та екстравагантних репрезентацій часто банальних ідей.

Така перевага зовнішності  й зовнішніх проявів над змістовністю (освіченістю, умінням працювати з виборцями) – невипадкова, оскільки в Україні панує популістська політика, і кожен політик мріє перш за все про медійну присутність і популярність за будь-яку ціну – “корови, вила, граблі”, скандали. Що завгодно, аби бути на слуху.

Це  не є виключно української проблемою – популізм зростає у всьому світі. А сучасні медіа, на жаль, не відчувають кордонів між жовтизною та інформацією, прагнучи сенсацій і популярності серед читачів. До цього їх спонукають і політики, які прагнуть швидкої слави, а не реальної роботи з суспільними інтересами. Простіше ж переорієнтувати увагу на політичні жести та зовнішні ритуали, ніж розбиратися в дедалі складніших проблемах світу, країни, міста. І політики з задоволенням використовують можливості сучасних ЗМІ для маніпуляцій виборцями (останній, майже трагічний випадок Brexit).

Однак у випадку згаданих обмовок політтехнолога тут приховані не тільки стереотипи популізму. Тут прихований саме сексизм – притаманний українській політиці.  Причому сексизм, який проявляє себе випадково, не наочно – через такі обмовки.

Важко знайти депутата чи політтехнолога, який відкрито підтвердить, що він поділяє сексистські й консервативні патріархальні цінності.  Ніхто не хоче виглядати як російські ксенофоби або М. Азаров із його відвертим посиланням жінок до “кірхен, кітчен та кіндер” і подалі від влади.

У політичних колах публічно всі визнають важливість гендерної рівності та рівного представництва жінок у владі. Однак щодо справжніх уявлень, то знайдеться не так багато чоловіків, які хотіли б бачити жінок у парламенті, у владі – не просто як прикрасу, а партнера у спільній справі.

Тому обмовка технолога про “покласти око” – це не просто помилка, це справжнє ставлення до ролі жінки-політика в українському політикумі. Це про те, що роль жінки  – прикрасити собою суто чоловіче політичне середовище.

Щойно жінка виходить за стереотипні уявлення про “жіночість” – починаються обмеження та блокування занадто “незалежних або активних жінок”.

Я особисто багато разів чула від чоловіків-політиків про особливе жіноче мислення та емоційність, які заважають конструктивній роботі. Ніби чоловіки зовсім не мають емоцій і завжди тільки конструктивні. До слова, як не дивно, ця думка дуже поширена й серед жінок.

До речі, щодо середовища політичних експертів та консультантів. Я згадала одну історію, яка сталася десь 14 років тому. (Сподіваюся, може, з підростанням нового покоління такі ситуації вже не виникають). Але поділюся:  я була запрошена на круглий стіл, де була серед чоловіків єдиною запрошеною жінкою-експертом.

І там виникла відверто сексистська ситуація, яка змусила мене відмовитися від участі в подібних заходах, якщо там не було хоча б третини жінок. Справа в тому, що коли я почала виступати, то з перших моїх фраз деякі чоловіки-експерти почали посміхатися, ніби я говорила якусь нісенітницю – цікаво, що я  встигла сказати лише пару фраз. А потім вони почали мене “виховувити” – щодо помилок у моїх думках. Завершенням цієї сексистської постанови було запрошення мене до фуршету під фразу “де тут наші жінки” – тобто запрошення в статусі прикраси столу. Звичайно, я відмовилася від цієї “честі” бути серед таких “прогресивних, освічених” чоловіків. Майже аналогічна ситуація трапилася на круглому столі за участю тогочасного президента Л. Кучми, куди було запрошено лише двох жінок-експерток.  Тоді, користуючись можливістю, я відверто висловила незгоду з Конституцією 2004 року, назвавши її легалізацією олігархії, на що отримала особисту відповідь не лише Кучми, але й цькування з боку чоловіків-експертів після завершення. Цікаво, що всі вони мені закидали лише одне “у Вас неправильна  точка зору”, “чому Ви не узгодили цю позицію”. З ким?

То чи варто дивуватися, що в політичному середовищі вкорінені погляди про те, що жінки можуть отримувати доступ у політику й бути депутатами, але за деяких умов, “щоб можна було око поскласти” – розбавити сірі костюмні ряди чоловіків, так би мовити (саме тому мене дуже дратують сюжети ЗМІ про те, у що були одягнені жінки в парламенті –  наче мова йде про фенш-шоу), щоб були “лояльні” – мається на увазі багато не суперечили вочевидь і не мали особистої точки зору?!

А ще жінки повинні бути “корисними” в команді (не для виборців, не для країни, а виключно для команди). Це вже пов’язано з питаннями іншого типу – про якість політики та партії. Але це тема окремого блогу.

Зверніть увагу на різницю очікувань щодо жінок і чоловіків – щодо жінок-політиків їх набагато більше.

І також відчуйте різницю між “жінки можуть” (так і бути) і “жінки мають право!” на представництво в парламенті. Можуть – це поступка, а не визнання рівності права жінок як природного права робити теж саме й бути так само, як чоловіки. Це пряме свідчення того, у якому суспільстві ми живемо і якою є насправді українська політика, що на практиці й рівні неписаних правил (які не менш важливі, а іноді й більше, ніж закони) є недемократичною й такою, де права людини – жінок, молоді, людей похилого віку, людей із обмеженими можливостями, не говорячи вже про ЛГБТ, – нічого не варті. Українська політика поки так і залишається полем, де домінують багаті, цинічні й авторитарні чоловіки, які вибудовують навколо себе такі партійні клуби, де не представлені жодні суспільні інтереси.

І про це варто говорити, і говорити відверто.

 

Вікторія Подгорна,

політична консультантка, експертка зі смарт-сіті

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus