Наталія Кобринська: Наша мета – розвій жіночого руху

0 42
povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

Європейські революції 1848–1849 рр., відомі під загальною назвою “Весна народів”, дають неабиякий поштовх повсюдному розвиткові жіночого руху. Ера нових економічних відносин породжує розвиток сміливих ідей і в інших царинах життя. У Європі говорять про соціалізм, жваво дискутують “жіноче питання”. Клара Цеткін, засновниця “інтернаціонального жіночого свята”, твердить, що жінок пригноблює капіталістична система, а соціалізм дозволить їм кардинально змінити своє становище.

З Кларою Цеткін сміливо полемізує піонерка українського жіночого руху Наталія Кобринська – вона стверджує, що соціалізм у жодному разі не вирішить жіночого питання, а навпаки – поглибить проблему. Кобринська переконана, що жіноче питання може вирішитися позитивно тільки через національне самоусвідомлення та ґрунтовну освіту: вільна жінка – передусім свідома жінка.

Час довів, що Клара Цеткін помилялася, а Наталія Кобринська таки ж мала цілковиту рацію.

Наталія Озаркевич народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя на Станіславщині (нинішня Івано-Франківщина). Як то часто трапляється з людьми передових поглядів та сміливих ідей – в інтелігентній родині. Її дід був одним зі сподвижників українського театрального аматорства, батько – священиком та депутатом Галицького сейму. Словом, у сім’ї добре знали, що таке національно-культурні традиції та добра освіта. Ще дитиною Наталія призвичаїлася багато читати – українською, російською, німецькою, французькою та польською мовами. Згодом її вже цікавили не тільки художні твори, а й книжки з філософії та економіки. Спливе ще трошки часу – і юна Наталія знаходитиме суперечності в християнській літературі, не розуміючи, чому жінка має коритися чоловікові.

1874 року Наталія одружується з теологом, талановитим співаком і композитором Теофілом Кобринським. Закоханий чоловік легко погоджується на її умову – не надто переобтяжуватися хатньою роботою, не робити культу з родинних зобов’язань, не заводити дітей, а натомість присвятити себе служінню своєму народові. Таке служіння Наталія вбачала зокрема й у повсякчасній боротьбі за жіночі права. Чоловік усіляко її підтримував. Маючи ґрунтовну освіту, він сприяв інтелектуальному розвитку молодої дружини. Наталія отримала справжнього друга, однодумця й соратника, який аж ніяк не боронив їй мріяти про “реформу жіночого ґаздівства” і не помічав іронічних, а часом і в’їдливо-зневажливих коментарів із боку тодішньої “еліти”.

На жаль, ідилія сімейного життя обірвалася несподівано швидко. У 27 років Кобринська стає вдовою. У день поховання вона відрізала свої довгі коси й поклала коханому в домовину. Аби донька не занедужала від туги, батько забирає її спершу додому, в Болехів, а згодом відвозить до Відня – вдихнути вільного європейського духу. У новому товаристві погляди Кобринської усталюються, кристалізуються. Літературознавець та громадський діяч Остап Терлецький – новий знайомий – радить узятися за перо. У 1883 Кобринська пише оповідання “Шумінська”, а в 1884 – повість “Задля кусника хліба”.

Десь у цей час молода письменниця остаточно вирішує: її доконечна життєва мета – реалізувати ідеї фемінізму через літературні твори. Іван Франко, який, до речі, загалом приязно ставився як до жіночих ідей, так і взагалі до жінок у літературі, привітав її починання: “Чи знаєте Ви, що се Ви написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала?” – звісно ж, Великий Каменяр мав на увазі феміністичні ідеї, порушені в творах. Згодом Кобринська доведе, що здатна не лише озвучувати ідеї, а й реалізовувати їх, зоставивши передову Європу далеко позаду.

Подорожуючи, читаючи, спілкуючись, Наталія Кобринська усвідомила, що суспільний устрій не є чимось споконвічним і непорушним, але в той же час вона розуміла, що змінювати його – справа тяжка, втомлива й повільна. Письменниця вирішила не баритися. 1884 року в Станіславові з її ініціативи утворилося “Товариство руських жінок“. Із документів новоствореної спільноти: “Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духу через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків”. 8 грудня 1884 року – перші загальні збори товариства. День народження українського фемінізму…

“Гаряча промова Наталі Кобринської зачарувала присутніх. Особливо для молодших душ, спраглих небуденства й нових доріг, вона була “п’янким нектаром”, – згадує про цей день письменниця Олена Кисілевська.

1887 року Наталія Кобринська разом зі своєю подругою й колежанкою Оленою Пчілкою реалізовує проект, аналогів якому не було на той час ніде: перший у світі жіночий альманах! Антологія жіночої творчості “Перший вінок”, зібрана, упорядкована й видана жінками, містила твори Лесі Українки, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Олесі Бажанської… Саме зі сторінок альманаху прозвучала смілива й майже безпрецедентна на той час ідея жіночої гімназійної та університетської освіти. Кобринська закликала письменниць допомогти в зборі підписів під петицією до австрійського уряду з вимогою допустити жінок до вищої школи. Підписи збирали в багатьох областях Західної України.

На початку 90-х років Наталія Кобринська заснувала видавництво “Жіноча бібліотека“, видає альманах “Наша доля”. Разом із Оленою Пчілкою письменниця мріє об’єднати не тільки галичанок, а й жінок із усієї України. Кобринська вже усвідомлює значення національної ідентичності й прагне, аби якомога більше жінок нарешті вирвалися з-під впливу польської (Галичина) і російської культури (Наддніпрянщина). Тепер вона цілковито переконана в тому, що шлях до омріяних жіночих прав пролягає через національну свідомість.

Відома її дискусія з галицькими радикалами на сторінках журналу “Зоря”. Кобринська намагалася переконати опонентів, що проблеми фемінізму не лежать у якійсь суто моральній площині. На її думку, економічна незалежність жінки від чоловіка, можливість реалізуватися в освіті й науці, усвідомлення себе самостійною одиницею, а не додатком до мужчини, дозволить жінці вирватися з патріархального рабства.

Аби налагодити видання книг, Кобринська переїжджає до Львова. Сподівається, що саме тут удасться створити найсприятливіші умови для популяризації фемінізму. Проте жінки, до яких намагається “достукатися” Кобринська, здебільшого байдужі до її ідей. Розчарована, письменниця повертається до рідного Болехова. 1912 року ще встигає відновити діяльність видавництва, але всі її плани перекреслює Перша Світова.

Останні роки життя Наталія Кобринська майже не писала. Розчарування, самотність, постійна пригніченість і тривога віднімали геть усі сили. 1915 року вона пережила ще й арешт зі звинуваченням у шпигунстві на користь Росії. Урятувалася чудом.

Зима 1920 року була дуже сніжна й морозна. До Кобринської кілька днів ніхто не заходив. А 22 січня її знайшли мертвою – померла від висипного тифу. За труною в день поховання майже ніхто не йшов – холодно. Будинок спалили через загрозу інфекції. Що саме згоріло, ніхто не знає. Може, рукописи. Може, документи. Може, листи…

Але згоріло не все. Письменниця Ольга Кобилянська присвятила Наталії Кобринській один із найкращих своїх творів – повість “Людина”. Відома сподвижниця українського жіночого руху Софія Русова через деякий – і то дуже близький – час її справу, відстоюючи жіночі права на міжнародному рівні.

А відомий письменник-дисидент Іван Дзюба напише так: “Наталія Кобринська і Ольга Кобилянська в розумінні “жіночого питання” та у висоті жіночого ідеалу перевищували сучасних їм західноєвропейських емансипаторок і емансипаторів. Здавалося б, парадокс: глуха провінція попереду світових політичних і культурних центрів. Але, по-перше, не така вже й глуха провінція. Зв’язок з Віднем, вплив німецької філософії, знайомство з французькою і норвезькою літературами. По-друге, більший гніт може породжувати більший спротив і вищі поривання”.

Сергій Осока

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.