Наталя Забіла: «Любий мій! Я перш за все – самиця»

0 4 558
povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

У дитинстві вона уявлялася мені строгою, “правильною”, у міру доброю й трошки сумною жінкою в синьому костюмі – десь такою, як учителька Варвара Іванівна, героїня її дитячої повісті: при нагоді продемонструє життєву мудрість, за потреби – нагодує обідом, а якщо доведеться – насварить, примусить червоніти. Читаючи її дитячі твори, суворо витримані в дусі радянської педагогіки, де крок праворуч, крок ліворуч…, – навіть помислити було неможливо про ідеали вільного кохання, три шлюби й ляпас, яким вона нагородила вічного соловейка української літератури Володимира Сосюру…

Наталя Забіла народилася 20 лютого 1903 року в яскравій дворянській родині з багатими мистецькими традиціями. Досі дивно, яким чином їй удалося уникнути партійних чисток, арештів та інших репресій у двадцяті, тридцяті, сорокові. І не просто уникнути горя (о, не просто!), а ще й вправно кермувати своїм доладним життєвим човником у партійному руслі, жодного разу не наразившись на підводні камені, яких у розквіт її життя зовсім не бракувало. Уже самого її походження могло би цілком вистачити якщо не на двадцять п’ять, то на десять точно… Серед її предків – поет-романтик Віктор Забіла, скульптор Пармен Забелло. Рідна тітка Наталі зображена на знаменитій Врубелівській картині “Царівна-лебідь” – тітка була відомою оперною співачкою й музою художника Врубеля. Наталя Забіла – далека родичка славетного клану Толстих… Зайвим буде й казати, що в її дитинстві не бракувало ні музики, ні поезії. Щоправда, коли родина переїхала з Санкт-Петербурга до Люботина на Харківщині, жити стало сутужніше – був якраз 1917 рік…

Після закінчення прискореного курсу гімназії Наталі доводиться багато працювати, щоб якось жити, зводити кінці з кінцями. Кілька років вона вчителює. Потім навчається в Харківському інституті народної освіти, на історичному відділенні. Усерйоз пробує писати. У студентські роки вперше одружується – із письменником Савою Божком. Їхнє подружнє життя не склалося. Сава мав виразну репутацію донжуана, був схильний до полігамії… За свідченнями деяких сучасниць, Наталя теж була далеко не взірцем подружнього смирення, покори та всепрощення.

Тетяна Кардиналовська пише: «За тодішнім звичаєм у неї було безліч романів, а також  чоловіків, від яких вона мала дітей, усе дівчаток, які всі чомусь вмирали ще немовлятами»… Не вельми добра згадка, що й казати! Письменниця Докія Гуменна про Наталю Забілу висловилася ще однозначніше: така собі письменниця, неправильного походження, усе життя трусилася перед кожною партійною чисткою, а популярність здобула тільки завдяки правильно дібраним супутникам життя… Так і виглядає, якщо не копати глибоко. Але якщо таки копати…. то хіба ж три шлюби свідчать про зваженість та тверезий розрахунок? Навряд.

Навряд чи розраховувала Забіла ховати своїх доньок – одну, а потім і другу, які “чомусь вмирали”…. Навряд чи солодким було її життя з другим чоловіком Антоном Шмигельським, бо він, якщо вірити очевидцям, був людиною вкрай неприємною, сексотив, бив дружину, погано ставився до сина від першого шлюбу. Наталя намагалася надолужувати творчістю й громадською роботою – у цьому вона досягла блискавичних успіхів. Критик Гельдфанбейн, який колись закидав молодій Забілі “буржуазно-дворянські залишки”, пожалкує про сказане. Уже ставши головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, добре натренувавши своє перо в літературознавстві й критиці, Забіла закине Гельдфанбейнові “буржуазний декаданс”…

У неї був закоханий Володимир Сосюра. “Вона була дуже красива ніжною і мрійною жіночою красотою з правильними рисами обличчя, тонкими крилатими бровами й довгими віями, за яким сіяли карі сонця її чудесних, глибоких, як щастя, очей. Це була Наталя Забіла…” Сучасники Сосюри згадують, що жінки, забачивши його десь у фойє театру, від захвату втрачали тяму – у прямому сенсі – такий він був красень! Сосюра запрошував Забілу на побачення, усіляко намагався подіяти на неї своїми чарами, випробуваними до того на багатьох і багатьох. А вона наче мала якийсь імунітет – замість говорити про “солодку муку”, Забіла читала йому суворі партійні нотації, намагалася привести у відповідність до норм будівничого комунізму його “розхристану натуру”. У них розійшлися погляди на книжку Валер’яна Поліщука. Пристрасна Забіла в запалі суперечки відважила Сосюрі замашного ляпаса. Сосюра пізніше згадував: “не так боліло, як було приємно”. Не зайвим буде додати, що в момент сварки Забіла була на третьому місяці вагітності!..

Поет Валентин Бичко назвав творчість Наталі Забіли “материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою”. Схоже, що ця материнська пісня була заспівана з відчаю. Цією материнською піснею Забіла ніби хотіла заповнити зяючу діру на місці її щасливого материнства, щасливого шлюбу, щасливого життя: Любий мій! Я перш за все – самиця, І для мене діти – перш за все“, “Я – струнка, вигиниста пантера, Свій барліг невсипно стережу“. Дослідниця Тетяна Трофименко зауважує: “Якщо повернути до контексту рядки, котрими на свій розсуд жонглювали критики, побачимо, що в критикованих за фізіологічний еротизм віршах йдеться передусім про реалізацію материнської ролі.”

Уже в зрілому віці Забіла писала:

Ну, чого ж чекати хтозна-доки?

Обійми, цілуй, бо час не жде!

За дверима – чуєш? – тихі кроки…

Поспішаймо, любий! Хтось іде.

Зараз ввійде. Зараз нас розлучить.

Пустощі припинить без розмов

І суворим окриком одучить

Раз назавжди гратися в любов!

Ти відступиш сам тоді з дороги

І забудеш сам моє ім’я…

Знаєш, хто це, грізний, за порогом? –

Старість наближається моя!

Вона встигла зробити блискучу літературну й партійну кар’єру. Була респектабельною письменницею й критикесою. Укладала шкільні читанки. Одягалася з витонченим смаком. Була спокійна, розважлива, впевнена – на перший погляд. Але якщо прочитати її дитячі твори трошки під іншим кутом, навіть тільки з огляду на імена маленьких героїв, то стає ясно і моторошно: відома всім радянським дітям безтурботна щаслива Ясочка – то її рано померла донька. Ось чому Наталя Забіла так любила дітей..

Сергій Осока

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.