Не мужик

0 34

Натрапляти в інтернеті на вислови на кшталт «Надія Савченко – справжній мужик» або дуже прикро, або дуже смішно, залежно від характеру читачки. Мені смішно.

Я собі при цих словах уявляю звичайного українського дядька у майці-алкоголічці, який за війною слідкує з дивану, і, як той персонаж телешоу «Наша Раша», розмовляє із телевізором. У телевізорі тим часом показують сміливу і горду жінку Надію Савченко, військову льотчицю і військовополонену, яка тримає тривале голодування у російській в’язниці Лефортово. «Ну мужиииик!» –  захоплюється Надією дядько і поспішає поділитися цією думкою в інтернеті.

В Україні, та й не лише в ній, слово «мужик» – це комплімент, а слово «баба», натомість, образа. «Мужиком», і, ширше, «чоловіком», бути солодко і почесно, навіть якщо під час війни ти сидиш у тилу на дивані і нічим героїчним не відзначаєшся. Чоловіки вважаються носіями хоробрості і стійкості тільки через те, що вони чоловіки – тобто по факту наявності відповідних статевих органів, а не по факту якихось конкретних заслуг, що підтверджували би їхню хоробрість і стійкість. І суспільство настільки звичне до цього і над цим не замислюється, що готове навіть незграбно записувати хоробрих і стійких жінок до категорії чоловіків, – і добре, що бодай образно. Звучить, по-перше, смішно до абсурду, а по-друге, принизливо. Сидить на дивані боягузливий, але дуже самовдоволений дядько і зверхньо роздає оцінки – гаразд, Надіє, якщо ти військова льотчиця і кількадесят днів голодуєш у ворожій в’язниці, ми, чоловіки, тебе, так і бути, підвищимо до свого рівня, до рівня «мужика». Урівняємо тебе, сміливу і сильну, до зовсім не хороброго дядька на дивані, який, втім, дуже пишається тим, що він чоловік. Бо чим йому ще пишатися, не майкою-алкоголічкою ж. І бо страждає на мізогінію – антипатію до жінок і жіночого.

Тут мені перестає бути смішно з уявленого мною дядька-телеглядача і стає прикро. Так, ми живемо у мізогінному суспільстві, де жіноча праця, жіноча боротьба і жіночі заслуги або знецінюються, або приписуються комусь іншому. У цій системі поглядів жінка може бути хороброю і сильною лише як виняток, як аномалія. Чомусь не можна заслуги жінок визнавати за жінками замість того, щоб бездумно транслювати дурнуваті лексичні конструкції, коли «мужиком» стає людина іншої статевої і гендерної приналежності. Чомусь взагалі статева приналежність прив’язується до певних чеснот або недоліків. Чомусь, якщо немає як знецінити жіночі зусилля і заслуги (спробуй знеціни звання Героя України, давай), у хід іде останній аргумент – вчинки і якості характеру символічно маркуються як чоловічі.

Власне, невидимість жіночих заслуг призводить до того, що у дискусіях на гендерні теми регулярно з’являються чоловіки із питаннями, де ж видатні жінки: жінки-науковиці, жінки-політики, жінки-героїні. Ну ось вам Надія Савченко. Вона, сподіваюся, достатньо видима?

А ви її «мужиком». Так не має бути.

Дорогі жінки, серед нас є багато сміливих і сильних. Слово «жінка» може і мусить звучати не зневажливо.

Дорогі чоловіки, Надія Савченко – не мужик. Вона – жінка. Сильна і героїчна жінка. Так буває. Змиріться із цим.

Ганна Гриценко

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.